Авто у лісі

Байка

На галявині світало… вийшли звірі з лісу.

Дивляться – стоїть машина, без людини звісно.

Може, по гриби приїхав, заблукав гульвіса.

Нам шукать немає втіхи, хай іде до біса…

Може, то простий рибалка – всяке ж може статись…

Їжачок закликав палко: «Їдемо кататись!»

Запустити ж ту машину спершу не вдалося,

Тож пораду порішили запитати в Лося.

«Бачив я, що роблять люди перед тим, як їхать.

Я робитиму так само, без дурні та пихи.

По колесах треба злегка стукати з початку –

Всі завжди отак робили, я то бачив часто».

Лось по колесу постукав рогом та копитом,

Бо такий був від природи, дуже любопитний.

А Кабан – він не з рогами – мабуть, з переляку

Копнув колесо ногами, аж копита вклякли.

«Треба скло протерти й фари, – гомонить Лисиця. –

Тож зроблю все зараз чітко, саме, як годиться».

І Лисичка спритно, хутко влізла на капота

Та й своїм руденьким хутром провела роботу.

«Треба гучно матюкатись», – прогукав Вовчисько.

Він це чув, бо до рибалок підбирався близько.

Вовк загнув своє матюччя, поверхів на вісім.

Тільки тачка не гуде, сміх стоїть у лісі.

Шкереберть пішла та справа. Стало зрозуміло,

Що поразка дуже сильно «водіїв» втомила.

Як машину запустити, звірям невідомо.

То ж пішли вони, невдахи, пішки в ліс, додому…