Між світами. Літопис перший

- Пістолет - зброя боягуза, кинджал - зброя негідника, меч - ось зброя справжнього чоловіка! - Мартіс, інструктор Ордену, захоплено розповідав про зброю. - Сталь, сила, міць! Меч є продовження руки воїна одним цілим з ним. Завдаючи удару, ти вкладаєш душу в зброю. Якщо не поважно ставитись до зброї, вона не допоможе у бою… але ми захопилися, кадет. Мій обов'язок розповісти тобі про Орден і навчити володіти зброєю.

Вони були у тренувальній залі в цитаделі Ордену. Це було велике приміщення в якому знаходились макети для тренувань та зброя. Здебільшого дерев’яні мечі, щоб новобранці не поранилися, але все ж.

На протилежному боці від входу до зали, майже під стелею висів стяг Ордену: біле полотно з вовчим писком на фоні схрещених мечів. Під стягом на потертій дошці було викарбовано девіз Ордену: Вовки не відступають.

- Майстре Мартіс, а мені обов'язково володіти мечем? – здивовано поцікавився Олексій. Він вже місяць був у Долані та навчався магії. Навчався, м’яко кажучи, не дуже. Магістр Євген, звісно, докладав зусиль, але магія давалася Олексію нелегко. Тому він переговорив з Мартісом та вони почали заняття. Точніше, починали. Сьогодні перше заняття.

– Магістр Євген уже проводив із тобою уроки магії? – запитав Мартіс. У відповідь Олексій кивнув.

– Добре, ходімо сюди! – Мартіс підійшов до макета воїна: дерев'яного манекена з мечем у дерев'яній руці.

– Бий!

– Як? – щиро здивувався Олексій.

- Магією, тебе ж навчали.

«Трясця» - промайнуло в голові в Олексія, але він склав пальці у знаку Вогню, і прошепотів:

– Куля!

За ідеєю, з його пальців мала зірватися вогненна куля і вразити «воїна», але… нічого не сталося.

– Ще! - скомандував Мартіс. Він стояв трохи осторонь та з цікавістю спостерігав за спробами юного інквізитора.

Олексій спробував знову, і знову, і знову... але нічого не відбувалося. Спроби після п'ятої юнак почав сильно нервувати та збиватися.

– Я не можу, не виходить, – зрештою він здався. Хоч він й був ще учнем, Олексія засмучували невдачі. Це могло здаватися дивним, бо він був неосвіченим у магії і все було для нього в новину, але новий світ, в який він поринав, не був штучним. Магія була всюди навколо. Інакше як все це пояснити? Фізика? Навіть сам міжсвіт не підкорювався її законам. Яка сила тримала всі ці острови в просторі? Чому всі навколо можуть ходити по ньому та навіть впасти униз? Що створює гравітацію у міжсвіті? Який тут атмосферний тиск? Чому немає хмар на небі? Та й що собою являє місцеве небо? Звідки в озері за Доланом береться вода? І чому вона є на більшості островів навколо? На жаль, відповідей на ці запитання не було. Та й, як що чесно, ніхто їх не шукав. Жоден вчений Анклаву не займався цими питаннями. Їм це було не цікаво. В бібліотеках Долану, а їх тут не мало, було багато праць про історію як людей, так й ельфів з перевертнями та вампірами. Полки ломилися від книг про майстерність гномів, про заклинання та природу магії. Були, звісно, труди про сам міжсвіт, але з точки зору фізики, його ніхто не досліджував. І це було дивним! Історія Анклаву не така й насичена подіями. Звісно, були періоди запеклої боротьби з Союзом, але їх не так багато. Більшість часу протистояння між Анклавом та Союзом – це невеличкі битви за портали у міжсвіті. Звісно, організовувати експедиції було ризиковано, але куля магічного захисту дає безпечний радіус у п’ятсот кілометрів довкола. Цього просто достатньо для наукової діяльності. Але всі маги Анклаву зайняті лише вдосконаленням своїх бойових навичок. Дивний світ.

Олексій хотів бути частиною цього світу. Він навіть загадуватися над питанням: чому батько приховував все це від нього? Чому вони жили іншим життям?

- Це було його рішення, - відповів Євген, коли Олексій запитав про це в нього. Його рішення. Відповідь проста і, по суті, не є відповіддю. Олексію цього було недостатньо, але з батьком вже не поговорити. Тому Олексій докладав всі зусилля, щоб опанувати магію, але…

Вихопивши меч з-за спини, Мартіс зробив напівоберт та розніс макет на друзки.

- Магія може підвести, меч ніколи!

– А як же неповажне ставлення до зброї? – запитав Олексій.

- Ти шанобливо ставишся до магії? – посміхнувшись, у відповідь запитав Мартіс.

Провокаційне питання.

– Так, – чесно відповів Олексій.

- Але вона підвела тебе? - майстер продовжував відстоювати свою точку зору, розносячи на шматки точку зору учня.

– Так, - кивнув Олексій. Але тут справа не у повазі, мова про його не досвідченості.

- А ось меч мене ніколи, - відповів Мартіс. – Хоча, - зазначив він, - з магією не все так просто. Як не тренуйся, а треба мати хист до неї.

- А в мене його, скоріш за все, немає, - сумно промовив Олексій.

- Маячня! – закричав Мартіс. – Певний хист є у всіх. Навіть у мене.

Олексій з подивом подивився на майстра.

- Так, - кивнув Мартіс, - не дивуйся! Навіть мене можна навчити магії. Майстром я, звісно, не стану, але щось та зможу.

Після цих слів Олексій замислився. Виходить, навчити можна будь-кого? Головне хист? Тоді…

- Майстре, - обережно почав він, боячись власних думок, - якщо навчити можна будь-кого, то…

- То можна зробити загін з лицарів, які будуть вміти чаклувати, так? – посміхаючись, перебив його Мартіс.

- Звідки ви знаєте?! – здивувався Олексій. Саме про це він й хотів сказати майстру.

- Це саме запропонував мені й магістр Євген, - все так само посміхаючись, відповів Мартіс. – Він сказав: «В тебе є лицарі які не можуть добре тримати меч у руках, а в мене є маг, який скоріше за все підпалить собі дупу, ніж спепелить вампіра. Нумо це об’єднаємо!» Магістр Джонатан був проти цього. У ельфів все зав’язано на чистоті крові. Маг має магом народитися. Або хоча б в знатній родині. А тут безрідні лицарі будуть навчатися магії. Хоч й так, примітивно, але все ж.

Олексій засмутився після слів Мартіса про те, який він маг. Так, він не маг ще, але він докладав всіх зусиль, щоб навчитися магії. А тут таке.

- Не опускай ніс, учню! – побадьорив його Мартіс. – Краще візьми мітлу та прибери тут, - вказав він на залишки макета для тренувань, - Елоріан тут нема, тому сам наводь лад.

- Звідки… - відкрив рота Олексій, але Мартіс розсміявся.

- Знаю? Ну, це моя робота.

Та дівчина, на яку Євген у перший день залишив Олексія, Елоріан, вона була близька парубку. Спочатку вона, хоч й не зі своєї волі, але все підтримала його у перший день тут. А потім… воно якось само все почалося. Вони декілька разів перетнулися у місті, він допоміг їй, і вони почали зустрічатися.

Наївно, але, скоріш за все, Олексію потрібна була своя людина у Долані. Хоча, Елоріан це і не людина зовсім. Довгі вуха, вітіюватий візерунок на тілі, схожий на татуювання, в іншому Елоріан нічим не відрізнялася від звичайної, людської дівчини. Дівчина з його світу, людська дівчина, вона залишалась там. Якось воно все навалилося на нього. Зникнення батька, зміни у житті і її слова:

- Вибач, Льоша, але ми не можемо бути разом.

А далі спина та волосся, яке підхопив вітер. Тоді він навіть нічого не зміг сказати. Та й не хотів. Все це просто розчавило його. А зараз… з ним Елоріан. Нове життя, нове оточення, нова дівчина. Або просто людина, яка буде поруч. Та навіть не людина.

- Слухай, - почав Мартіс, - Долан хоч й був колись столицею ельфійського світу, зараз це лише невеличке поселення. Скільки тут живе? Тисяч двадцять, не більше. Тут вже багато хто знає про тебе. Хто ти, ким був твій батько. Тому не дивуйся, якщо хтось дізнається хто твоя дівчина.

- Так, - занизав плечима Олексій, - але вона ельф, а я людина. Це…

Він все ще був шокований від обізнаності Мартіса. Йому давно дали зрозуміти, що він не який не обраний. Він один з… Він один. Як це не дивно, але нових новобранців просто не було. Були маги, які до того жили та служили у світі людей, а зараз вони тут і їм не потрібне навчання. Вчиться лише він.

- Це нормально, - посміхнувся Мартіс. – Елоріан хто?

- Ельф, - відповів Олексій.

- Ні, ні, ні, - посміхнувся Мартіс. – Я не про це. Дивись, я лицар, ти – ще не маг і не лицар, таке щось.

Після цих слів Олексій знітився.

- Не ображайся, але це є так! – промовив йому Мартіс. – Я колись теж був ніким. А зараз вчу тебе.

- Розумію, - відповів Олексій. Звісно, ніхто не народжується майстром якоїсь справи. Всьому треба вчитися. І він вчиться. Але хотілось якось швидше, чи що. Зрозуміло, що це неможливо, але Олексій прагнув бути корисним для Анклаву.

- Це добре, - кивнув Мартіс. – Тепер відповіси мені на питання: хто Елоріан?

- Прислуга, - відповів Олексій.

- Так! – підхопив Мартіс. – Вона прислуга! І нею залишиться. Я вже казав, в ельфів дуже строго з чистотою крові. Вони навіть не нехтують інцестом.

- Що?! – здивувався Олексій.

- Ага, - кивнув Мартіс. – Є таке. Ну, офіційно, звісно, вони все заперечують, але буває, - він понизив голос та озирнувся. – Навіть дещо говорять про королеву та її дядька. Батьків то в неї немає. Попередня королева померла при пологах, а король від хвороби.

І вже нормальним тоном продовжив:

- Так ось, чистота крові призвела до такого поняття як кастова система. Елоріан ніколи не стане кимось більше ніж прислуга, якщо не вийде заміж не за ельфа. Розумієш?

- Тобто, - почав Олексій. – Вона зі мною лише через це?

Мартіс закатив очі.

- Ну не треба мислити так примітивно! – вигукнув майстер. – Її почуттів я не знаю, але я й про них і не говорив. В решті решт, окрім тебе тут повно представників інших рас з якими вона могла б побудувати відносини. Я говорив що в Анклаві це норма. Розумієш, норма! Моя бабуся була ельфійкою. А прабабуся гномом. Тому не переймайся через те що ти людина, а вона ельф. Просто будь щасливим. Твоє життя вже змінилося. І буду відвертим, не в найкращу сторону.

- Так, - кивнув Олексій. Про положення Анклаву та перспективи він вже знав. Все ж він сподівався що це лише нагнітання, але все одно.

- Ось! – захоплено сказав Мартіс.

Олексію не дуже хотілось обговорювати з майстром своє особисте життя. Тому він вирішив змінити тему та перейти вже ближче до тренуваннь.

- Майстре, а носити зброю на спині зручно? – запитав Олексій. - Я просто думав, що це непрактично.

- Ось, - показав Мартіс, повернувшись до Олексія спиною, - дивись!

Піхви кріпилися на дві пластини на спині та були рухливими. Під кожними піхвами була вигнута металева пластина, що грає роль пружини. Майстер повільно витягав меч із піхов, щоб показати принцип. Руків'я меча, як важіль, підсувалася вперед. Піхви пружинили, і меч було легко дістати. Самі піхви не були цілісні. Приблизно посередині довжини в них було вирізано отвір, прикритий пружною пластиною. Отвір було зроблено по шляху руху клинка та дозволяло повернути меч до себе і простіше дістати його. Майстер повільно показав, як дістається меч із піхов. Він притяг руків'я до себе, почав висувати меч і, коли лікоть став приблизно дев'яносто градусів, він повернув руку до себе, так щоб одна зі сторін гарди була на рівні ока. І випроставши руку, дістав меч. Пружна пластина повернулася на місце, закривши отвір у піхвах.

- Отакої! – промовив Олексій.

- Це не складно, - прибравши меч до піхв сказав Мартіс, - але потребує уміння.

- Зрозуміло, - сказав Олексій.

- Добре, кадет, прибирай, - сказав Мартіс та підійшов до столу на якому лежали книжки. Він узяв до рук стару потерту книжку та продемонстрував її Олексію.

- «Коротка історія Ордену нічних вовків», - прочитав він спираючись на мітлу.

- Я почитаю тобі трохи, а ти поки що приберися, - промовив Мартіс сідаючи прямо на стіл. Олексій посміхнувся, але нічого не відповів.

- Атоній, перший із лицарів, був народжений людською жінкою від перевертня, - почав читати Мартіс. - При пологах мати Атонія, Аріна, померла, батькові, Фарфу, довелося самому виховувати сина. Прийти з напівкровкою до своїх він не міг, тому змушений був зректися своєї сім'ї, повністю присвятивши себе синові. Фарф виховував сина у суворості, оскільки сам був воїном.

- Перевертні тоді вже потрапили до нашого світу? – запитав Олексій.

- Ти про Прима терра? – перепитав Мартіс.

- Так, про Прима терра, - кивнув Олексій. Він розумів, що Мартіс, скоріш за все, народився у міжсвіті і для нього не має поняття «наш світ».

- Так, - відповів Мартіс. – Перевертні одні з перших освоїли портали та вийшли з Вилк терри до міжсвіту, а далі й до інших світів.

- Вилк терра? – перепитав Олексій.

- Тебе взагалі чому вчили інквізитори? – здивовано запитав Мартіс. Для нього знання назв всіх відомих світів було звичайним і не знання Олексія дивувало його. В Анклаві це знає навіть дитина! Так, Олексій не зростав в Анклаві, він був «відокремлений» від їхньої боротьби, це був вибір його батька, але зараз ці знання необхідні йому. Чому його не навчили цим простим речам? Всі в палаті магів інквізиції настільки заклопотані, що не можуть пояснити такі речі?

- Ну, магії там, - розгублено відповів Олексій. Йому дійсно ніхто цього не пояснював. І, судячи з реакції Мартіса, це було дивним.

- Зрозуміло, - відповів Мартіс. Хлопця просто готують як солдата. Хоча могли б й пояснити прості поняття. Тут всі солдати, так або інакше.

- Кожен світ має свою назву, - почав Мартіс. – Ваш світ, світ людей, називається Прима терра. Світ ельфів – Верджі терра, вампірів – Буйо терра, перевертнів - Вилк терра, гномів – Мін терра, циклопів – Ме терра. Зрозумів, кадет?

- Так, - розгублено промовив Олексій. Назви він, якщо чесно, не запам’ятав, але перечити майстру не хотів.

- Фарф потрапив у світ людей з однією з перших делегацій Союзу, - продовжив Мартіс. - Коли перемовини з людьми завершилися, він залишився з невеликим загоном в охороні послів.

Олексій прибрав залишки макета, взяв стілець та сів навпроти Мартіса.

- У 1445 році, група інквізиторів, що займається роботою над порталом у південній Франції, - читав Мартіс, - стала загрожувати Союзу, оскільки могла розкрити його. Протистояти церкві відкрито, люди зі Союзу не наважилися, тож почали вести переговори з Ватиканом. Але вони затяглися. Фарф був відправлений слідкувати за інквізиторами.

- Союз не напав на Пріма терру? – здивувався Олексій.

Мартіс підняв погляд та подивився на нього.

- Вампіри довгий час вели тяжку війну з перевертнями, - промовив лицар. – Створення Союзу було лише спробою зупинити ту війну. Вдалою спробою. Спочатку перемир’я, потім союз.

- Просто так склали зброю та стали друзями? – здивувався Олексій.

- Точно не знаю, - відповів Мартіс. – Скоріше за все, це був єдиний шанс зупинити взаємне знищення. Дві сили зіткнулися у міжсвіті. Кожна прагнула захопити світ супротивника і в кожної були на це шанси. І хтось розумний з одного боку та такий самий з іншого прийшли до висновку, що такі сили краще об’єднати.

- І ця війна виснажила їх? – запитав Олексій.

- Краще б з цими запитаннями ти йшов до бібліотеки, - пробурчав Мартіс. – Не зовсім. У той час вони готувалися до однієї війни. Разом.

- Захоплення світу ельфів, - промовив Олексій здогадавшись про що говорить вчитель.

- Так, - кивнув Мартіс, - атака на Верджі терру. А тепер слухай!

Прокашлявшись, він продовжив читати:

- Після того, як інквізитори спромоглися запустити портал, Фарф отримав наказ ліквідувати їх. Але ті два роки, що він провів з Аріною, змінили його. Він хотів залишитися з коханою. Тому атака на інквізиторів була не така ефективна, як на це розраховували господарі Фарфа. Він змушений був покинути свій загін і тікати з Аріною на північ. Якийсь час їх переслідували, але вони змогли відірватися. Час, проведений на втіках, згубно вплинув на Арину і під час пологів, вона померла. Фарф назвав хлопчика Атонієм . Батько і син, довгі п'ятнадцять років блукали північчю Франції. За цей час Фарф зміг навчити сина володінню мечем, виростити з нього солдата. Перед тим, як померти, Фарф розповів Атонію про Союз. Після смерті батька Атоній знайшов штаб-квартиру Союзу у Пріма террі та спробував приєднатися до Союзу. Але натомість він потрапив у рабство.

- Штаб-квартира Союзу у світі людей? – здивувався Олексій.

- Чому тебе це дивує? – запитанням на запитання відповів Мартіс.

- Вони скидалися п’ятнадцять років, - промовив Олексій. – Союз так довго готувався до війни з ельфами?

- Довше, - відповів Мартіс. – На це в них пішло приблизно сорок років. Відновлення після війни між вампірами та перевертнями, розвідка, підготовка. До того ж… ти бачив стяг Союзу.

- Так, - кивнув Олексій, - в палаті магів Інквізиції є трофейний. Червоне полотно з чорним трикутником посередині.

- Трикутник перевернутий, - зазначив Мартіс. – Два верхніх кути, як вважається, це знак рівності перевертнів та вампірів. Знак їхньої сили. Тому затягування могло бути ще й через політичні причини. До того ж гноми тоді теж активно освоювали міжсвіт. Як й циклопи. Ще дві сили які могли втрутитися у майбутню війну.

- Зрозуміло, - відповів Олексій.

- Напівкровок Союз використовував як робочу силу, - продовжив читати Мартіс. - Пекельна праця у лісах Трансільванії. Атонію дивом вдалося втекти. Блукаючи Європою, він дістався до рідних земель матері, про які тільки чув. Вийшов він і до печери з порталом. Волею долі, Атоній врятував інквізиторів і приєднався до них. Сам того не бажаючи, він став учасником війни, від якої тікали його батьки. На згадку про них він заснував лицарський орден Нічних вовків. У ньому кров вовка та кров людини. «Кров'ю вовчою народжений, кров'ю людською обмитий» - ці слова присяги відбивають все життя Атонія.

- Слова присяги? – запитав Олексій.

- Кожен лицар, вступаючи в орден, промовляє присягу, - сказав Мартіс. - Кров'ю вовчою народжений, кров'ю людською обмитий, приймаю я цю обітницю. Пам'яттю предків та вірою в нащадків, присягаюся: мечем у правій руці викорінити всіх ворогів моїх, мечем у лівій руці захистити невинних. Я не втечу кинувши братів своїх на поле бою. Я не здам і п'яді землі, що під ногами моїми. Я не дозволю пролитися і краплі крові тих, кого захищаю. Я залишуся вірним цій присязі до кінця своїх днів. Хай прибуде зі мною хоробрість вовка та мудрість людини, - промовив він слова присяги.

- Ого! – захоплено вимовив Олексій.

- Ми не відступаємо! – промовив Мартіс. – Ми боремося до останнього! Так було завжди. Так буде завжди.

Олексій замислився над словами вчителя. Адже це брехня! Орден відступав. Відступав разом з інквізицією та ельфами у міжсвіт. Тоді вони програли. Це ще магістр Варінас розповів. Тоді навіщо ці слова? Бровада перед новобранцем?

- Він зміг розшукати інших напівкровок, - читав Мартіс, - хоч вони й ховалися. Роки, проведені у рабстві, допомогли йому. Хтось був врятований з рабства, хтось був знайдений нікому не потрібним на тракті, але орден ріс. Спершу невеликий загін, потім військо. І це військо, разом з ельфами, виступило проти Союзу. Нині це найсильніша військова організація Анклаву опору.

Він закрив та відклав книжку.

- Це, якщо коротко, історія ордену, - сказав майстер, - далі, - він тицнув у книгу, - перелік значущих битв та видатних лицарів. Про це почитаєш сам. Запитання є?

- А на сьогодні все? – здивовано запитав Олексій. Він думав що буде якесь тренування, а він лише прибрав за майстром та послухав лекцію про історію ордену. Очікування були більшими.

- Ну, - протягнув Мартіс, - який з тебе лицар я вже побачив! Концепція магістра Євгена цікава і я особисто «за».

«А який з мене лицар?» - хотів запитати Олексій, але промовчав. Лицар з нього ніякий! Ще гірший ніж маг. В магії він хоч щось може. Але не сьогодні.

- Будемо створювати новий рід військ? – з посмішкою запитав Олексій.

- Поки що загін, - відповів Мартіс. – Але ідея непогана. Через те, що ти єдиний «маг», - Мартіс показав пальцями лапки на слові «маг» жартуючи з вмінь Олексія. Хлопця це зачепило та майстер це помітив.

- Тому, що ти єдиний «маг», - з посмішкою продовжив Мартіс, - придумай назву вашому загону. І, - він озирнувся, - попроси все ж Елоріан та її подруг тут прибрати. Бо ви, кадети, нічого робити не хочете, якщо це не стосується махання залізом!

- Я запитаю в неї чи зможе вона, - ухильно промовив Олексій.

Мартіс розсміявся у відповідь.