Марево

І Краків плакав, так що лило всюди

Він проводжав її таку тендітну

Здавалося що зникли усі люди

І сонце заховалось непомітно.

І дощ ішов, коли її не було

Затоплював всі вулички й міста

Він виглядав її з автобусів прибулих

І з літаків ... виходила не та ...

Він все чекав, немов чекав спасіння

Шукав у кожній - схожості її.

В її очах, сірих немов каміння

Із синім сплетились вогні.

Дощ йшов мов вічність, дні тягнулись довго

Бувало так, що час мов завмирав

Літак, автобуси, і знову вкотре

В цю мить, мов марево, зявилася вона.