Поезія

Я прийду до тебе потайки, як сакура спалахне в саду,

де квіти ніжні й нетривкі свою вродливу знайдуть ходу.

І буде мить — така ясна, така легка, мов тихий щем,

коли розквітне знов весна рожево-білим полотном над днем.

Цей цвіт — мов подих, мов крило, тож пиймо вроду до кінця,

бо все, що ніжно розцвіло, зів’яне тихо без жалю й лиця.

Між нами вигорить усе, немов весняний крихкий цвіт,

і вітер спомин рознесе, лишивши попіл замість літ.

А потім, може, за тиждень охолонуть почуття сумні, і серце,

втомлене від пісень, замовкне в тиші і вогні.

Списоподібне листя знов прониже душу навиліт,

і стане гіркотою кров, і згасне наш недовгий світ.