Карма

В житті є багато цікавого. Є "любов". Це дар. Є "жалість". Це гріх. Згадалася стара легенда, про рибалку, який вчив сина мудрості. Коли після рибалки батько й син поверталися додому і побачили жебрака, син запропонував батьку: - Дамо йому рибу? Ми ж любимо людей. Це буде актом любові. - Не потрібно плутати. Те, що ти збираєшся зробити буде актом жалості. Ти спонукаєш цього жебрака назавтра прийти сюди знову і чекати на нову рибу, бо кожного дня їсти хочеться знову. Якщо ти хочеш виявити справжню любов, ти примусиш його встати з місця, піти до лісу, зламати собі вудилище, навчиш як робити вудку і ловити рибу, щоб він сам міг щоденно забезпечити собі рибу. І він тобі за це зовсім не подякує, бо ти порушив його комфортне життя. Тож вирішуй, ти хочеш виявити жалість і отримати щиру подяку, чи ти бажаєш витратити купу свого часу на вияв любові, до цього чоловіка і отримати прокльони? Автор чудово подає текст. Це оповідання може слугувати інструкцією для маніпуляції над неврівноваженою психікою людини. Приводом для маніпуляції тут є виховання у хлопця комплексу жертви. Це не добре і не погано. В решті-решт, всі люди користуються одне одним для досягнення своїх цілей. Чому б не примусити людину покласти своє життя на жертовний камінь людяності? На жаль, багато людей, в результаті читання оповідання, зробить для себе лише один висновок: Якщо ти бачиш людину, якій зле, не варто їй допомагати, бо опісля ти муситимеш віддати своє життя на служіння іншим. Бо ти не маєш права на свою долю. Ти взагалі не маєш права ні на що, окрім можливості служити комусь. Та навіть цю долю для себе вибереш не ти, а якась карма:))))

Чесно кажучи, текст я сприйняла важко. Ні, не тому, що авторка погано пише. Стиль написання чудовий, читати цікаво. Але сюжетно оповідання взагалі не моє. По-перше, якщо дівчинка більше не зможе ходити, то як вона взагалі втекла з лікарні. По-друге, як на мене, стосунки її і Данила не розкриті. Так, побіжно згадується про дружбу в дитинстві і про якихось три щасливих дні, жарт про одруження і так далі. Але ставлення хлопця якось дивно змінюється від байдужості одразу до "моя Софійка" як тільки він бачить двійника дівчини. Це дивно, адже хочеться якогось більш плавного розвитку подій. Звичайно, це можна списати на самонавіювання, мовляв спочатку Данило намагався відректися від неї, але це лише здогадки. По-третє, весь наратив видається мені досить егоїстичним. Цілком ймовірно, що я стала надто цинічною за час повномасштабного вторгнення, але таке враження в мене склалося. Зараз поясню чому. Головна героїня (чи то автор словами головної героїні) каже, що "у батьків тепер нова дитина, друзі вчаться в Європі, а Данило не приходить". Так, вона відчуває самотність, як і будь-який пацієнт, але нам не пояснюють чи дійсно батькам байдуже на дівчинку, чи друзі, які в Європі, взагалі знають про аварію. З першого погляду видається, що це типові підліткові думки про те, що ти нікому не потрібен, які є важливими, безумовно, АЛЕ! На фоні цього дуже важко сприймати розвиток Данила. Чому всю провину за самотність дівчинки поклали саме на нього? Адже в першу чергу підтримкою мали б займатися батьки, а не такий же донедавна підліток, якому навіть не дали часу визначитися з своїми почуттями. В кінці немає відчуття, що він зробив щось заради кохання, усвідомив справжню цінність. Здається, ніби він робить це з страху й жалості. Хіба це приємно? Хіба це дійсно те, що потрібно хворій дівчинці? Загалом, такі оповідання мають право на існування. У них є багато фанатів, це я також усвідомлюю. Але особисто я не люблю такі наративи, бо вони змушують відчувати провину тоді, коли насправді від тебе мало що залежить. Якби хлопець був описаний більш огидно, його катарсис більш закономірний, окреслено роль батьків, можливо, текст сприймався б краще. Ну але ще раз скажу, що стиль у авторки дійсно чудовий. Тому дякую за вашу роботу та сподіваюся, що не образила таким розлогим і дещо критичним коментарем.

Спойлер!Неоднозначні емоції викликає це оповідання. З одного боку, як і більшість прочитаного в авторки, сподобалося. З іншого, мені трішки незрозуміло як саме гг з Софією зустрілися, як так вийшло, що вона, прикута до ліжка, змогла все ж втекти, чому він, коли встиг їй щось наобіцяти і чому не бачив в якому вона стані. Загалом, багато питань, які змушують задуматися. Та й навіть, чому карма саме на нього звалилась, не на батьків, чи інших друзів? Чим він такий особливий, що саме йому варто змінити власне життя, аби прикута до ліжка людина захотіла жити Мабуть, так і має бути після прочитання оповідань, що піднімають гострі соціальні теми)