5.

- Ти думаєш про те, що і я? – запитав Мокрець Яшкіна, щойно вони вийшли із кабінету начальника.

Ігор не був таким уже тупим, як це могло здатися на перший погляд. Просто він дуже боявся підполковника Дмитренка, губився у його присутності, тому не міг зібрати думки до купи, підібрати правильні слова. Але оперативником він був непоганим, справу свою знав. Тож він уже мав план, але хотів обговорити його зі своїм напарником. Яшкін був головним у їх тандемі. Він на відміну від Ігоря не так сильно боявся Дмитренка, і мав більший стаж роботи в органах, тому останнє слово зазвичай залишалося за ним.

- До Ярика їхати потрібно, - відповів Яшкін.

- Згоден, - кивнув Мокрець.

- Ну то поїхали, часу обмаль.

Ярик, по паспорту Ярослав, був дилером, тому у нього вони планували дізнатися з ким останнім часом контактував Щербатий.

Будинок, у якому знімав квартиру Ярик знаходилася за два квартали, тому приїхали вони швидко. У будинку не було кодового замка, тож із тим як потрапити у під’їзд проблем не виникло. У під’їзді було брудно, на стінах потріскалася фарба, зі стелі сипалася штукатурка… До того ж, хтось із відвідувачів під’їзду, а може навіть із мешканців будинку, полюбляв розважатися тушачи недопалки об стіни, що не додавало йому ні краси, ні відчуття затишку.

Напарники підійшли до дверей оббитих старим, чорного кольору дермонтином, порізаним у декількох місцях. Яшкін кивнув Мокрецю, той дістав набір відмичок, тихенько відімкнув простенький замок, і оперативники опинилися у квартирі Ярослава.

Той нічого не підозрюючи чистив зуби у ванній. Його виказав шум води. Мокрець пішов оглянути квартиру, а Яшкін залишився біля дверей ванної кімнати.

- У квартирі більше нікого нема, - шепнув Яшкіну Мокрець.

- Це добре, - відповів той. – Чекаємо.

Тим часом стих шум води, хазяїн квартири щось наспівуючи відчинив двері, і застиг перелякано дивлячись на непроханих відвідувачів. Він відразу впізнав їх. Ярик давно працював на Яшкіна, був його сексотом.

- Зуби чистиш? – запитав у нього Яшків.

- Т-так, - відповів він.

- Мабуть поснідав, - кивнув він на брудний посуд на кухонному столі.

- Т-так, - повторив дилер.

- А от я, Ярик, не снідав. З самого ранку до тебе приїхав. Голодний. У вихідний день між іншим. І Ігор теж. Як гадаєш, нам у неділю зранку більше зайнятися нічим?

- Ні.

- Що ні?

- Я так не вважаю, - нарешті зміг більш-менш нормально відповісти Ярик.

- Не вважає він, - невдоволено пробурчав Мокрець.

- Та ладно тобі, Ігоре. Не будь до Ярика таким вже прискіпливим, - з посмішкою відповів йому Яшкін. – Ярик мав на увазі, що вважає тебе людиною, яка не витрачає свій час на дурниці, і навіть у вихідний день не вештається де попало. Так Ярик? Ти це хотів сказати?

Ярик поглянув спочатку на Яшкіна, потім на Мокреця, намагаючись зрозуміти що задумали ці двоє, приречено зітхнув, і кивнув.

- Не чую, Ярик, - наполягав Яшкін.

- Так.

- Ну, а якщо так, то як гадаєш, чому ми прийшли до тебе?

- Не знаю, - знову зітхнув дилер.

Він справді не розумів що відбувається, тому приготувався до найгіршого.

- Як це ти не знаєш Ярик? – натурально здивувався Яшкін. – Може ти також не знаєш хто вбив Щербатого?

- Кого?

Дилер відверто здивувався.

- Ти глухий? – підвівся зі стільця Мокрець. – Я звісно не ЛОР, але слух можу підлікувати. Прямо тут. Навіть у лікарню везти тебе не доведеться.

- Ти, Ярику будь обережним, - знову долучився до розмови Яшкін. – Метод лікування Ігоря має багато побічних ефектів. Відбиті нирки, вибиті зуби… Тож боюся, що у лікарню тобі їхати таки доведеться. От тільки навіщо воно тобі? Може розкажеш нам все як було? Добровільно…

- Та що ви від мене хочете? – мало не плакав Ярик. – Я не розумію…

- Та він знущається з нас, - знову підвівся Мокрець. – Не розуміє він. Може ти не знаєш, що твій друг Щербатий мертвий?

- Не знаю, - розгублено відповів Ярик. – Та і який він мені друг? – спохопившись гарячково почав доводити дилер. – Ну купував він у мене. Але частіше грошей у нього не було. Канючив у борг. А в борг я не даю. Дай такому, він ширнеться на радощах, і коні двине. А хто тоді мені гроші поверне? То я частіше ганяв його звідси. Гроші шукати.

- То він тобі не друг? – уточнив Яшкін.

- Та ні, - підтвердив Ярик. – Кажу ж…

- Повіримо йому? – звернувся він до Мокреця.

Той мовчав.

- Ігор не вірить тобі, Ярик, - похитав головою Яшкін. – А от я ризикну, і повірю. Допускаю, що Щербатий не був тобі другом. Але ж друзі у нього були? Можливо дівка була? З кимось він розважався, ширявся, бухав, десь жив… Ну, зберися Ярику, не мовчи, а то Ігор зараз почне тобі не тільки слух, а і пам’ять лікувати.

- Ну так, - нарешті зібрався дилер з думками. – Він останнім часом із Сєрим водився. У нього і жив. Вони разом гроші на дозу шукали. Або на горілку. Взагалі кінчені вони обидва. Ширево з бухлом мішають. Правильні торчки так не роблять. А його що, справді вбили?

- А що? Знаєш щось? Версії є? – очі Яшкіна недобре звузилися.

- Та ні, що ви, - злякався Ярик. – Просто не розумію кому він заважати міг. Щоб вбивати… Я б швидше повірив, що він від передозу загнувся.

- Ти подивись на нього, Романе, - звернувся до Яшкіна Мокрець. – Цей Шерлок уже справу розкрив. Може нам варто на пенсію піти, а цей шматок блювотиння прийде на наше місце, і всі справи розкриє? Га?

- Слухай сюди, - металевим голосом звернувся до Ярика Яшкін. – Про нашу розмову тобі краще не патякати. Що сталося із Щербатим ми з’ясуємо. Але якщо я дізнаюся, що ти зайве патякаєш, то смерть Щербатого я на тебе повішу. Байдуже, передоз там чи вбивство, чи він взагалі від геморою помер, але сядеш ти. А яке життя я можу тобі в камері влаштувати… Довго не протягнеш. Сам повісишся. Гарантую! Все зрозуміло?

- Так, Романе Вікторовичу. Я все зрозумів. Все зроблю, ви не сумнівайтеся…

- А я і не сумніваюся, що зробиш. Це ж у твоїх інтересах.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.