П'єски-гуморески

Театральна мініатюра, комедія, рімейк.

Дійові особи:

- Буратіно – Емоційний, впевнений хлопець, говорить голосно, захоплено.

- Мальвіна – Дівчина з кольоровим волоссям, говорить манірно.

- Карабас – Солідний літній чоловік, сердитий, говорить повчально.

- П’єро – Нерішучий хлопець, говорить із сумнівом.

- Артемон – Пес, рухливий, говорить радісно, уривчасто, гавкучим голосом.

Персонажі з відомої казки про Буратіно (Олексія Толстого) мають зовнішній вигляд та характери відповідно до оригінальної казки.

Герої знаходяться у комірці тата Карло, перед чарівними дверцятами за намальованим на старому полотні вогнищем. Обговорюють сучасні та загальні проблеми театру. Теми обговорення: комерційний складник театрального мистецтва, суперництво персонажів всередині трупи, боротьба за популярність серед глядачів тощо.

(Фонограма «Таємнича музика»)

(Буратіно підходить до полотна, на якому намальовано вогнище та впритул

намагається роздивитися, що за ним. Але не може. Відходить від нього.)

БУРАТІНО (здивовано). О-о-о! Я трохи пошкодив полотно. На жаль! Проштрикнув його носом. Але там нічого не видно.

(Буратіно повільно відриває старе полотно з намальованим вогнищем.

Роздивляється дірку у ньому «на просвіт». Всі бачать за полотном таємничі двері, старі на вигляд, з павутинням).

БУРАТІНО (піднесено). Ось нарешті й вони, чарівні дверцята! Старий Цвіркун не обдурив. Все так! Це саме вони – дверцята до успішного театру, шлях у гарне майбуття. Це – Брама у велике Мистецтво!!! Скільки ж часу ми дивилися на це старе полотно, не маючи й гадки про ці дверцята. А за ними величезні можливості. Грандіозні! Тож тепер перед нами відкривається новий шлях, шлях до успіху, шлях до щасливого майбуття. Це добре!

АРТЕМОН (гавкучим голосом). Ні, це не просто добре – це чудово! (Підстрибує у захопленні.) Дуже чудово! Я страшенно радий! Гав, гав!

МАЛЬВІНА (манірно). Заспокойтеся, друзі. Це лише якісь двері та й усе. Просто двері. Чого ви такі щасливі? Чи не завчасно радієте? Що, ви мало бачили дверей у житті? Нічого особливого тут не бачу, годі й казати. Двері… та й двері. Їх ще треба відмити спочатку, перед тим, як заходити. Бо вони таки бруднуваті, я бачу. (Гидливо.) А скільки пилу, жах… (Презирливо вимахує рукою.) Леді з такою зачіскою, як у мене, має ще добре подумати перед тим, як заходити до будь-якого приміщення через такі неохайні двері. Друзі, може хтось попрацює вологою ганчірочкою та протре пилюку. Хоч трохи. Щоб я могла зайти, не забруднивши сукню. Та й малюночок з вогнищем на полотні – такий собі, дуже посередній, особисто мене не вражає. Я такі малюнки не розумію.

П’ЄРО (з сумнівом). Я теж не все розумію. От скажіть мені, будь ласка, чого ви всі вирішили, що ці дверцята чарівні? З якого такого переляку? Дірку від буратінового носа у полотні я бачу. А чарівного нічого не бачу. Якби це полотно було б справді чарівним, то жодним носом, хоч і гострим та дерев’яним, його проштрикнути було б неможливо. А може, це взагалі не ті двері, про які казав Цвіркун? Чому ви такі впевнені? Адже тут нічого не написано.

БУРАТІНО. От які ж ви всі дивні! Ось же воно, чудо! Перед вами, безпосередньо! А ви скиглите. Оця дірка, яку я проштрикнув у полотні носом – вона дуже символічна, саме вона і є шляхом до майбуття. Дірочка маленька, але шлях буде великим та щасливим. Треба у це вірити, от і все! Ходімо! За мить все буде ясно, все самі побачимо.

КАРАБАС (розтягуючи слова, невдоволено). Ходімо? Так-так. Ходімо, але не дуже швидко. Не треба аж так рішуче гуляти по чужій території. Будь-яка територія має свого власника. Тож не спішіть. Всім відомо, що тато Карло був мені винен… деякі гроші… чотири сольдо… всім відомо. Це ж вам не абищо… І гроші, начебто, невеликі. Але ж борг – то є борг. Тому я забираю у рахунок сплати боргу усю цю комірчину. Отже, комора моя, і все, що у ній також. Не рекомендую сперечатися по цьому основному пункту. (Загрозливо.) Зрозуміло вам, малеча?

БУРАТІНО (нетерпляче). Ходімо вже! Відкриваймо двері. Потім розберемося, що воно та чиє. Бо мені вже страшенно кортить відчинити. Дуже цікаво.

АРТЕМОН (підстрибуючи). Так! Так! Ходімо! Швидше! Подивимося, нарешті, що за тими дверима. Там точно щось є. Я це відчуваю по запаху.

П’ЄРО (замріяно). Якщо ці двері чарівні, то за ними – щастя. Просто щастя. Акторське щастя. Я сподіваюся. Там нам усім дадуть ролі – головні. Це буде чудово.

МАЛЬВІНА. Як це, усім головні ролі? Що ти таке говориш? Дати головні ролі усім – це неможливо. Головні ролі зазвичай дають лише найкрасивішим дівчатам, які мають гарні зачіски та сукні.

П’ЄРО. Головні ролі дають талановитим акторам. Актори бувають талановиті та не дуже. Це важливо!

МАЛЬВІНА. Актори бувають красиві та не дуже. От що дійсно важливо!

АРТЕМОН. Важливо не це. Важливо, щоб у сюжеті вистави не було жодних котів. Не люблю! Жодного Базиліо на сцені! Бо коти не можуть бути ані талановитими, ані красивими. А щодо головних ролей – то мені взагалі байдуже. Бо я пес, а псам головні ролі ніколи не дають.

КАРАБАС. Талановиті? Красиві? Не знаю… Актори бувають касові або не дуже. Оце найважливіша якість. Точно! Це я добре розумію.

БУРАТІНО. Як художній керівник вирішить, так і буде. Бо він керівник. Він розподіляє ролі. Головні та не дуже – усі.

КАРАБАС. Художній?... Керівник?... Ото ще мені! Вам усім треба зрозуміти раз та назавжди, хто тут головний. Директор – головний у будь-якому театрі. Бо в нього гроші! А усілякі там художні керівники – то теж потрібні люди, але другого ряду. Все залежить від директора, а не від різних драматургів та режисерів. (Зневажливо.) А оті усі звукооператори, касири, контролери та прибиральники – то просто персонал. Драматурги та художні керівники – то десь там біля персоналу. Некритичні посади. Без них можна й обійтися, якщо виникнуть такі обставини.

БУРАТІНО. Як це, без них можна обійтися? Вас послухати, шановний, то у театрі можна й взагалі обійтися без акторів. Без усіх – без талановитих та без красивих. А чиї ж імена ви напишете в афіші?

КАРАБАС. Та чи то важливо? Щось там напишемо.

БУРАТІНО. Щось напишемо? Ото таке! Театр без акторів – оригінальна ідея, «чудова»… Хіба ж таке буває? Не дай боже!

КАРАБАС (презирливо). Актори… актори… А то ще бувають такі «особливі» актори – «зірки». Ну, то про них так кажуть. Чи то вони самі про себе так кажуть? Супер… мега… Ото ще мені видатні діячі мистецтва! Усі оті «зірки» думають, що вони справді світять на небосхилі. Дуже розвинута у тих людей уява.

Але ж у житті все простіше. Ти як актор робиш касу – молодець. А якщо ні – то байдуже твоя «зірковість». То є основний критерій. Чи ти вродливий, чи страшний – байдуже. Аби яскравий та колоритний. Страшний – то навіть ще краще. Тоді це приваблює глядачів та дає касу.

П’ЄРО. Звісно, що й таке буває. Але популярність акторів ніхто не скасовував. Вона потрібна. Глядачі йдуть подивитися на відомих та популярних артистів. На їхню гру. Артисти – то творчі люди. Вони дійсно особливі.

КАРАБАС (презирливо). Особливі? О, так. Часом навіть дуже. І часто це буває помітно, вочевидь. Творчі люди – вони усі завжди з деяким «прибабахом». Дещо ненормальні, м’яко кажучи. Я їх бачив у достатній кількості. Це вже точно. Їх зрозуміти не завжди й виходить, навіть якщо і є бажання. Актори! Одне слово «актори»! Нема чого й додати! Цим словом вже усе сказано. Дивишся на нього – то він король, а то він блазень. Причому часто не потрібно й дуже перевдягатися чи перевтілюватися.

МАЛЬВІНА. Вміння перевтілюватися у різні образи – то і є Мистецтво. Це – ознака таланту. Це вміння потрібно для всіх акторів, навіть для дуже вродливих дівчат.

КАРАБАС. Та чув про таке… Тільки-но той актор молов нісенітницю в одному образі – декілька хвилин – і він вже меле ту ж саму нісенітницю, але вже в іншій ролі. При цьому кожен впевнений, що то і є високе «мистецтво». Ну, дуже «високе»…

П’ЄРО. Високе мистецтво існує. Я знаю. (Патетично.) «Бути чи не бути – ось в чому питання…»

КАРАБАС (загрозливо). Бути – не бути… Гроші мають бути, а не різні вигадки. І це без жодних питань! Гроші вам хто платитиме? Артемон? Ну, то нехай…!

АРТЕМОН (бігає по сцені). В мене немає грошей. Я не можу платити.

КАРАБАС (загрозливо). Ото ж бо воно і є! Я про це й кажу. І взагалі, хто тут директор театру… будь-якого? Звісно, що я. Тому й вимагаю припинити будь-які суперечки. Одразу й назавжди. Бо я цього не люблю. Зрозуміло вам нарешті, хто головний у театрі?

БУРАТІНО. Взагалі-то головний у театрі – глядач!

КАРАБАС. Який там ще глядач? Хай оті глядачі сидять собі тихенько на своїх місцях та спокійнесенько аплодують. Більш їм нічого не потрібно робити, коли, звісно, гроші за білети заплачено .

МАЛЬВІНА. Та ні. Я теж думаю, що глядач у театрі головний.

КАРАБАС (вдивляючись у зал). Глядач завжди сидить у залі в цілковитій темряві. Їх там взагалі не видно. Скільки їх там, то відомо тільки за касовим збором. А що вони там роблять у темряві – не видно.

П’ЄРО (урочисто). Глядач – головний. Я впевнений у цьому.

(Якщо є технічна можливість – прожектор світить у зал на глядачів.

Чи просто вмикається світло в залі.)

УСІ ХОРОМ. Ось вони, наші глядачі. Дякуємо їм!

(Фонограма «Таємнича музика»)