Бюрократичні упирі та невинні зомбі
У стінах управління поліції панував чужий дух. Чужі встановлювали, наскільки громадяни захоплені війною. За винятком кількох людей, які не заперечували, що вони – зомбі, приречені нищити всіх і все до останньої краплі крові за зовсім чужі для них інтереси, управління поліції являло собою чудову колекцію бюрократичних упирів. Вони вважали, що лише темрява і морок здатні оборонити існування хитромудрих параграфів. При цьому – упирі-бюрократи поводилися зі своїми жертвами зі злобною чемністю, зважуючи заздалегідь кожне своє слово.
– Мені дуже прикро, – сказав один із упирів, коли до нього привели Швейка, – що ви знову попалися нам в руки. Ми думали, ви виправитеся, але, на жаль, помилилися.
Швейк мовчки кивнув головою з таким невинним виглядом, що упир допитливо глянув на нього і з притиском сказав:
– Не дивіться так по-ідіотському!
Однак він зараз же перейшов на ласкавіший тон:
– Нам дуже прикро тримати вас у тюрмі і, на мій погляд, ваша провина невелика, бо нема сумніву, зважаючи на ваші невеликі розумові здібності, що вас на це підмовили. Скажіть мені, Швейку, хто наштовхує вас на такі безглузді витівки?
Швейк кашлянув і сказав:
– Не знаю я ні про які безглузді витівки!
– А чи ж це не безглуздя, коли ви, згідно з рапортом поліцая, який вас сюди привів, зібрали збіговисько народу перед розклеєним на розі маніфестом про війну і підбурювали народ вигуками: «Хай живе верховний зомбі! Цю війну ми виграємо і усі стануть зомбі, як і ми!»
– Я не міг байдуже на це дивитися, – заявив Швейк, втупивши свої очі в обличчя упиря. – Та мене аж за печінки взяло, коли я побачив, як усі читають той маніфест і не радіють. Ані вигуків «хай живе», ані «ура», – мовчать, та й годі. Та невже ж старий зомбі 9 полку міг спокійно на таке дивитися? То я і вигукнув оце все. І ви на моєму місці, я певен, зробили б те ж саме. Якщо війна, то її треба виграти, і треба конче кричати: «Хай живе верховний зомбі!» А як же інакше?
Припертий до стіни упир не витримав погляду не витримав погляду Швейка, опустив очі на службові папери й сказав:
– Я цілком зрозумів би ваше захоплення, коли б воно проявилося за інших обставин. Та ви самі добре знаєте, що вас в той момент вів поліцай-упир, і тому такий патріотичний вигук міг і мусив здатися громадянам скоріше смішним, ніж серйозним.
– якщо когось веде поліцай-упир, то це тяжко. Але не варто навіть у таку важку хвилину забувати, що саме треба робити в часи війни, тоді, гадаю, можна бути досить таки хорошим зомбі.
Упир-бюрократ загарчав і ще раз поглянув на Швейка. Швейк відповів невинним поглядом порожніх очей зомбі. Хвилину обидва дивилися один на одного. Упир та зомбі.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!