Між світами. Літопис перший

Звук кроків дзвоном розносився по майже порожньому маєтку. Дівчина впевнено йшла сходами. Її сталеві чоботи дзвінко били по сходах з мармуру. Виглядала вона специфічно. Каштанове волосся було коротким. Коротшим за каре, але її зачіску не можна було назвати хлопчачою. Одягнута вона була в обладунки, але виглядали вони досить незвичайно. На ній був лише броньований топ, який як кофта, закривав груди, оголяючи декольте. На ногах були латні чоботи, які своїми сталевими пластинами доходили майже до стегна. На поясі, на кольчужній спідниці висіли дві кобури з пістолетами Beretta 92. Запасні магазини розташовувалися у нарукавній броні. По три на кожну руку.

Плечі дівчини були закриті пластинчатою бронею. Натомість живіт та шия були відкритими, що нівельовало весь захист. Але, якщо придивитися до нагрудника, наплічників та чоботів, то можна будо помітити, що на них нанесено якісь написи вітіюватим шрифтом. І ці написи слабо світилися жовтим світло, а при кожному кроці дівчини вони не сильно мерехтіли.

- Добрий вечір, валькірія, - в тиші маєтку пролунав басистий голос з пітьми.

Внизу, в холі маєтку, біля стіни, на одному з диванів для гостей на званих вечерях, хтось сидів.

- Елізу треба покарати за сон на чергуванні, - мовила дівчина, глядячи на темний силует на дивані. – Звісно, якщо вона ще жива.

- У мене не має звички вбивати союзників, - незнайомець підвівся та вийшов до світла, яке слабо освітлювало велике приміщення. Зараз ніхто тут нічого не святкував, тому необхідності у великій кількості світла не було.

- Гійом не попереджував мене, що ти з’явишся з візитом, - невдоволено сказала дівчина, оглядаючи високого, худого та лисого чоловіка у червоному сюртуку.

- Я без запрошення, - усміхнувся чоловік, показуючи свої випираючі ікла.

- А в легендах кажуть, що ви без запрошення не можете, - відповіла дівчина.

- Брешуть! – розсміявся вампір.

- Алір! – почувся зі сходів чоловічий голос. Дівчина обернулася. На горі стояв високий блондин у чорній шовковій сорочці та чорних атласних штанях.

- Гійоме… - почала виправдовуватися дівчина, - я не знала…

- Марія, все добре - перебив її чоловік, спускаючись до неї. Він був її ровесником.

- Ти можеш бути вільною, - промовив він, дивлячись дівчині в очі.

Вона хотіла щось сказати, але лише тихо промовила:

- Так, зрозуміла.

Марія швидкими кроками пішла геть.

- Скільки їх лишилося, - дивлячись у слід Марії, спитав Алір. - Якщо не помиляюсь, їх було двадцять.

- Тридцять, - поправив його Гійом. – А зараз не більше дюжини. Пройдемо до бібліотеки? – запропонував він гостю.

- Так, - кивнув Алір і направився за господарем будинку.

- У твоєї матері було своєрідне почуття гумору! – входячи до великої бібліотеки промовив Алір. – Подарувати сину на п’ятнадцятиріччя тридцять дівок!

- Вона подарувала не дівок, як ти висловися, - сідаючи на диван, промовив Гійом. Жестом він вказав гостю що той може теж сісти. У присутності Гійома Алір не був таким нахабним, хоча на вигляд був у двічі його старше, а насправді – майже вп’ятеро.

- Дякую, - промовив вампір.

- Вона подарувала мені бойовий загін, - продовжив Гійом. – Тридцять підготовлених бійців!

- Тридцять сиріт, яких виховували у спартанських умовах заради того, щоб вони стали твоїми воїнами! – посміхнувся Алір. – Я ж кажу, у твоєї матері своєрідне почуття гумору було.

- Ти прийшов потеревенити про моїх валькірії? – спитав Гійом.

- Ні, що ти! – розвів руками Алір. – Просто після смерті твого батька ти став головою родини.

Гійом кивнув. Пройшов майже рік. Батька забрала тяжка хвороба. Він помирав щасливим, бо там його чекала кохана Анжеліка. Гійом вже давно займався усіма справами, тому цей титул був лише формальністю. Та й стільки років Союз нічого не робив та вів відносно спокійну політику. Відносно… втрати валькірій кажуть про зворотне. Десять років у строю, а дівчат стало на стільки менше.

- Прометей хоче мене бачити? – спитав Гійом.

- Ні, - похитав головою Алір.

- Тоді що? – ще раз спитав Гійом. – Є якесь завдання? Навіщо ти тут? Сказати мені що я голова родини? Я і є родина! І я це добре знаю!

- Тоді треба…

- Не починай! – Гійом підвівся та став ходити по бібліотеці. – Мені вистачало матері!

- Але це правда, Гійоме! – відповів Алір. – Тобі потрібен нащадок!

- У тебе є Антуанет й що?! – вигукнув Гійом. Алір замовк та опустив голову тихо посміхнувшись.

- Вибач, я не хотів, - почав Гійом.

- Антуанет це моя помилка, - тихо промовив вампір. – Як і я помилка Прометея.

Гійом здивувався цим словам.

- За Антуанета згоден, хлопчисько, - він наголосив на слові «хлопчисько», хоча Антуанету вже було близько п'ятдесяти років, але для вампіра він був ще молодим. Як, звісно, й Алір. У свої сто з невеликим років він вважався хоч й зрілим, але ще молодим.

- А ось що такого зробив ти для Прометея? – продовжив Гійом.

- Не виправдав його очікувань, - відповів Алір.

- Маячня! – вигукнув Гійом. – Просто йому корона на голову тисне! Вибач, звісно, він твій батько, але це правда! Скільки він вже на посаді канцлера? Років триста?

- Йому самому лише двісті п'ятдесят, - усміхнувся Алір. – І він днями склав повноваження канцлера.

- Що? - здивовано спитав Гійом. Наказ напасти на делегацію Анклаву віддав особисто Прометей. І він склав повноваження?

- Так, - кивнув Алір. – Прометей більше не канцлер. Але у тріумвіраті він залишився.

- А хто тепер канцлер? – запитав Гійом.

- Це поки що тримається у таємниці, - відповів Алір.

- У таємниці? – здивувався Гійом. Він не знав іншого канцлера Союзу ніж Прометей, тому для нього біло дивним, що ім’я нового канцлера тримають у таємниці.

- Нові обставини, - загадково пояснив Алір.

- Які обставини? – здивувався Гійом. – Гноми прийняли нашу пропозицію?

Алір посміхнувся та кивнув у відповідь. Гійом зітхнув, але не з полегшенням. Буде війна. Точніше, її новий виток. Дуже кровавий виток. І він у самому центрі всього цього. Його валькірії й у «тихі» часи займалися виконанням секретних поручень, а тепер, коли війна перейде від невеликих сутичок у міжсвіті до активної фази, його дівчатам додасться роботи.

- Які плани? – спитав він у вампіра, повернувшись та сівши на диван.

- Я б придивився до Марії, - проводячи рукою по підборіддю, відповів Алір. – Вона на тебе дивиться такими закоханими очами!

- Алір! – вигукнув Гійом.

- Твоя сім’я дуже потрібна Союзу, - серйозно відповів вампір. – Я це кажу не від себе, та навіть від імені Прометея. Увесь тріумвірат та багато хто у раді Союзу мають таку саму думку. Твої пращури входили до ради Союзу! Людський вік швидкоплинний! Твоєму батькові було лише шістдесят три, а матір покинула тебе у свої сорок п’ять.

- Добре! – розвів руками Гійом. – Довіряю тобі обрати мені дружину!

- Я вже обрав! – засміявся Алір. – Марія.

- Вона командир валькірій, - відмахнувся Гійом. – Вона добрий воїн, але не більше.

- Я пам’ятаю той день, - почав Алір. – Твоє п’ятнадцятиріччя. Коли твоя мама вивела їх та сказала, що тепер це твої валькірії, які будуть до останнього подиху служити тобі. Я пам’ятаю твій розгублений погляд. Так! – він засміявся. – Дівки були що треба! Вибач! – побачивши невдоволене обличчя Гійома, поправив він. – Воїни! І я пам’ятаю її погляд. Погляд Марії. Він не змінився. Такий же закоханий. І вона стала командиром!

- Лише завдяки своїм професійним якостям! – різко відповів Гійом. Тема розмови не подобалася Гійому, але сказати це прямо він не міг. Алір значна фігура в Союзі і його візит не просто люб’язність.

- Так, так! – засміявся Алір. – Слухай, я розумію, але це важливе питання. Прометею не подобається новий канцлер.

- Чому? – здивовано спитав Гійом.

- Новий канцлер людина, - відповів Алір.

- І що? – після паузи спитав Гійом.

- Прометей хотів, щоб наступним канцлером був ти, - сказав Алір.

- Я? – здивувався Гійом. – Чому я?

- Не знаю, - занизав плечами вампір. – Але ти навіть не у складі про ради Союзу. Так що…

- Зрозуміло, - відповів Гійом. Хоча, йому нічого не було зрозумілим. Прометей покинув пост канцлера, але хотів, щоб його пост зайняв він, Гійом. Тоді чому він наполіг, щоб Гійом увійшов до ради? Його засідав у раді Союзу. А він був лише непоганим виконавцем.

- Вважаєш себе занадто молодим для канцлера? – спитав Алір.

- Якщо Прометей вважав що я впораюсь, то питання про вік не актуальне.

- Певно, - кивнув Алір. – А тепер до справи: ми перейдемо у наступ.

Гійом кивнув. Наступ, так наступ.

- Рада прийняла рішення, а новий канцлер його підтримав, - продовжив Алір, - захопити Долан.

- Куля цього не дасть, - посміхнувся Гійом. – Ні вампір, ні перевертень не пройде через бар’єр. А ми…

- А люди не бруднять руки, - засміявся Алір.

- Ти знаєш, скільки разів я бруднив руки за наказом Прометея, - відбив Гійом. Так, люди не приймають участь у війні. Майже не приймають. У єдиній армії навіть немає людських підрозділів. Валькірії не рахуються, вони більше спецпідрозділ. Та й чи є ще такі, Гійом не знав. Скоріш за все є.

- Я не про тебе, - відповів Алір. – Атаку будуть вести легіони гномів. Зараз якраз їде підготовка до штурму.

- Гноми? – здивувався Гійом. – Я гадав, що вони не вступлять у війну відкрито. Так, лише як ще один аргумент на перемовинах.

- Перемовин не буде, - відповів Алір. – Анклав не капітулює, ти сам знаєш.

- Я б провів їх, - покачав головою Гійом.

- Навіщо? – здивувався Алір.

- А який сенс цієї війни? – питанням на питання відповів Гійом. – Тоді, п’ятсот років тому це ще мало якийсь сенс, але не зараз. Світ ельфів перетворено на колонію. Та навіть там діє підпілля. Про перевертнів та умбрів мовчу, теж мені союзники. Перші гарматне м'ясо, інші раби.

Алір посміхнувся почувши це.

- Циклопи й ті дають нам відсіч, - продовжив Гійом. – Скільки порталів циклопів ми захопили? Жодного! Жодного, Аліре, жодного. У нас є все! Ресурси, простір. Чого нам ще треба?

- Нам треба поставити крапку, хлопче, - відповів вампір. – Ти правий, ми програли п’ятсот років тому. І сто п’ятдесят років тому ми теж програли. Але нам треба поставити крапку. Анклав це маленька чорна пляма на мапі міжсвіту. І вона завжди буде нам заважати. Ми не зможемо вільно контролювати міжсвіт поки є Анклав. Анклав контролює два з трьох порталів!

- І обидва під захистом кулі, - промовив Гійом.

- Так, під захистом! – кивнув Алір. – Навіть твої валькірії не зможуть захопити хоча б один портал.

- Ти знаєш тактику бою по захопленню порталу! – огризнувся Гійом. – Треба атакувати з двох боків, а не з одного!

- Так, так, даруйте, - відповів Алір. – Але Анклав це проблема! Навіть якщо ми підемо далі, нападемо на циклопів, вони вдарять з тилу. Циклопи не гноми, вони не сидять у своєму світі та не риються в шахтах у пошуках філософського каменю! У них на кожному камені у міжсвіті форпост! Спроба розширення призведе до ескалації конфлікту.

- Тому я і кажу про перемовини, - посміхнувся Гійом.

- Ні, - похитав головою Алір. – Ніхто на це не піде. Анклав слабкий. У нього лише одне місто на каменю і все!

- Ти ж краще за мене знаєш, що це не так, - промовив Гійом. – Вони мають розосереджений контингент у цьому світі, великий контингент у міжсвітті та розгорнуту розвідувальну мережу по всім світам Союзу! Я розумію, що ніхто не хоче посилати єдину армію на смерть, але гноми це лише гарматне м'ясо. Як вони до Долану дістануться? У них є грифони? Чи дирижаблі циклопів?

- У них є гарпії, - відповів Алір.

- Гарпії? – здивовано перепитав Гійом.

- Так, - засміявся Алір. – Там дуже цікава історія! Якщо вірити легендам гномів, то колись, тисячоліття тому, в їх світ вдерлися гарпії. Вони захопили невеличкий плацдарм, але через деякий час, гноми змогли їх вибити. А на місті бою залишилося багато яєць гарпій. Гноми змогли їх зберегти та коли з’явилося перше покоління, вони почали використовувати їх як летючих тварин. Через відсутність спілкування з розумними гарпіями, вони погано розвиваються, але свою функцію виконують: перевозять невеликі вантажі. Також вони використовують їх і для війни. Одна гарпія може нести одного піхотинця за наплічну броню.

- Тобто, десь ще є світ гарпій? – запитав Гійом. Йому було відомо про вісім світів: люди, ельфи, вампіри, перевертні, умбраксіани, гноми, циклопи та перші. Перші були загиблою расою, яка створила портали та відкрила проходи до інших світів. По міжсвіту розкидано безліч артефактів перших. Але замість того, щоб вивчати їх, всі раси лише воюють. Яке безглуздя.

- Ну, я б не довіряв легендам настільки, щоб приймати ці слова за правду, - сказав Алір, - але міжсвіт не так добре досліджено, тому можливо все.

- І рада впевнена, що гноми впораються? – запитав Гійом.

- Головне, щоб вони прорвалися до Долану та знищили кулю, - посміхнувся Алір.

Гійом дзвінко розсміявся.

- Анклав кине усі сили на оборону Долану, - відповів він. – А після першої атаки, бар’єр буде знищувати й гномів.

- Міська стража Долану – гноми, - відбив Алір. – Вони не будуть шкодити союзникам.

- Тоді у міжсвіті буде повно трупів гномів.

- Чому? – здивувався Алір. – Гноми офіційно зберігають нейтралітет.

- Через портал одночасно можуть пройти лише троє, - почав Гійом. Алір закатав очі. Знову лекція про основи основ. – Портал може бути відкритим лише двадцять одну хвилину. На перекидання боєздатного підрозділу підуть дні. А Анклав спостерігає за порталами гномів. Ти гадаєш, вони не здогадаються?

Він з запитанням подивився на Аліра.

- Армію у двадцять тисяч гноми перекинуть до міжсвіту за день, - промовив Алір.

- Добре, але все одно кілька днів піде на розгортання табору, - кивнув Гійом. – Таку армію важко розмістити у мужсвіті. Сумарно армія Анклаву у двічі менша.

- Якщо не помиляюсь, - задумався Алір, - п’ять тисяч лицарів, три тисячі форестів та півтори тисячі гномів. Близько двох сотень магів як підтримка.

- Майже те, що я сказав, - відповів Гійом.

- Підрозділи єдиної армії прикриють перекидання підрозділів гномів до міжсвіту, - продовжив Алір. – зрозумій, я навіть не знаю всього.

- І Прометей хотів щоб я був канцлером? – посміхнувся Гійом. – Навіть ти всього не знаєш.

- Прометей тоді довіряє більше ніж мені, - відповів Алір. Гійом у відповідь кивнув. Це було і добре, і погано водночас. Довіра високого чиновника це добре, це привілеї. Але це й ризик. У Прометея багато ворогів, та й сам старій кровопивець небезпечний. Тому у Гійома зараз були подвійні почуття.

- Отже, новий канцлер вирішив поставити крапку в питанні з Анклавом, - це було не питання, а ствердження.

- Так, - кивнув Алір. – Давно треба було це зробити.

Гійом хотів сказати, що вже була проба й не одна. Та ж сама операція сто п’ятдесят років тому, коли… Прометей став канцлером! Так, він півтора сторіччя обіймав цей пост. Отже, кожен новий канцлер родить спробу знищити Анклав? Тоді майже була розбита єдина армія. Легіони перевертнів у підтримці з гвардією вампірів та підрозділами магів були спалені та залишилися на віки в міжсвіті. Була думка, що бар’єр не витримає навантаження, якщо буде знищувати вампірів та перевертнів тисячами. Хоча, вампіри грали роль підтримки, а через бар’єр лізли здебільшого перевертні. Але все завершилось великою поразкою.

Новий канцлер вирішив зробити усю брудну роботу руками гномів. Що ж, це має раціональне зерно. Двадцять тисяч воїнів мають шанс прорватися та знищити кулю.

- Що ж, будемо готуватися до війни, - підвівшись, сказав Гійом. – Вже пізня година.

- Ти женеш мене? – посміхнувся Алір.

- Я втомився, - відповів Гійом.

- Гм, - загадково подивившись на двері, сказав Алір. – Тебе чекають палкі обійми Марії?

Гійом нічого не відповів, лише посміхнувся та опустив голову.

- Зрозумів, - розсміявся Алір. – Все, йду! Але пам’ятай, незабаром все зміниться.

Він підвівся та повільно крокуючи пішов.

Гійом втомлено опустився на диван. Двадцять тисяч гномів це велика сила, яка може пробити оборону Анклаву. Але Анклав готовий до оборони. Цю армаду можуть легко розбити. Тоді що? Нова атака? Вести бій на виснаження? Тоді скільки гноми зможуть надавати війська? А якщо на допомогу Анклаву прийдуть циклопи? Ні, вони не прийдуть, інакше б рада не погодилась на цю авантюру. Отже, між Анклавом та циклопами немає жодного договору. Але хтозна-як вони відреагують на бійню в міжсвіті. Точно стояти осторонь не будуть.

- Алір пішов, - стоячи у дверях бібліотеки, сказала Марія. Гійом повільно підняв голову, та подивився на неї. Вона посміхнулася його погляду.

- Ти втомився, - підходячи до нього, сказала вона. Дівчина присіла перед ним навколішки.

Вона дивилася на нього, на його втомлену постать.

- Новий канцлер знову хоче розв’язати війну, - промовив він.

- Новий канцлер? – здивувалась Марія.

- Так, - кивнув Гійом. – Алір каже що це людина, але хто це поки що тримають у таємниці.

- Мені готувати валькірій до рейду? – спитала вона.

- Просто будьте у бойовій готовності, - сказав він, дивлячись їй у вічі.

- Ми завжди у бойовій готовності, - посміхнулась вона.

Гійом простяг руку, та погладив її по голові.

- Марія… - почав він.

- Що? – з надією у голосі, запитала вона.

«Ні, якась маячня…» - пронеслось в голові Гійома.

- Перевір боєздатність зараз, - відводячи руку, сказав Гійом.

Марія повільно піднялась та сказала:

- Як накажеш, - дівчина пішла до виходу. У дверях Марія обернулась та поглянула на Гійома. Він мовчки сидів та дивився у підлогу.

Вона вийшла з бібліотеки, залишивши Гійома з його думками та сумнівами наодинці.