Туга

Чорніє небо над землею,

З'їла іржа його блакить,

Немов надією твоєю,

Зоря у небі мерихтить.

Сліпа ворожа лють проклята,

Збира врожай без каяття,

І хоч була душа завзята,

З небес немає вороття.

Плекали рідну Україну,

Та от на превеликий жаль,

Наповнить сильну та єдину,

Пекуча кров немов скрижаль.

Та кров у небеса зіллється,

Дощем чорнильним окропить,

Прокляттям чорним обернеться,

І поверне небу блакить.

А ворогів, що окропила,

Нічого в світі не спасе,

Ту кров, що недругів згубила,

Додому вітер принесе.