Гоголь та його душі

(Гоголь сидить на стільці).

ГОГОЛЬ. Час від часу замислююся – як ці мої думки не тільки зберегти у себе в голові, а й розповісти їх усім людям? Розповісти так, щоб усі зрозуміли та перейнялися, всім суспільством. Щоб душі справді раділи, а не хворіли. І щоб письменнику не було соромно за своїх героїв. Чи можливе таке?

(Входить Коробочка).

КОРОБОЧКА. Бажаю здоров’я, Миколо Васильовичу!

ГОГОЛЬ. І вам, матінко, не хворіти.

КОРОБОЧКА. Дякую на доброму слові, батечку мій, тільки не хворіти аж ніяк не виходить. Вік… сам знаєш, мабуть.

ГОГОЛЬ (встає зі стільця). Покірно прошу сісти, Настасіє Петрівно. Вік ваш поважаю.

КОРОБОЧКА (сідає, крекчучи). Спину ж ломить вечорами, не приведи Господи.

ГОГОЛЬ. Співчуваю.

КОРОБОЧКА. Ось прийшла новини дізнатися та на людей подивитися.

ГОГОЛЬ. Новини можна й дізнатися.

КОРОБОЧКА. Нудно мені вдома самій сидіти.

ГОГОЛЬ. А мені ось не нудно. Спілкуюсь зі старими знайомими, дехто з них вже й заходив перед вами. Навіть у зв'язку з цим постало цікаве питання – чи не говорив часом з вами, шановна, наш Павло Іванович Чичиков? На якісь делікатні теми? Чи не пропонував чогось дивного?

КОРОБОЧКА. Навіть і не знаю, як вам правильно відповісти на таке цікаве питання… Я, милостивий пане, жінка добропорядна, виняткової доброчесності. Виховання маю-с. Я на делікатні теми, нехай буде вам відомо, з чоловічою статтю не розмовляю.

ГОГОЛЬ. Ну, то ви добропорядна… але ж він буває такий… дуже наполегливий. Адже він міг і сам з вами поговорити проти вашої волі.

КОРОБОЧКА. Ох, батьку мій, і не говори про це... Але ж ти його, Чичикова, любий авторе, не вгамуєш жодним чином. Адже він такий енергійний, просто страх! Спробуй дати з ним ладу! Куди тобі, сердешному. Ви з ним поводьтеся обережніше. Він дивний буває точно, ще і який!

ГОГОЛЬ. А що ж із ним не так? У чому дивина? Може, я чогось не знаю?

КОРОБОЧКА. А ось я вам і доповім про такий випадок. З цим Чичиковим у мене недавно стався формений конфуз. Приїхав він до мене і каже. Даю вам, Настасіє Петрівно, гречку за певну послугу, оскільки ви є особа жіночої статі – я вже тут трохи розмріялася, не приховую – і пристойного віку. (Розчаровано розводить руками.) Мені, каже, потрібний ваш голос. Ось прямісінько так і сказав. Так я й досі вкрай здивована. Навіщо йому знадобився мій голос? Адже я зараз співаю дуже посередньо, не те що в дівоцтві було. Голос в мене вже не той.

ГОГОЛЬ. Справді дивно.

КОРОБОЧКА. Про те й говорю. У нього всі чудасії, одна дивніша за іншу. То душі мертві йому подавай казна за якоюсь потребою, то голос мій йому потрібен. Дивакуватий він чоловік, їй-богу. Не зрозумію я його. А з гречкою тоді між нами вийшло так – я йому кажу, навіщо мені твоя гречка, добродію? Ти купи гречку в мене. Я ж продаю! Недорого й візьму. І ціну скину, якщо ще візьмеш іншого зерна або борошна. У мене все відмінної якості, прямо з полів.

ГОГОЛЬ. А що ж на це Чичиков?

КОРОБОЧКА. Так він розсердився чомусь, дверима грюкнув і поїхав негайно. Дивний він якийсь, не розумію я його.

ГОГОЛЬ. Знайоме діло. Бачив я й таке.

КОРОБОЧКА. Я йому вслід кричала, чого ж ти розсердився так гаряче? Якби знала я раніше, що ти такий сердитий, та я б зовсім тобі й не заперечувала.

ГОГОЛЬ. Цікаво. А що ж у вас до мене, яка справа?

КОРОБОЧКА. Хотіла я з вами, Миколо Васильовичу, обговорити деякі важливі теми. Про доброчесність!

ГОГОЛЬ. Так-так, це добре. Добре, що не про посаду.

КОРОБОЧКА. Бачила я це якось на вулицях міста, як молоді дівчата носять штани. Мені вже це одне неприємно для споглядання. Але цей факт був би ще й не такий жахливий, як те, що вони ці штани носять із величезними дірками на колінах. Адже так легко застудитися. Не розумію, куди котиться світ? Де виховання? І це ж дівчата не бідні. Адже тут не йдеться про нестачу грошей. На цигарки вони гроші мають.

ГОГОЛЬ. Ах, ви про це. То це зараз така мода. Ці дівчата так показують свою незалежність та свободу.

КОРОБОЧКА. Ми свого часу собі такого не дозволяли. Ми свою свободу прикривали спідницями належної довжини.

ГОГОЛЬ. Така свобода називається тепер емансипацією.

КОРОБОЧКА. І навіщо вона?

ГОГОЛЬ. Для рівноправності із чоловіками.

КОРОБОЧКА. Рівноправність? З чоловіками? А це навіщо? Змусити їх народжувати? Це дивно, мені не збагнути. Ще я чула, що деякі дівчата навіть роздягаються прилюдно нібито для того, щоб боротися за свої права. На голих грудях щось пишуть. Це дуже рішучі дівчата. Цікаво, яких прав можна досягти, якщо роздягнутися на вулиці?

ГОГОЛЬ. Я їх також не розумію.

КОРОБОЧКА. Добропорядній дівчині треба думати про міцну сім'ю та про майбутніх дітей. Міцну сім'ю дає вінчання у церкві, а не штани з дірками на колінах. От якби мене запитав хтось щодо культури – я б насамперед запропонувала повернути пансіонати для шляхетних дівчат, які існували свого часу. Ото було б добре. Вони б тоді з дірками на колінах не ходили.

ГОГОЛЬ. Міцну родину, кажете? Так-так. Щось мені підказує, що не все ви ще бачили. Буває ще й не таке. Тепер так буває, що сім'я може складатися навіть з двох чоловіків… Не знаю, міцна вона буде чи ні. Але тут уже не до вінчання. І пансіонатами справу не виправиш.

КОРОБОЧКА. Це ж як? Хіба таке взагалі може бути? Свят-свят. Це ж сором, їй-богу. Яка ж моя вдовина справа нелегка, яка я недосвідчена. Може, батьку мій, ти мене обманюєш? Жартуєш?

ГОГОЛЬ. Радий би пожартувати, але ж і самому не смішно. Вони ще й парадами ходять центральними вулицями великих міст.

КОРОБОЧКА. Парадами? Це як? Як військо?

ГОГОЛЬ. Ну, не зовсім так, не строєм.

КОРОБОЧКА. Не приведи, Господи! А це навіщо?

ГОГОЛЬ. Щоб про них усі знали якнайбільше.

КОРОБОЧКА. Я раніше якось давно чула про таких пустунів. Але тоді вони ховалися, щоб про них знали якнайменше. А тепер он як, все навпаки. Добре, що я живу у маленькому місті, не бачу таке.

ГОГОЛЬ. Так, у маленьких містах їх не видно. Ось такі справи.

КОРОБОЧКА. Так, справи невтішні, щиро кажучи. Не порадував ти мене такими новинами, відверто зізнаюся. Однак засиділася я в тебе, батечку, час вже йти, тож дозволь нарешті вклонитися. Піду. Мені ж ще до аптеки зайти треба, купити мазь таку, щоб в спину втирати. Ось лікар знайомий прописав рецепт. Бувайте здорові, Миколо Васильовичу. (Виходить.)

ГОГОЛЬ (до зали). Про письменників іноді кажуть, що вони інженери людських душ. Я ось спробував, але вдалося тільки описати, як душами торгують. Торгують мертвими душами… кріпаками. А в кого з них душа справді мертва? У підневільних селян чи в тих, хто їх продає та купує? Адже кріпаки просто померли… кожен зі своєї причини. А от їхні продавці самі вмирають душею з кожною такою угодою. Про те й мова, що тілом, дивишся, людина нібито жива, а от душа її вже й померла.

(Пауза. Гоголь задумливо ходить по сцені).

Чи вирішує письменник чиїсь долі? О, це питання! Смію вас запевнити, що письменнику іноді важко змінити долю навіть власного персонажа, не те що долю живої людини. Адже він просто водить пером з чорнилом по паперу. І все! Зараз це, звісно, клавіатура комп'ютера. Але суть процесу творчості не змінюється. Одна людина пише, інші читають. Який результат? Що від цього змінюється у житті?

Що я можу як письменник? А чого не можу? Що вийшло із задуманого, а що ні? Як це визначити? Є лише один надійний спосіб визначення – це читацький відгук та глядацькі аплодисменти. Читачу, відгукнися! Глядачу, поаплодуй!

***

Кінець

* * *

У дизайні обкладинки та як ілюстрації використані графічні портрети персонажів поеми «Мертві душі» роботи Петра Михайловича Боклевського (1816 – 1897) та портрет М.В.Гоголя роботи Федора Антоновича Моллера (1812 – 1874).