Світлана

Гл. 2 “Дружба”

Добриня

- Добриня, от Світлана через тебе зашарілась і втекла від нас, - зі сміхом сказав наш викладач.

Я подивився в його очі, в них був якийсь не зовсім зрозумілий мені блиск.

Минула година, а Лана так і не повернулась. Я вирішив вийти з кабінету. Підійшов до вахтерки, - “Ви не бачили дівчинку з нашого кабінету, вибігла десь годину назад!”

Забігла в туалет і ще не вийшла

- І ви не перевірили, може їй там погано?

- Та … я не подумала.

Я підбіг к туалету і постукав в двері - Лана, все нормально? Потрібна допомога

- Ні, не потрібна… я… я просто не знаю що зі мною.

- Сподобався В’ячеслав Степанович?

- А...е…

- Він всім дівчатам і жінкам подобається, аж заздрісно…

- Ні, мені ні…

- Ну тоді виходь. Чи тобі не добре.

- Все нормально, чесно.

- Добре, ми чекаємо на тебе. Без тебе нікуди.

Лана вийшла, її обличчя було вогке, бо мабуть вона вмивалася. На лоба спадали декілька вогких волосин.

- Все добре, - знову я спитав у … сестри.

- Добре. Добриня… вибач.

- За що?

- Ну я… тепер ти в незручному становищі.

- Та ні, все нормально.

Ми повернулись в кімнату. Хлопці вже там збирали модель Цесни, літака котрий ми готовили до змагань.

- Риня, нам потрібна твоя допомога, з встановленням двигуна і проводки, а тобі Лана задача подумати як його розмалювати і потім ти нам розповіси, - сказав В’ячеслав Степанович, коли ми зашли до кабінету.

Минула година, ми завершили складання літака і вже закрили фюзеляж.

- Лано, тобі слово! - сказав керівник гуртка.

Моя… сестра дістала зі стола малюнок і показала нам. Літак вона бачила білим, зі жовтою і блакитною стрічкою. З кольорами прапора нашої країни.

- Дуже милий мав би бути літак.

- Оу, патріотично. Зараз принесу фарби.

В’ячеслав Степанович вийшов з кабінету. До Світлани підійшов Сьомка, - “З тобою все нормально?”, - мабуть мій друг хотів познайомитись.

Все нормально, - коротко відповіла Світлана, дивлячись на мене. Мабуть її погляд казав про те, щоб я нічого не казав. Я кивнув головою.

В’ячеслав Степанович повернувся тримаючи три банки фарби - білу, жовту і блакитну, а також були в нього і пензлики щоб цією фарбою розмалювати літак і вручив це Лані.

- Сонце, це тобі.

Дівчина подивилась на нашого керівника, посміхнулась і прийнялась розмальовувати літак.

Світлана

Я все ще не розуміла, що зі мною, коли я дивлюся в очі цьому чоловікові. Коли він вручив мені фарбу, я просто хотіла зробити все на світі щоб йому це сподобалось.

Я взяла до рук пензлика і спочатку розфарбувала весь літак в біле. Потім почекала деякий час, видумуючи які визерунки я збираюсь намалювати. Чесно, мені було якось ніяково, бо я відчувала на собі погляди хлопців і керівника, особливо керівника. Я відчувала що червонію, проте стиснувши зуби я малювала… Поєднання ліній, поєднання почуттів - дві лінії, два кольори котрі поєднуючись, а потім розбігаючись один від одного створюють візерунок на білому тлі. Це образ … можливо двох людей котрі поряд один з одним прямують шляхом життя в нестримному русі. Увесь час я була сама, люди постійно змінювались поряд мене - лікарі, діти в дит. будинку… Я б хотіла щоб поряд зі мною була людина… котра не зникне.

- Який гарний, - сказав В’ячеслав Степанович, - ти станеш хорошим художником-дизайнером.

Я почервоніла. Але в цей момент я також відчула гордість за себе, те що я чогось досягла. Це було дуже класне відчуття. І мене похвалили. Не за те що, я якась хворенька взагалі щось роблю.

Тепер, нехай сохне. Завтра ми його покриємо лаком, змастимо маслом і випробуємо на нашому маленькому летовищі. А зараз, можете збиратися додому. Приходьте завтра в звичний час, Світлано ти теж. Побачиш як літак злетить в небо.

Ми почали збирати речі. Добриня зробив фото на смартфон літака і підійшовши до мене спитав, - “Лано, ти не проти, якщо ми заїдемо в одне місце”, на обличчі мого... брата була якась дуже підозріло хитра посмішка.

- Окей… Але куди?

- Це сюрприз.

- Маю надію, що приємний.

До нас підійшов Сьомка, - “М..можна з вами піти додому…”

= Ми не їдемо відразу додому… але… Лано, ти не проти якщо він буде з нами”

Я ж не знаю куди ти мене поведеш… якщо нічого дурного, то я не проти., - відповіла я Добрині.

Ми зібрали речі і пішли, Добриня повів нас через переход до метро. Здається мені йому почало подобатись бути лідером. Підійшовши до каси він купив мені декілька жетонів. У нього і в Сьоми були учнівські проїздні, а в мене ще не було.

Він вкинув жетон в машину, - А тепер пройди коли... , - проте я вирішила відразу йти і … БАМ, зі страшним грюкотом переді мною зачинились дверцята. Я зі страху аж відпригнула назад

- Аааа, що це таке…

...коли загориться зелене світло, - додав Добриня, він там схоже ледве стримував смій сміх.

- З тобою все добре, - запитав Сьомка, повторюючись…

- Відійди назад і пройди, - сказав мені мій … брат, - я від страху стояла як вкопана. Добриня схватив мене за руку і потяг назад.

- Тепер знов пройди.

- Воно, воно страшне.

- Не бійся ми з Сьомкою разом з тобою.

- Так, я з тобою, - додав Сьома.

Я знов спробувала пройти через цю страшну штуку. Цього разу дверцята не закрились і я пройшла спокійно через них.

Потім був ескалатор на якому ми спускались донизу, хлопці стояли попереду мене. Мені довелось їх почекати після того як я пройшла ту страшну машину. Сьомка якось дивно на мене дивився.

Добриня нахилився до його вуха і щось прошепотів. Я тільки почула відривки фраз і зрозуміла що він щось питає про мене, а Сьома чомусь червоніє.

В метро я їхала вперше. В потязі зверху я їздила, а от під землею ні. Навколо бігали люди. Проте ми їхали тільки одну зупинку, далі сходи, ескалатор і пересадка на інший потяг. Станції дуже красиві, інколи таке відчуття що ти в музеї. Світла, мраморна Арсенальна з мідними решітками на котрих можна побачити пшеницю зі стрічками і красиві, можливо старовинні світильники і Хрещатик де на самій станції можна побачити картини прям на стінах, теж в мраморі але трохи темніша. Третя станція - Майдан Незалежності була більше в серйозному стилі, темніший низ і білий верх, колони робили враження чи то серйозності, чи то могутності. А ще там були не зрозумілі мені мідні таблички. Цього разу я в потязі сиділа на лавці. Хлопці щось про своє там розмовляли, а мені здавалось що мене повели в музей. Якщо це був той самий сюрприз… Проте, куди ми в такому разі їдемо і навіщо?

Порівняно з іншими станціями Петрівка була мені менш цікава, чи то я її особливо не намагалась роздивитись. За цими думками я не побачила як ми вийшли на поверхню і зайшли в великий супермаркет. Добриня знов взяв мене за руку і повів до стенду з мобільними телефонами, точніше смартфонами, в тому розділі були модні смартфони компанії Apple.

Ні, ми не сюди. Ми трохи далі, - посміхаючись сказав Добриня, він повів далі, в відділ де були смартфони Samsung та інші, трохи дешевші за iPhone, - ми сюди, обирай собі смартфон за виглядом.

- Навішо?

- Просто обери.

- Ну, наприклад отой біленький, - Добриня уважно подивився на цінник, там схоже була написана і інформація про смартфон.

- А я думав ти обиреш рожевий, - потім брат повернувся до менеджера, - пане, нам потрібна ваша допомога. Ми б хотіли придбати цей смартфон і допоможіть моїй сестрі обрати гарний номер оператора Лайф.

- Це… цей смартфон мені?

- А ти що думала, що я собі буду купувати гнусмас. Ні, мені не подобається попса. тільки ЕйчТіСі. Так, брате, Сьомка?

Самсунги теж не погані і зовсім не попса, - спробував захистити мене хлопець.

- Ти зрадник!

- Дуже вдалий вибір, стильний телефон, - до нас підійшов консультант, - пані йдіть зі мною за столик, подивитись які пакети є у нас в наявності.

- Покажіть також і чохли, - додав Добриня.

Я довго обирала номер, потім чохол, підійшов білий з блакитною смужечкою.

- Ну як, обрала, - спитав Добриня, - я навіть і не побачила як він підійшов до мене.

- Так

- Ну в такому разі я піду до каси...

- Я не вірила своїм очам, ушам… У мене буде свій смартфон. Коли вже після того як брат повернувся з пакунком і вручив його мені, я його обняла за шию і поцілувала в щічку, а потім я звісно і поцілувала Сьомку, за компанію. А той почервонів, як рак.

Цілу дорогу додому він мовчав. Я ж клацала свій новенький смартик.

- Лано, дай мені свій смартфон...

Я дала Добрині, брат щось там декілька хвилин щось наклацав.

- Що ти робиш.

- Заношу в твою телефонну книгу наші з Сьомкою номери, ну і звісно відправив мені і цьому балбесу твій номер.

Наступного дня, на їхньому маленькому летовищі ми запустили в повітря літачок. Я собою пишалася “наче слон”, а ще …

Лано, дякую що ти зробила наш літак таким красивим, тепер ми точно маємо перемогти.

Літачок злетів у небо, немов біла пташечка, голубка. Він тарахкотів, проте впевнено тримався у повітрі маючи на своїх крилах такі прекрасні смужечки - блакитну і жовту.

Добриня

Минуло декілька місяців з моменту покупки смартфона для Світлани і запуску літака. Ми з нею почали називати один одного братом і сестрою, без цих вже пауз посередині коли ти не знаєш як назвати людину. Хоча вона мені просто друг. У Лани відросло волосся, тепер вона ходила з цілком пристойним каре і не була схожа на хлопчика. Тим більше в шкільній формі з сукнею. Смішно, Сьомка на неї запав. Я його питав, - “Вона ж малолєтка”, - а йому хоч би грець. Проте їй схоже сподобався наш викладач. Трикутник їй бо. А ще Лана пішла до школи. Не можу сказати що все було добре. Одного разу до неї причепились декілька місцевих хуліганів. Добре що я проходив поряд.

- Ей сучка, ти ж детдомівська, а отже мабуть даєш усім.

- Відчипіться!

А що там в тебе поміж ніг, дай помацати!

- Йдіть в сраку!, - кричала Лана

- Та, слухайте в неї ще й цицьок немає, вона зовсім мала, - зажимаючи дівчину сказали хлопці.

Я якраз вийшов у подвір’я і почув зойк сестри, звісно я побіг на крик. Коли побачив що її зажимають декілька хлопців, я не роздумуючи з розбігу залупив щодуху.

- А ну пішли звідси. А то наваляю так, що себе не впізнаєте.

- Ця малявка твоя дівчина? Ти ж наче зустрічався з Анькою.

- Я й зустрічаюсь. Це моя сестра.

- Ой бляяя…

Хлопці розбіглися хто куди, а Лана пригорнулась до мене і стала плакати.

- Вони тобі щось зробили?

- Ні...вони не встигли.

- Може підемо до вчителя…

- Ні… не треба...

Ця дурепа мабуть розповіла своїм однокласникам що її вдочерили і навіть не подумала сказати що в неї є старший брат. Наша школа була не найкраща в плані добрих відносин поміж учнями. Ми билися. Дехто знущався над дівчатами, намагалися намацати дирку поміж їх ніг, мацати груди. Деяких хлопців тримала на обліку міліція, проте батьки постійно “відмазували” своїх чад.

А я хотів помацати груди у Ані, проте вона жодного разу не погоджувалась. Навіть цілуватись вона не завжди була згодна, тільки коли я їй допомагав з математикою.

Проте зараз відчував запах волосся іншої дівчини. За безпеку котрої я тепер відповідав, як старший брат. І був за крок від провалу цієї місії.

Ти мій справжній захисник, - немов читаючи мої думки сказала Світлана.

Дивно те що з наступного дня за Світланою після уроків почав ходити Сьомка, наче йому хтось сказав. Але це не був ані я, ані Світлана. Може хлопці…

Одного дня, коли я вже почав готуватись до випускного, я побачив як Аня цілується з Гришею, він її мацає за груди і за дупу… Гриша був сином депутата (а той по чуткам мав мережу борделів в місті і син напевно мав практику...), ходив до фітнес-центру, мав власне авто (і не Ланос), і багато дівчат просто мліли від нього. (це я потім вже дізнався від нього, що він використовував спеціальні чоловічі духи з гормонами, окрім того що був сам красенем і в той момент вони обидва хотіли один-одного використати). Тому я вирішив на випускний не йти. Не хотів бачити Аню.

- Чому не збираєшся на випускний вечір?, - спитала мене Світлана, - посварився з Анею?

- Звідки ти це дізналась?

- Я може і мала, але все ж таки дівчина і твій друг. Ми такі речі відчуваємо.

- У неї інший хлопець.

- Оууу… співчуваю, йди сюди братику, я тебе обійму. О, слухай, у вас там же повинен бути вальс. І хоч я не вмію танцювати, я пропоную тобі себе як партнерку для вальса, - з посмішкою спитала дівчинка. Звідки в неї цей настрій...

- Ну взагалі-то це кавалер запрошує дівчину…

Я пошукав в телефоні музику вальсу, благо вконтактік дозволяв це робити доволі зручно. Полилась музика…

Добриня і Світлана

Добриня став на одне коліно і простягнув руку, - “Шановна прекрасна пані, чи зважите ви на цього простого хлопця, чи не проти з ним стати до вальсу”

- Який пафос… бррр... Згодна.

Він ніжно взяв мою руку у свою долоню. Вона була тепла. Мій братик трохи сумно посміхався мені, але посмішка була щира. Все ж таки, у нього теж не все добре з почуттями. Мої для мене зась, я надто мала для викладача. А його дівчина… Не буду про неї, сьогодні… зараз він моє світло. Він поруч мене. Його рука лягла мені під лопатку, ніжно і міцно тримаючи. Я знала, я можу повністю довіритись цим рукам.

- Рухайся зі мною, - сказав Добриня

Лана звісно наступала мені на ноги, але вона відчувала ритм. Інші дівчата, з котрими ми тренувались в школі хоч і були вправніші… але здавалось сестра зливається з музикою, підкоряється хвилям її ритму і тому вести її було дуже легко.

Таким був мій “випускний бал”, з моєю подругою, сестрою. Хоч я їй заздрив бо батьки приділяли більше уваги, але… я мене перестала гризти думка що вона вкрала у мене батьків. Вона стала для мене рідною людиною.

Сьогодні я вперше танцювала не сама, з хлопцем. Колись, в лікарні я намагалась танцювати з іграшкою. Тепер, я точно відчула його своїм старшим братом, а себе його сестрою, подругою.