Світлана

Гл. 3. “Літо”

Світлана

Минуло декілька років, тепер у мене довге волосся і багато друзів. Дивно, хлопець котрий любив літакобудування, мій брат, причепив мені любов до танців. А може я не хотіла бачити В’ячеслава… Сьомка запропонував зустрічатися… Але, я вперше в житті зробило боляче другу. Маю надію що він зрозуміє. Тепер у мене багато друзів, а фізичне навантаження зробило мене сильнішою. Тепер я не та полохлива, хвороблива дівчинка. І хоч Добриня завжди приходить на допомогу, я не хочу бути для нього тягарем. Він навчається в універі на конструктора, у нього своє життя…

Він став красенем, темні очі, довгі вії, сильний і стрункий. Гордість нашого тата. І моя гордість теж. Зараз він навчається закордоном.

- Лано, збирайся, ми їдемо на відпочинок.

- В Туреччину?

- Ні, цього разу своїм ходом в Крим…

- Бу!

- Але сюрприз, з нами їде Добриня. Він мав вже приїхати доречі. Сонечко, подзвони брату, спитай де він.

Я взяла свій смартфон, це був той самий Самсунг, вже “коцнутий” в деяких місцях і можливо потрібно було його замінити на новий, але … він мені дуже дорогий. Це перший подарунок котрий подарувала моя родина. Звісно були подарунки коли я лікувалась, але цей був перший котрий подарували не тільки мої мама і тато але і Добриня, мій брат. Не зважаючи на те що він вчився в іншій країні, ми залишились друзями.

- Хаюшки Добриня але не Микитич.

- Привіт Лано, ти напевно хвилюєшся де це я. Потяг трохи затримався, тому саме зараз виходжу з метро. Готуйся зустрічати.

- Я завжди готова!, - я майже стрибала від радощів

Через хвилин п’ятнадцять подзвонили в домофон. На іншій стороні був знайомий голос, голос мого брата.

- Відкривай, я знаю це ти Лано…

- А якби підняв тато?

- Я в тебе вірив…, - я натиснула кнопку відкриття дверей.

Зовсім скоро клацнув дверний замок.

- Привіт сину, - почула я голос батька.

Я якраз збирала речі після того як відкрила вхідні двері через домофон і тому все кинувши вибігла зі своєї кімнати і “стрибнула на шию” брату.

- Лано…

- Риня!

Обійми брата були теплими, від нього ще віяло ніччю в потязі, пилом дороги, запахом придорожньої кави та Польщі, де Добриня навчався.

- Я скучив за тобою, Лано.

- Пше пан дуже скучив?, - не відпускаючи брата, я спробувала трохи пошуткувати.

- Дуже-дуже Ланочко, мені вас дуже не вистачало.

- Годі вже обійматися Лано, ми теж хочемо обійняти Добриню, - в коридор вийшла мама.

Я відпустила брата. Він змінився, підріс, риси обличчя стали більш мужніми. Хоча очі казали що він все той самий хлопчик, з яким я вальсувала декілька років тому.

Через декілька годин ми вже всі сиділи в нашому старенькому Ланосі і вже їхали на південь. Ми вирішили що ночувати будемо в наметах, звісно батьки окремо, а у нас були свої, теж окремі. Ми ж вже практично дорослі. Мій брат так точно.

На вечір автомобіль зупинився біля узбіччя в якомусь лісі. Ми поставили намети і розпалили багаття.

- Сину, розповідай, що там в Польщі, в університеті, спитала мама.

Все нормально, трохи зверхне ставлення до нас, українців, у поляків. Я вам розкажу що трапилось одного разу в кампусі…

- Знайшов там дівчинку, - спитав батько Юрій

- Та ні… ну тобто майже…

- Як це майже, спитала я

З цим пов’язана одна історія.

Добриня

Одного разу в кампусі я залишився до глибокої ночі. Потрібно було попрацювати з Автокадом і схемами. Ай-ті аудиторії у нас розташовані з правої сторони від основних сходів, а з лівої сторони знаходиться юридичний факультет. Вже по дорозі додому я почув голос, жіночий голос котрий гукав по польскі, - “Допоможіть!”. Я пішов на голос, він гукав з закритої, заколоченої аудиторії. Я виламав дошки, котрі закривали вхід в ту аудиторію, самі двері виявились відкритими. Я зайшов в середину, перше що кинулось мені в очі були заколочені вікна. Голос лунав з підсобки. Я відкрив двері туди і побачив дівчину, вона була брудна, з кривавими шрамами і без одягу, побачивши мене вона вмить прикрила руками груди, ну і … те що нижче. Стіни підсобки мали ознаки того що колись тут був пожар.

- Братику, я не думала що ти збочинець, - сказала Лана.

- В його віці це нормально, з посмішкою відповіла Міла

- Я не бажаю чути ці порно історії…, - додала сестра і зібралась йти в свій намет.

- Стривай, це не порно історія… слухайте далі, проте батьки піднялись і залізли в свій намет. Мене залишилась слухати тільки Лана.

Я зняв піджак і запропонував дівчині, а також запропонував подзвонити до поліції і звісно спитав що сталося і чому вона має такий вигляд. Дівчина сказала що не пам’ятає, спробувала взяти піджак, але її руки пройшли крізь нього. Я зрозумів що це привид. Додам що не зважаючи на шрами та бруд вона була дуже вродлива. Волосся під каре, чорне наче смоль, красиві блакитні очі, якби вона була жива, я б мабуть закохався. Дівчина заплакала, вона розповіла мені що вона давно тут. Я спитав що трапилось, вона показала мені на стіну, та стіна була закладена цеглинами, проте ці цеглини відрізнялись від тих котрі мала будівля. Я постукав по стіні, там де була ця цегла, виявилось що там звучна луна, отже там є пустоти. Я взяв якусь важку металеву річ, я забув що саме, і почав довбати стіну. Через деякий час я продовбав до пустоти, здавалось що там нічого немає, проте дівчина все ще показувала туди пальцем і я глянув униз, це була чи то вентиляційна шахта, чи ліфт. Я протиснувся туди. Вглибині лежали кістки. Дівчина-привид вигукнула, - “Це мої”...

Світлана

- Нудота, все дуже банально - вчитель вбивця, він мабуть згвалтував дівчину, потім вбив і зарубав, а вкінці зробив підпал. Я пішла спати, херовий жахастик.

Пішла до намету, але брат вскочив і схопив мене за руку.

- Що таке? Що не так?

Я висмикнула руку і забігла в намет.

- Світлано, вибач, якщо тобі не сподобалась історія

- Йди до свого привида!

- Та нема її, ти права - коли схопили вчителя, вона щезла.

- І що у вас не було сексу?

- Ні.

- Навіть поцілунка не було?

- Ні

- От і дурепа. Я б поцілувала. Що ти біля входу вештаєшся, батьки мабуть вже давно сплять, залазь.

Брат заліз в мій намет.

Я швидко підтягнулась до нього і поцілувала в щіку.

- Правда, мої теплі губи краще за холодні привида...

Добриня спантеличено мовчав.

- Братику, я скучила. Дуже-дуже, - мої руки самі, наче мимоволі обійняли хлопця

- Я теж… мабуть я піду… спати

Залишся тут. Це тримісний намет

- Емм… Лано, ми вже не діти

- Ні… Я ще дитина. Я хочу заснути обіймаючи тебе.

Добриня подивився на мене і його руки теж обійняли мене.

- Я так зрозуміла, це бонус?

Я притиснулась ближче до брата, я відчувала його запах. Щось нове прокидалось в мені, але… але я була настільки втомлена, що заснула.

Добриня

Вперше в мойому житті я … спав з дівчиною, і це була моя сестра. В прямому сенсі, звичайно. Я відчував запах бузку в її волоссі. Мабуть такий шампунь батьки купили, треба буде їм розповісти що запах приємний. Її подих став рівним, мабуть заснула. Боюсь представити що подумають батьки коли вони побачать нас вранці в обіймах один-одного. Відчуваю зі мною буде сувора розмова.

Я спробував розійняти обійми Лани і якось вилізти з намету, але… через хвилину зупинився, я боявся її розбудити - так солодко вона спала. Закрив очі й сам.

Мені снилось поле, небо і Світлана. Вона підбігла до мене і стрибнувши на шию… поцілувала в губи…

- Дивись, як мило вони сплять. В обіймах один-одного.

- Міла, я зараз розбужу цього негідника…

- Розбудиш, проте… хай ще трохи посплять, це так мило.

Коли ми прокинулись нам таки зробили нагоняй, прочитали мораль - що дорослий я і дівчина підліток не можемо спати разом. Можуть статися ексеси.

Знов сіли в машину і поїхали.

Ми ще зупинялись в містах, щоб пообідати, але надвечір, точніше вже вночі, почали віднітися гори. Ми були вже в Криму. За вікном була пустеля і Юра, наш батько, вирішив що зупинятися не буде аж до самого ЮБК, тобто Партеніту. Від споглядання пейзажів мене відволікло щось чи хтость, звісно хтось, тобто Лана, котра обійняла мою руку і заснула у мене на плечі. Міла, десь, дрімала на передньому сидінні.

- Синку, а якщо серйозно, є в тебе там дівчина?

- Ні.

- Розумієш, Лана до тебе занадто прив’язалась. Ми думали що з часом це минеться, але як я бачу ви і досі близькі один з одним. Ти обережніше з цим. Все ж таки у неї довгий час не було її людини, а ти який не який її брат. Я б не хотів щоб ваши відносини переросли в щось більше.

- Батьку, … мені здається я не її типаж хлопця. Просто в неї не було рідних…

Ну і добре, якщо так.

Мимоволі я глянув на Лану, на її спокійне обличчя, вільною рукою я поправив пасма волосся. Вона стала доволі милою дівчиною. І хоч вона ще й досі маленька дівчинка, але я побачив як в ній пробуджується красива жінка. Я буду її оберігати. У тому числі і від себе, якщо буде потрібно.

Світлана

Прокинулась я вранці. Брат і батько збирали намети на берегу моря, ще було дуже рано і на березі нікого не було. Сонце тільки но почало підніматись в небо. Пахло морем. Знайшовши в свойому рюкзаці купальник, новеньке бікіні, я перевдягнулась в нього, поки ніхто не бачить. Так, хай побачать що я вже доросла. Швидко перевдягнувшись я вискочила з авто в напрямку моря. Вода була холодна, проте коли це мене зупиняло. Це ж Морреее!

Накатила хвиля і збила мене, але я вже вміла плавати. Тому я швидко винирнула і задоволено усміхнулась. Побачила що на пляжі почали з’являтися люди. А також своїх рідних котри сюди теж прямували.

- А от де вона, - почула слова батька.

Риня, йди сюди!, - я вирішила запросити Добриню приєднатися до мене.

- Там холодно.

- Ти що боїшся трохи прохолодної води?

Хлопець подивився на мене і швидко знявши шорти, під якими виявилися плавки, побіг до води.

Наздоганяй, - крикнула я йому.

- Окей…, челендж асептед - було видно шо він плаває гірше за мене, проте вирішив не здаватись і почав активно гребти в мойому напрямку.

- Слабак, - крикнула я йому, - проте несподівано на нас налетіла хвиля, я знов пірнула, проте коли винирнувши не побачила Добриню. Я почала непокоїтись і пірнула знов, мій брат тонув. Схопивши, я його відтягнула до берега. Він не дихав, (як мені здавалось). Спробувала зробити йому штучне дихання, рот-в-рот як робили це в фільмах. І як тільки мої губи торкнулись його, він відкрив очі.

- Що, злякалась, що я втоплюсь?

- Дурень!

Потім Добриня опустив погляд нижче мого обличчя.

- Лано…

- Що таке?

- Лано, ліфчик…

- Що ліф…- і тут я зрозуміла що хвиля зірвала мій ліфчик, я тільки зараз це відчула, коли прохолодний вітер торкнувся оголених грудей.

Не дивись, - я закрилась руками і побігла в сторону моря, шукати свій втрачений елемент одягу.