Сигрульська відьма

Ельдра, столиця королівства Ельдри

37 день 879 року від Падіння Тріумвірату

Просторий зал для коронації заливало яскраве, не по-зимовому тепле сонячне світло, в якому танцювали ледь помітні порошинки. Духмяніло чимось важкувато солодким. Пахощі паморочили голову.

Бодгарт Адранді статечно прямував широким коридором, утвореним двома групами придворних, дворян і церковників. Його важка червона мантія з шурхотом ковзала стародавніми кам’яними плитами підлоги. У залі застигло шанобливе мовчання, настільки пронизливе, що в вухах стояв шум власного серця, що судомно прискорило біг. В майбутнього владику Ельдри вп’ялися сотні очей, зацікавлених, але частіше - незадоволених, іронічних, гострих та відверто злих. Золото, оксамит, шовк, хутро та дорогоцінні камені панували всюди, майже затьмарюючи своїх власників. І він, єдиний хто йшов, прослизав крізь них, немов крижаний, байдужий клинок.

Чоловік змусив себе скинути підборіддя ще трохи вище, розправив плечі майже до хрускоту в спині. Кожен крок віддавався пульсацією в стегнах і грудині.

Бодгарт не міг дозволити собі помилитися. Затнутися, чхнути, затримати погляд на комусь одному майже означало розписатися у власній неспроможності й непотрібності. Але він все-таки не стримався. Очі вихопили з натовпу білошкіре жіноче обличчя, застигле в байдужій, крижаній гримасі, яка нагадувала більше маску, аніж вигляд живої людини, і обрамлене білим коротким волоссям, через яке темні брови здавалися несправжніми, позначеними різким розчерком гнівного пера. І поруч ще одне - чоловіче, куди більш неприємне, обрезкле, зі світлими, майже прозорими очима та лисим черепом, що поблискував маслянистим потом. Імені жінки майбутній король не знав. Відав лише те, що вона - офіціал і уповноважений посланник архонта Сафір Фабер. Чоловік же - Прелат Відій, представник архонта Рауля Фабера, царственого брата та співправителя Фріед Дора. Прелат посміхнувся, і його пухке обличчя повело в сторони, як погано замішане тісто.

Бодгарт відвів погляд. Байдуже пройшов повз. Нарешті досяг постаменту й повільно опустився на одне коліно, схилив голову. Час тягнувся нескінченно, терпким і густим медом, в якому, як жук в бурштині, застигли всі присутні.

Майстер Церемоній, ветхий старець, який на вигляд вже давно розміняв сотню років, човгальною ходою рушив до уклінного. Бодгарт бачив лише нижній край його строкатого, бурого подолу, та пошарпану китицю грубої мотузки, якою за традицією підперізували рясу. Помітив і витонченої вичинки чоботи юнака, що підніс старцю подушку, на якій лежав королівський вінець. Потім погляд майбутнього короля опустився вниз, на сірі кам’яні плити підлоги.

Голос Майстра Церемоній несподівано дзвінким тенором рознісся древніми склепіннями залу. Але Бодгарт не чув слів, вірніше, не розрізняв їх. Його подих утруднювався, в очах почало темніти. Піт накопичувався на скронях і легкими, лоскотними цівками ковзав вниз. Намагаючись відволікти себе від страждань, чоловік зосередився на навколишньому світові. Але й голос, і запах, і світло, і гнітюча задуха лише погіршували й без того неприємні почуття.

А потім Бодгарт побачив її. Маленьку темну пляму, яка нагадувала засохлу не так давно краплю крові. Немов дочекавшись, поки на неї звернуть увагу, пляма раптом здригнулася і стала повільно розповзатися в сторони, ніби самі плити підлоги викидали кривавий піт.

Дихання чоловіка почастішало. В глибині грудей та живота зароджувався дивний, нездоланний страх, майже панічний жах, що стискав нутрощі залізною хваткою. Бодгарт відкрив рота, але зміг лише зловити губами повітря, беззвучно й болісно.

І в цей момент його голову стиснули лещата королівської корони.

***

Бодгарт відчинив очі, ривком сів. Піт котився по обличчю, груди ходили ходуном. Ловлячи ротом повітря, він довгу мить витріщався в простір незрячими очима з лячно розширеними зіницями, і тільки згодом став приходити до тями.

Місце, до якого він поки так і не зміг звикнути, виявилося його новою опочивальнею. Королівське ложе, розмірами з ще одну невеличку кімнатку, виглядало як поле бою - зім’яті простирадла, повалені подушки, покривала, що ніби пережили принизливий розгром. Золото шиття відбивало сонячне світло й кидало в очі хворобливі промінчики, точно збираючись хоч так дошкулити заклятому ворогові. Речі, заражені божевіллям попереднього свого власника, випромінювали ненависть до нового владики Ельдри, що став першим представником роду Адранді, який змінив довгу династію Велькі на королівському престолі.

«Спалити. Спалити й знищити», - подумав Бодгарт з роздратуванням, відкинув покривало і, нарешті, встав.

На мить перед очима майнув образ двох - біловолосої жінки та аморфного чоловіка. Прокляті фріеддорці переслідують його навіть у снах, ніби мало й без того кошмарного, нескінченно повторюваного видіння недавньої коронації.

Скинувши прилиплу до тіла сорочку, яка вже повністю просочилася потом, король вмився злегка надушеною, теплою водою, дозволив слугам вдягнути його в сьогоднішній наряд. Вся ця суєта допікала чоловікові. Раніше він без проблем одягався й сам, але зараз не дозволяв статус. Але ще складніше було привчитися до того, що відтепер подібне чекатиме його кожен день, без винятку.

Єдиним приємним просвітом, здатним хоч якось виправити цей поганий ранок, стала постійна присутність Ейдана Беннона, особистого радника короля, в суміжному з опочивальнею робочому кабінеті.

- Ваша Величносте, - привітав Бодгарта спокійний, приємний голос герцога.

Просторий, світлий кабінет заливали промені ранкового світила. Легкий вітерець приносив до кімнати яблуневий аромат і запах прогрітого сонцем дерева, шелест листя й бадьорі пересварки співочих птахів. Беннон, який стояв біля широкого вікна з масивною книгою в руках, губився в сонячних променях, здавався сном, куди більш ефемерним і нереальним, ніж моторошний кошмар, який переслідував Бодгарта ще зовсім недавно.

- Поснідаєте, або почнемо зі справ державних?

- Зараз я відчуваю скоріше нудоту, аніж голод, - відповів король і важко впав на масивне крісло біля свого письмового столу. Легко скрипнули дерев’яні ніжки. - Так що, мабуть, краще відразу до справи.

Скупим жестом руки Беннон звелів слугам покинути кімнату й заговорив лише після того, як переконався, що двері щільно закриті.

- Вам не варто говорити подібних речей, Ваша Величносте. Чутки, як в тавернах, так і в палацах, мають звичку спотворюватися до страхітливих форм і призводити до не менш страшних наслідків.

- Я спокійний, поки у мене є ти, мій любий друже, - змучено, але щиро посміхнувся Бодгарт. Герцог відповів йому усмішкою куди більш стриманою і ледь помітною. Його пещене, породисте обличчя немов було створено для того, щоб носити на собі серйозний вираз. Будь-які інші гримаси, в тому числі й посмішка, здавалися на ньому чужорідними та неприродними.

- Я щиро відданий Його Величності. Але все ж обережність не завадила б ...

- Що там у нас сьогодні? - обірвав його Бодгарт, повернувши голову до свого радника. - Яка книга захопила тебе з самого рання? Вигляд у неї, прямо скажемо, якийсь похмурий і зовсім не радісний.

Фоліант, який Беннон продовжував бережно утримувати в покритих тонкою сіткою шрамів кистях, був одягнений в масивну шкіряну обкладинку з ременем і замком на ньому. Кількість сторінок здавалась нескінченною. Однак герцог виглядав так, немов це була невагома дрібниця.

- Це майже тисячолітні записи відносин Ельдри та Сигрулу, Ваша Величносте, - Беннон, нарешті, відійшов від вікна, обережно поклав книгу на стіл, але навіть не подумав розгорнути її письменами до короля. - Знаєте, що найсмішніше? Приймання послів та інші не особливо значущі події детально розписані на декількох сторінках кожна. У той час як Битва на Зміїному Морі та жахлива поразка, нанесена Ельдрі сигрульською намісницею Тайрою Ап Нуен, навряд чи займає пару абзаців.

- Історію пишуть переможці, мій друже, - відгукнувся Бодгарт. - А якщо вже ті, хто програв - то це або кілька рядків, або відверта брехня.

- Й справді. Ви дуже мудрі, Ваша Величносте. Точне спостереження, - погодився герцог. Залишивши книгу розкритою майже посередині, він уперся в стільницю долонями й злегка схилився вперед, надаючи своїм словам додаткової вагомості. - Однак почати я б вважав за краще з іншої невідкладної справи. Барон Шейхард повернувся з Лісової Обителі.

Бодгарт зітхнув і спохмурнів. Приємний настрій, який, здавалося, майже сформувався в яблуневому ароматі й цвіріньканні птахів, зник, як серпанок на зорі. З найпершого дня правління проблеми невідворотним прокляттям переслідували його, не даючи ані щонайменшого передиху.

- Дай вгадаю, переговори зайшли в глухий кут.

Беннон опустив голову, мовчанням підтверджуючи вірний здогад свого повелителя. Але пауза вийшла недовгою. Коли герцог знову подивився на Бодгарта, в очах спалахував вже знайомий королю вираз - впевненість, змішана з азартом чергової ідеї.

- Все так, Ваша Величносте. Барона до короля не допустили, та й аудієнція у лорда Саареля тривала недовго. Втім, нічого нового ельфи не повідомили. Вони будуть продовжувати вбивати селян до того часу, поки ті не перестануть вдиратись в їх ліси за деревом і дичиною.

- Чого і слід було очікувати, - втомлено відповів Бодгарт і роздратовано потер скроні. - Ніби мало нам проблем з Сигрулом, фріеддорцями, уявним втікачем-спадкоємцем, так ще й це на мою голову.

- Не поспішайте впадати у відчай, Ваша Величносте. Я наважуся запропонувати Вам одну ідею. - Герцог граційним рухом пройшовся пальцями сторінками розкритої книги. - Однією стрілою відразу трьох пташок, мілорде.

Бодгарт відкинувся на спинку крісла та приготувався слухати. Гнучкий розум Беннона рятує його вже не вперше. Слід було очікувати, що й тут кузен знайде вихід.

- І я можу припустити, що це так чи інакше пов’язане з Сигрулом?

Посмішка Беннона на цей раз була більш помітною, хоч і не торкнулася холодних сірих очей.

- Абсолютно вірно, Ваша Величносте! Ваша мудрість гідна захоплення, - герцог вп’явся пильним поглядом в обличчя короля. - Можливо, Ви чули про рід Дріен? Зараз в столиці ходять чутки про старшу дочку барона, Дейдру Дріен.

- Боюся, плітки нині обходять мене стороною, мій друже. І чим же вона прославилася? Екстравагантними витівками? Народженням покруча? Обурливим мезальянсом?

- Все набагато цікавіше, мілорде, - очі Беннона зблиснули. - Вона відома багатьом як Сигрульська відьма.

- Відьма? - недовірливо звів брови король. З його пози миттєво зникла втомлена розслабленість, залишивши замість себе напружену увагу та гострий інтерес. Пальці, явно знайомі з мечем і важкою працею не з чуток, вчепилися в дерев’яні бильця. - Вона й справді? ...

- Боюся, достовірно це невідомо, Ваша Величносте. Але шанс на те, що дівчина має деякий магічний дар, все ж є.

- Але ж як тоді Фріед Дор? Не може ж бути, що вони не в курсі! Чому вона все ще жива?

Беннон посміхнувся, втретє за ранок - явище настільки ж рідкісне, наскільки й своєрідне. Зараз герцог виглядав дуже задоволеним собою. Зімкнувши руки за спиною, він почав повільно розходжуватись кімнатою, викладаючи королю обставини справи.

- Якщо ви не проти, Ваша Величносте, почну дещо здалеку. Барон Дріен, чистокровний ельдрієць, уклав шлюб з особою з дворянського роду в Сигрулі. І, з деяких причин, переїхав до вотчини своєї дружини. Так вже вийшло, що барон зміг домогтися досить високого становища в суспільстві, але зіткнувся з опором намісника Сигрула, як Вам повинно бути відомо, не сильно охочого мати хоч якісь справи з Ельдрою та її громадянами. Намагаючись заручитися підтримкою могутнього покровителя, барон Дріен спочатку звернувся до ... - герцог на коротку мить затнувся, а потім зовсім спокійно продовжив. - До нині покійного короля Ельдри, і, як Ви розумієте, успіху не мав. Тоді він воззвав до Фріед Дору.

Бодгарт скривився. І тут влізли, прокляті фанатики.

Від зору Беннона ця гримаса не втекла, але він удав, що не помітив. Розвернувся на підборах і подався в іншу сторону.

- Я не знаю, на жаль, в який спосіб і якою ціною, однак йому вдалося знайти підтримку в архонтів.

Міркування з цього приводу, швидше за все, у нього все ж були, але озвучувати їх вголос чоловік не поспішав. Прокашлявся, маскуючи невелику паузу, і продовжив.

- Отже, барон Дріен особисто кілька разів відвідав Фріед Дор, а його єдиний син і спадкоємець пройшов ритуал Причастя. Настільки потужний союзник дозволив вплинути на розставлення сил в Сигрулі, як Ви, напевно, вже здогадалися. І, разом з тим... - Беннон зупинився, повернувся до короля обличчям. В його голосі з’явився новий, глузливий тон. - І разом з тим це зв’язало руки нашим шановним святим друзям. Тому коли пішли чутки про юну пані, вони нічого не могли зробити. Принаймні, донині.

- Тому, що рід Дріен офіційно перебуває під їх заступництвом, - з розумінням прокоментував Бодгарт. - Але чому тоді вони не позбулися сина барона? Я так розумію, це вирішило б проблему недоторканності?

- На жаль, я не можу відповісти на це питання, Ваша Величносте, - герцог знову почав ходити кімнатою. - Не знаю я і того, чому дівчинку ще в ранньому віці не забрали в один з орденів, хоча б як заставу та гарант майбутніх добросусідських відносин. Мабуть, якась причина все ж є.

- Отже, що ж ти придумав, мій друже усезнавець?

Проігнорувавши жартівливий ґедзик на свою адресу, герцог спокійно продовжив.

- Чутки ходять не тільки про пані Дейдру, а й про її молодшого брата, Орана Дріена. Кажуть, він дуже хворий і вже майже готовий відійти в інший світ. Барон зараз опинився в дуже делікатному становищі. І я більш ніж упевнений, що він з радістю прийме допомогу своєї вітчизни, в таку складну для себе та своєї родини годину.

- Про яку конкретно допомогу йдеться?

Сама можливість підкласти фріеддорцям свиню, Бодгарта, безумовно, радувала навіть більше, аніж він міг сам від себе очікувати. Однак не варто забувати й того факту, що саме Фріед Дор став тією силою, що схилила шальки терезів на потрібну сторону та привела рід Адранді на трон Ельдри. Йти проти святош у відкриту абсолютно неможливо, а значить план повинен був бути тонким і бездоганним.

- Мова йде про нашого барона Шейхарда, який так і не досяг успіху, мілорде. Шлюб Шейхарда з пані Дріен дасть нам те, в чому ми так потребуємо. Ельдра нарешті примириться з Сигрулом, піддані та придворні стануть сприймати нового короля як рятівника. Можна буде навіть знизити військовий податок для отримання визнання від простого народу. Барон Дріен придбає захист від гніву Архонтів, а барону Шейхарду дістануться люди та ресурси, необхідні для забезпечення миру на кордонах з ельфами. Таким чином вирішиться ще й питання винагороди дворянина, який підтримував Вас під час сходження на трон, і проблема з Арудіеном. В крайньому разі, це зніме з нас будь-яку відповідальність за ситуацію на прикордонних землях. Якщо Шейхард не зможе гідно скористатися несподівано отриманою перевагою - це буде вже його провина.

- І при цьому в Архонтів, не буде підстав заперечити, - задоволено посміхнувся Бодгарт. План починав йому подобатися. Зрештою, святенники допомагали роду Адранді під девізом відновлення крихкого миру на південних землях, а шлюб Шейхарда та дівиці Дріен якраз виглядає саме як укладення мирної угоди між двома давно розбратаними державами.

- Народ задоволений, вороги ослаблені, а союзники, навпаки, отримали додаткові переваги, - кивнув герцог. - Як і радив Ясновельможний Абакуум у своєму трактаті про шляхи государя.

Однак король проігнорував цей демонстративний прояв ґречної смиренності перед авторитетом чужого розуму.

- Ти точно впевнений, що барон Дріен погодиться на це?

- Я наважився злистуватись з ним ще до нашої з вами розмови, Ваша Величносте, - обережно повідомив Беннон. Виглядав він при цьому абсолютно спокійним, нібито більш симулював побоювання перед реакцією співрозмовника, ніж дійсно переживав подібні почуття. - Не хотів висувати необґрунтованих припущень, поки не буду впевнений в успіху задуму. Барон Дріен - великий патріот своєї вітчизни, мілорде. Крім того, він розуміє, в якій ситуації опинився. Він навіть запропонував взяти на себе всі витрати й підготовку до весілля, яке відбудеться в Сигрулі, негайно по приїзду нареченого. Барон Шейхард може виїхати туди вже завтра вранці. Якщо, звичайно, Ваша Величність того бажає.

- Моя Величність бажає, - підтвердив Бодгарт та хмикнув. - А дівчина-то хоч досягла шлюбного віку?

- Так, мілорде, - з дивною інтонацією відгукнувся Беннон. - Їй вже давно за двадцять. Чи то двадцять п’ять, чи то двадцять шість.

- Стара діва? - підвів брови король. - Чому ж вона досі не одружена? Або вже встигла овдовіти?

- І те й інше, Ваша Величносте. Люди кажуть, що єдиний чоловік, який ризикнув засвататись до сигрульської відьми, абсолютно випадково зламав шию на полюванні, саме напередодні весілля. Це якось відбило бажання у інших охочих.

«Цікаво було б побачити цю дивовижну особу», - подумав Бодгарт, але вголос сказав інше.

- Залишається сподіватися, що нашого відважного барона це не злякає.

Герцог окинув його дещо насмішкуватим поглядом.

- Мій пане, Вам пощастило бути не особливо добре знайомим з цим гідним чоловіком. Барон Шейхард з готовністю поцілує змію в уста, якщо хоча б людини зо три настійно порадять йому цього не робити. Абсолютно безрозсудний упертюх, ще здатний неодноразово славно послужити своєму королю.

Несподівано Бодгарт розреготався. Його дзвінкий сміх чи не вперше пролунав під склепіннями стародавнього замку. Птахи нібито заспівали голосніше, яблука запахли ароматніше, і в життя стали повертатися кольори.