Світлана гл. 4

Гл. 4

Добриня

Я дійсно почав заграватися. Не знаю що на мене зайшло… Губи ще й досі відчували дотик губ Лани, а сам я намагався забути те що побачив потім. Я ж її брат. Ці декілька днів після того що сталося ми майже не говорили, практично до самого повернення додому. Тільки коли я вже зібрався до Польщі Лана мене обійняла та сказала, - Не їдь, будь ласка. Я б може і не поїхав якби знав те що станеться потім…

Степанович… Вона спочатку намагалась його уникати, але коли ми повернулись з моря, вона раптом його зустріла. І щось сталось.

Світлана

- Ти цілувалась зі своїм братом? Я йому заздрю.

- Не треба заздрити, ми з тобою цілуємось більше. Краще давай на канатку.

- Я ж не такий молодий і завзятий як ти

- Еге ж, мій педобірчику. Славко, харе телитися, йди. Бо піду від тебе до Сьомки.

- Добре-добре... , сказав Славко і поліз на канатну доріжку.

Я зустрічаюсь з В'ячеславом, так, він мене старший практично вдвічі. Мабуть я збоченка. Я розумію що чоловіку потрібна жінка для … секса, проте я ще не готова. Проте його дотики мене розпалюють, настільки сильно що я інколи думаю, може вже і не рано мені, тим більше дехто з однокласниць вже давно мають партнерів і кажуть якщо перший партнер досвідчений то перший раз буде кращим ніж з молодим “новачком”.

...Все ж таки рано.

Я прийшла додому і замріяно кинулась в ліжко… Руки й ноги боліли через фізичне навантаження. Проте це було приємно. А ще… приємними були поцілунки.

Сьомка

- Вячеслав Степанович доброго вечора!

- Доброго, Семене.

- Можна з вами відверто?

- Коли було не можна?

- Ви зустрічаєтесь зі Світланою?

- Яка тобі до цього справа і як ти це взнав.

Не важливо, мені її брат наказав наглядати за нею, перед тим як поїхав до Польщі. Я вас бачив і записав на відео як ви цілуєтесь. Вас за це виженуть з роботи і можливо навіть посадять до в’язниці, за розбещення неповнолітньої.

- Сьомка… більше не приходь на гурток.

- А я і не збирався.

Частину першу плану я зробив, тепер потрібно частину другу. Нашу розмову я записав і завантажив в комп’ютер. Тепер потрібно було налаштувати так систему щоб мій голос ставав таким, як голос викладача. Мамка думала що я вчусь на айті курсах… ну це в якомусь сенсі теж знання. Можливо потім стану шпигуном, американським чи китайським, на крайній випадок російським. Але спочатку Світлана…

Підкрутивши параметри програми я нарешті почув як мій голос звучав як є голос Степановича. Далі справа була за малим. Я вийшов з кімнати з літаком, який я колись робив для гуртка, він не міг літати, але батьки дуже любили його і думали що з ним все добре. І прям на їх очах, вдаючи що їх не бачу, його поламав.

- Семен, що ти робиш?

- Я більше нічого не хочу знати про цей гурток, вчитель мудак…

- Що сталося, ви ж наче товаришували?

- Він збоченець, розбещує малолітню сестру Добрині. Я бачив як вони цілувались.

- Блядь... Не знав що він такий, - відповів батько, - користується тим що дівчинка була сиротою, мудак. Я наб’ю йому пику.

- Не треба, коханий, - я поговорю з Мілою і директрисою позашкільного закладу…, - відповіла моя мама.

Я хитро про себе посміхнувся.

Світлана

В школі на мене показували пальцями.

Брат тебе так захищав, а ти шльондра, ти не достойна його, - мовив один з однокласників. Любиш дорослих…

Я затулила вуха і забігла в вільну аудіторію. Що сталося? В паніці написала Вячеславу.

У відповідь він мені написав, - Нас бачили. Мені доведеться залишити роботу і на деякий час я поїду з міста… Нам не потрібно було зустрічатись. Ми зробили помилку.”

- Ні… Я тебе кохаю.

- Це не кохання… Пробач і прощавай.

Я подзвонила, проте він скинув, ще раз і ще раз...

Я закрилась руками, було боляче. Дуже боляче. Я не могла стримати сльози. Мені здалось що всередині мене виросла пустка. Ні не пустка. Дірка.

Після уроків я хотіла поїхати на гурток авіабудування, щоб поговорити з Славою віч на віч, а не через смс. Бо трубку він не брав. Проте не встиг задзвеніти останній дзвоник, як відкрились двері в аудіторію, і там був Юра - мій батько. Я зрозуміла, що мене дома чекає серйозна розмова. Коли ми шли коридором до мене підбіг Сьомка і спитав, чи у мене все добре.

Привіт Семене, - привітався з ним мій батько, - на твойому місці я б не підходив би до Світлани.

- Чому?

- Те що ти зробив, … емм… не етично, на мій погляд. Пішли до машини, - останньою фразою, батько вже звернувся до мене.

Сьомка, пока! Побачимось у школі, - не зрозумівши про що каже батько, я помахала рукою шкільному другові.

До самісенького дому батько мовчав. Дивлячись у вікно, як повз проносяться люди, дерева, будинки, парочки… останнім я заздрила. Мене кинули. Він так просто відкинув моє кохання. Можливо я винна, все ж таки Степанович чоловік… Я йому подзвоню і скажу, що я згодна. Тільки, щоб він не йшов від мене.

Тим часом ми приїхали. Починався дощ. Літо скінчилось, бабине теж. Тепер буде прохолодніше.

Ми піднялися на ліфті додому. Міла вже нас чекала.

- Ти, - вказала вона на мене, - на кухню, у мене є до тебе декілька питань! Любий, залиш мене з донечкою, це наше… жіноче.

Після того як я зайшла на кухню, мама зачинила двері.

- І як довго?

- Як довго, що?

- Ти зустрічаєшся з Вячеславом Степановичем?

- Пів року… Звідки ви це знаєте?

- Вас бачили. Ти зрозумій, ти ще маленька дівчинка і здоровий дядько тобой маніпулює. Ви вже… кохалися?

- Ні… а чого це вас турбує? Це моя справа, з ким кохатися.

- Твоя, але ти ще дитина. Скажу одне, більше ти його не побачиш.

Я вибігла в сльозах в свою кімнату, - “ Я можу віддатися першому ліпшому і взагалі…”

Накрилась подушкою і почала ридати.

В двері кімнати постукали.

- Сонечко, ти ще зовсім молода. Зустрінеш красеня хлопця…

- Ні… я вже зустріла, мені потрібен тільки він.

У мене був включений комп’ютер, точніше мій ноут. Задзвонив скайп. За ніком це був Вячеслав. Я прийняла дзвінок.

- Привіт!

- Привіт сонечко! Вибач сонечко… я тебе кохаю і не можу без тебе.

- Я без тебе теж.

- Але нам не можна буде зустрічатись деякий час.

- Знаю…

- Включи свою камеру, дай на тебе подивитись.

Я включила відеозв’язок. А от Славко ні.

- А ти чому не включив?

- А якщо твоя мати зайде? В тебе заберуть ноут і я не зможу тебе бачити.

- Ти егоїст, мій педобірчику.

- Як там, в школі?

Погано. Хтось розпускає плітки про нас.

- Твій брат ще не знає.

- Не знаю, думаю він давно почав здогадуватись. Знаєш, я тобі не казала. Влітку коли мій брат мене поцілував, він мене бачив… ну це… бачив мої груди

- Ого. Я тебе заревную і кину…

- Ні, не потрібно. Я кохаю тільки тебе, я його люблю як… брата.

- А він можливо відчуває дещо інше…

- І тому поїхав вчитись в Польщу?

- Так.

- Славко, я відключусь, мені потрібно робити домашнє завдання.

- Добре, надобраніч. Кохаю тебе.

- А я тебе більше.

Я закрила ноут і звернувшись калачиком замріяно посміхнулась, - Він мене не покинув. Мої губи пекло, вони пригадали смак поцілунка мого педобірчика. Треба подзвонити брату, може він там втомився і я поділюсь з ним хорошим настроєм.

Добриня

Мене поглинуло навчання. Ну і не тільки воно. Я познайомився з Юлею, теж як і я, українкою. Вона була класна. Схоже я знов закохався. Мені не подобалось тільки те що вона не хотіла повертатися в Україну. Ну не те, щоб зовсім не подобалось. Я розумів що на батьківщині багато грошей не заробиш, а сучасним дівчатам як і хлопцям потрібно багато всього. Можливо я так само теж зроблю. Тим більше ніяких змін поки що немає.

Добриня, ти про що зараз думаєш, - спитала Юлія легенько торкаючись моїх рук своїми ніжними пальчиками.

- Про тебе і зовсім трошки про батьківщину.

Ми вивчимось і перед нами буде увесь світ, не тільки Україна і Польща. Зараз час глобалізації. Можна в один день, пити каву в кав’ярні біля Ефелевої вежі, наступного дня проводити перемовини в Нью Йорку чи Шанхаї, увечері споглядати білі ночі та мости Санкт-Петербургу, ну і в неділю сходити до церкви, так і бути, до Андрієвської церкви, що в Київі.

- А навіщо до церкви?

- Ну знаю навіщо, ми ж зараз грішимо. Нам потрібно сповідуватись. От додам ще гріху...

Дівчина вилізла з під ковдри і перекинулась зверху на мене. І швидко стягнула з себе футболку і почала стягувати мою, в той самий час цілуючи ті частини тіла котрі звільняли її руки від одягу на мені…

- От як я люблю твій животик, ой тут почало з’являтись волосся. Треба епіляцію робити… скоро.

От твої мужні груди, - продовжила свій рух Юля, - а тепер підійми руки...

Задзвенів телефон, хто це міг бути.

- Не бери, - цілуючи шию почала вмовляти моя дівчина.

А можливо це щось важливе?

- Є щось важливіше за секс?

Дзвінок припинився. А потім я почув сигнал що прийшла смс, проте мені вже було не до дзвінків, ані до смс.

Тільки наступного дня я прочитав, - “Братику, не змогла до тебе додзвонитись. У мене все добре. Я щаслива!”

Світлана

В школі я не звертала уваги на тих хто показував на мене пальцем. Дивно, що Славко на смс не відповідав, а телефон його був поза зоною досяжності. День промайнув немов мить.

- Куди ти так спішиш, - спитала мене Наташа, - пішли в караоке

Вибач, не можу…

- Навіщо тобі той дідуган, - але цього я вже не почула.

Коли мене привезли додому, я відразу закрилась в кімнаті і декілька годин робила уроки, ну щоб батьки не підозрювали. Задзвонив скайп, я і сама думала йому подзвонити, але схоже ми схоже мислимо.

- Привіт! Я так за тобою скучив!

- Я теж за тобою скучила. Може… зустрінимось, таємно.

- Ні… я втрачу зовсім можливість працювати, а ти ж знаєш, мені подобається вчити.

- Так, вибач.

- Але я все одно дуже мрію доторкнутись до тебе. Уяви, як я цілую тебе в губи, мої руки гладять твою спину. Потім я цілую твої очі, я їх дуже-дуже люблю.

- А я люблю твої.

- Потім мої руки залазять тобі під футболку, до твоїх грудей щоб їх пестити. Я знімаю з тебе футболку і цілую твій животик, потім підіймаюсь вище і цілую поміж грудей, біля стрічки котра поєднує ліфчик. Доторкнись рукою туди… Проведи нею…

Я знімаю футболку і торкаюсь пальцями поміж грудей.

Потім закусила губи і зітхнула. Я відчула як гаряче стає у мене нижче живота. Віткинулась на спинку крісла.

- Люба, я приготовила лазанью на вечерю. Йди поїж поки не прохололо, - я почула голос матері. Та нас вже було не зупинити.

- Я цілую твою шию, проведи там своєю вільною рукою і знімаю твій ліфчик…

Мене всю трусило і постіль на котрій я робила… “це”, була вся мокрою. Я вся була мокрою. Це було вперше - і віртуальний секс на камеру, і мастурбація.

- Дякую люба, я кончив.

- Хех… я теж, я тебе кохаю мій педобірчику.

З іншого кінця почулося якесь дивне шарудіння і голоси, які я не могла розібрати.

- Вибач, мені потрібно йти.

Я зняла постіль, одягла піжаму і вибігла у ванну кімнату.

Роздивляючись себе в дзеркалі я подумки себе спитала, - Що може подобатись в мені Славку? У мене он, тільки-тільки почали з’являтися груди… Що йому може подобатись в мені?

Гріша

Я не люблю лузерів. В нашому класі були самі лузери, за деякими виключеннями. Але лузери чомусь тягнуться до мене. Як Анька, чи Сьомка. Добре що Славко поїхав в Польщу і я чув що знайшов там дівчину, нормальну дівчину. Котра вправить йому мозок. Бо якийсь він святоша був, в якомусь сенсі єдиний хто не був схожий на лузера, проте його наївність… А Сьомка є корисним лузером, він класний ай-тішнік - у нього хист до цих, програм, завдяки йому я можу собі трошки підзаробляти, на щось більше ніж давав мені батько. Ми встановили в кімнатах приховані камери, де приймали кліентів дівчата мого батька і продавали американцям, а також шантажували декого з місцевих бізнесменів і депутатів.

Задзвонив мобільний. Це був Сьомка.

- Слухай чувак, мені потрібна допомога. Питання на сто тисяч. Мені треба надрукувати кольорові листівки і потрібна квартира на ніч. Але я повинен сам мати доступ до принтера.

- А навіщо?

- Не твоя справа, ти завдяки моїй допомозі багато грошей заробив.

- Окей-окей, чувак. Не кип’ятись. Приїдь на тобі відому охоронну фірму, там є кольоровий принтер. Тільки напиши коли, щоб я домовився і кімнату з ним для тебе звільнили.

Сьомка

Мені відома адреса, ха-ха… охоронної фірми. Контора бандюкив, як і більшість таких в Київі, після того як сюди понаїхали з “Дамбаса”. Я визвав таксі, взяв ноут з нарізаними кадрами і вийшов на подвір’я покурити і дочекатись авто.

Може ну його, подумав я. Ще деякий час можна погратись через скайп цією наївною няшкою… Дорослі дівчата класніше… Але мені чомусь кортіло. Можливо тому що вона зовсім невинна і чиста. Зробити її брудною, знищити, підкладати її під різних чуваків, трахати її самому, а може потім навіть влаштувати її на роботу повією в якусь дешеву контору, щоб її трахали раз по двадцять в день… Можна потім підсадити на наркоту і викинути на трасу. Щоб вона закінчила своє життя там. А все те, що не захотіла бути зі мною.

Підїхало таксі. “Охоронна фірма” була в самісенькому центрі міста, біля метро Палац Спорту в одному з офісних будинків. Пішов дощ. Немов небо гнівається за те що я й досі так сильно бажаю і ненавиджу цю няшу. Так, ненавиджу. Так, я злий і поганий. Антигерой. Двері автоматично відчинились переді мною. Про щось посміхаючись і розмовляючи про щось пройшли дві красуні в шкіряних куртках. Мабуть секретутки. Нічого, закінчу з Ланою і візьмусь за таких як ви. Піднявшись на ліфті на поверх де був офіс цієї фірми я побачив обличчя Гриши. Цей чувак думає що мене використовує, ні… це я його використовую. Я увійшов в довіру його батька, той мало мене сином не вважає.

- Сер, все готово для вас, - сказав Гриша посміхаючись і показуючи рукою на двері.

Мабуть шуткує. Я зайшов. Тут стояв новий великий принтер і шафа на котрій лежали буклети. І буклети, схоже мали політичний сенс, там було надруковано - “ЄС - нам не выгоден”,... та інша геополітична фігня. Мабуть на замовлення якогось з політиків. Я підключив свій ноут до принтера…

Гріша

Сьомка вийшов десь через годину чи дві, схоже він надрукав аркушів зі сто. Цікаво, а чому не в якомусь копір-центрі. Зайшовши до кімнати побачив що один з аркушів залетів за шафу. Цікаво що він там надрукував… Зрозумів чому він не додивився що один з аркушів вилетів. Тут фото якоїсь зовсім юної дівчини і як вона бавиться з собою… Стоп. Я її знаю. Я сфотографував листок на телефон і відправив ммс з фото Добрині - “Не знаю як і де Сьомка отримав ці фото, але думаю, що ти повинен це знати. Гриша” Я знав що колись вона відмовила Сьомці, а отже він шантажує дівчину. Мабуть. Навряд чи гроші хоче… Бля. Мудак. Хворий. Я спробував зателефонував додому Світлани та Добрині.

- Алло! Можете дати слухавку Світлані?

- Її немає ще зі школи. А ви хто? Вячеслав?

- Ні, однокашник Добрині.

- Може їй щось передати?

- Ні. Нічого.

Я спробував подзвонити Сьомці.

- Алло!

- Ти мудак, вона ж сестра твого друга!

- Це не твоя справа…

- Я не надам тобі квартиру.

- Я знаю телефон твого батька, - і Сьомка поклав трубку.

Я подзвонив батьку і розповів про ситуацію. Той сказав що його не колише, що він буде робити з дівчинкою і скількі тій років. А от квартиру він в такому разі теж не надасть. Бо в його закладах немає місця педофілам. Якщо, звісно, це правда.

Сьомка

Що ж довелось трохи змінити плани. Але я її трахну. Вибрав заброшку. Що ж буде прохолодно, але… так навіть яскравіше.

Я відправив на скайп Світлани її фото від свого імені. І написав - “Якщо не хочеш щоб всі старшокласники узнали чим ти займаєшся, те що ти дійсно шльондра, навіть твій брат. Приходь на Заброшку в лісі сьогодні о 18.00. Сьогодні ти станеш дорослою жінкою! Тією, котрою, тебе не зробив твій Славко!”

Світлана

Засигналив скайп. Це був невідомий мені акаут, але за ніком я зрозуміла хто це. Це був Сьомка. І о Господи, там були мої фото… як я мастурбувала. Звідки він отримав їх? Не може бути що він домовився зі Славком. Чи може бути. Слава так мабуть мстився мені що за ці пару місяців я йому й досі не “дала”, як і Сьомка… Чому хлопці такі, чому їм потрібне тільки одне? Я заплакала… Як я хотіла щоб поряд був мій брат. Але він не повинен знати що його сестра робила це на вебкамеру… Я було хотіла набрати його номер і потім передумала.

Одяглась і вибігла на вулицю. І поїхала в метро в сторону Лісової. Бо та заброшка була біля Княжичів. Про неї ходила якась дурна слава.

Ліс. Жовте опале листя. Красиво. Проте мені не до краси. Я стояла в кущах, дивлячись на саму будівлю. Сьомка мене не бачив. Але я його бачила.... Він посміхався, мабуть вважає що він переміг.

- Ні… Я зроблю по своєму. Пробачте Міла та Юрій, та мій братик… Риня. Вам не потрібно буде переживати за те що я шльондра. Я повернулась та пішла.

Добриня.

Я тримав Юлю за руку, ми гуляли парком біля універу, як запілікав мій мобільний, кажучи про те що прийшло повідомлення. Я глянув…

- Що там таке?

- Біда з сестрою. Мені потрібно в Київ, прям зараз, - відповів я дівчині набираючи номер таксі і замовляючи його до аеропорту.

- Завтра пари і я хотіла… Що там сталося?

- Мій однокашник її шантажує еротичними фото. Слухай, можеш мені позичити грошей на літак?

- Звісно… А звідки в нього її фото.

- Не знаю

- Ну можливо вона з ним сама гралася, от тепер їй потрібно відповідати. А не тобі.

- Вона з ним не могла гратися, вона йому відмовила декілька років тому.

Якраз приїхало таксі і я з Юлею поїхали до аеропорту. Там склавшись купили квиток до Київа. Він був дуже не дешевим, бо літак вилітав через декілька годин.

Тим часом я подзвонив Гриші.

Слухай, ти не в курсі що він зробить і де?

Ну логічно здогадатися що. А от де, він хотів в борделі мого батька, але я йому заборонив. Тому цього не знаю.

Під час як я вже проходив паспортний контроль, Юля запитала - “Коханий, а можливо вам потрібно звернутися в міліцію?”

- Думаю ні, Лані доведеться бути на допитах і розповідати, я думаю все ж буде краще якщо зі своїм однокашником я сам розберуся.

Через декілька годин я вже був в Київі і в масл-карі Гриши.

- Я так розумію, ми їдемо до Сьомки?

- Ні… Думаю він вже не дома. Ми їдемо до мене додому. Може там є якісь підказки, куди вони поїхали.

Дома мене зустріли зі здивуванням.

- Добриня, що сталося.

- Мам, це Гріша, мій однокласник.

- Доброго дня пані Міла.

- Це ти сьогодні дзвонив, питав Світлану. Вона й досі не повернулась.

Я зайшов в її кімнату і відкрив ноут. Я знав її пароль, логічно було що це дата коли вона до нас переїхала. Відкривши скайп, я зрозумів все.

- Мам, чому ви мені нічого не сказали?

- Щодо чого?

- Щодо Вячеслава Степановича. Я все ж таки з ним товаришую, а Лана - моя сестра. Поїхали, - остання фраза була вже до Гріши.

Вже в машині Гріша спитав, - “Куди їдемо”.

На Лівий берег, до Птахофабрики в сторону Броварів. За нею є заброшка.

Окей, - і хлопець “втопив”. Ми летіли так, що мені було страшно від того що ми можемо і не доїхати.

До птахофабрики ми доїхали за пів-години, нам пощастило пробок та тянучок не було.

І от я вже стою біля заброшки. Почувши кроки, Сьомка вийшов. Він посміхався, - “Ти запізнилась…”, - але побачивши нас він зблід.

Кажи, що ти зробив зі Світланою?

- Я...як ти… Її тут немає.

- І де вона, мудак?, - я взяв свого бувшого друга за “грудки”, - Якщо з нею щось трапиться, я тебе вб’ю, - я кинув хлопця на биту цеглу в кутку заброшки. Той швидко спробував піднятись і якось від нас втекти. Та його спіймав Гріша

- Я не… не знаю. Гріша скажи йому, я їй би не заподіяв нічого поганого. Вона мені подобається.

- І тому ти вирішив її шантажувати, - втрутився Гріша. Знаєш, я сам мудак, але сестру однокашника… ще зовсім малу. Навіть для мене це занадто, - Гриша підняв Сьомку і хотів було вдарити в обличчя, але потім передумав, - Не хочу навіть тебе бити, бо трусишся як баба.

Коли ми залишили Сьомку я передзвонив батькам і спробував подзвонити до Лани, сестра не брала телефон, а батьки сказали що вона ще не приїхала.

Я подумав і набрав номер Степановича.

- Алло!

- Доброго дня Степанович!

- О… привіт Добриня! Як там Польща.

- Степанович, Лана часом не з вами?

- Ні… Ти в курсі?

- Знаєте, зараз ваші шури-мури мене цікавлять менше всього. Не знаєте, де вона може бути?

- Що сталося? Не знаю.

Один мудак видавав себе за вас, - я хотів було “покласти” слухалку, проте подумавши запитав, - може є якесь спеціальне місце, для вас обох?

- Ну… таких місць… можливо пішоходний міст…, -

Я побіг з лісу в сторону залишиного авто, - “Гріша, мені потрібен ти й твоя машина”

Світлана

Я вирішила поїхати на наше місце. Тут мене вперше поцілували. Почався дощ. Ну й хай йде. Я підійшла до края моста. Крапки дощу капали з мого волосся. Подумала, - Оце я впаду в цю, каламутну воду, потім мене знайдуть через деякий час, одяг буде пошкоджено, скоріш за все, а у багатьох кращих за мене дівчат немає ані такого одягу, ані такого смартфону. Я подивилась довкола. Нікого не було. Ще раз подивившись в свій смартфон, я його поклала в свій рюкзак, сняла з себе одяг, залишившись тільки в спідньому. Було холодно. Я з дрижаком підійшла до краю моста.

Пробачте мамо й тато, пробач Добриня, - сказала я подумки, - не потрібно було вам мене брати в свою сім’ю.

Перелізла через край. Ось внизу шумить, піниться Дніпро. Вся трусячись від холоду, зняла свій ліфчик, - “Ось, тримайте, збоченці і зрадники. Вам від мене залишиться тільки це, якщо знайдете”. Я піднялась щоб і самій стрибнути в річку, проте не встигла я піднятись як мене хтось схопив попідруки і потягнув назад.

- Що ти зараз робиш?, - почула я голос брата, - записалась в ексгібіціоністки?

Я стала плакати в його обіймах.

- Відпусти мене, навіщо тобі брудна сестра?

- Я думаю душ вдома приємніший аніж дощ. А ти мені потрібна живою в будь-якому вигляді.

- Я...я … займалася… перед камерою… І тепер усі дізнаються…,

- Про те що ти дівчина котра цікавиться чоловіками? Це нормально. Пішли в машину, а то ти змерзнеш. Тебе треба витерти і висушити, а то завтра будуть соплі. Перелазь сюди і не думаю ні про що

Можна кинутись зараз, коли Риня підіймає мій одяг з долу. Я перемахнула через перила, на основну частину моста. Мій брат зняв свою куртку і накинув на мої плечі.

- Пішли… і він взяв мене за руку. Його рука була тепла і ніжна. Яка я дурепа, є люди котрі мене ніколи не зраджували. А я їх трохи не зрадила, коли здалась… коли практично здалась і захотіла покінчити з життям.

Біля машини стояв молодий хлопець, десь такого ж віку як і Добриня і про щось розмовлял з поліцейським.

- Пане, а що то за гола дівчина?

- Не твоя справа, ось тобі ще три сотні баксів щоб мовчав.

- Звісно… Але ж вона наче зовсім дитина.

- То її брат, чесно. Вирішила мабуть побігати голою під дощем.

- Ох уж ці нудисти… І така молода, куди дивляться батьки.

- Та й не кажіть.

- Гриша, у тебе є якийсь рушник в машині?

- Так, за кріслом… Щоправда він не зовсім чистий, я інколи ним обтираюсь коли… ну ти розумієш.

- Добриня, там тільки два сидіння, - сказала я глянувши на автомобіль.

- Я поїду своїм шляхом, тебе довезе Гріша.

- Я хочу з добою, дай мені мій одяг… я швидко.

- Ні, ти застудишся.

- Ну в такому разі сідай, я сяду тобі на коліна.

- Емм… - проте подивившись в мої очі, - брат схвально кивнув головою.

Я сіла в машину і витершись рушником закуталась в нього. Я піднялась з сидіння, пропустивши Добриню сісти в крісло. А сама сіла йому на коліна…

Добриня

- Обійми мене будь-ласочка, - звернулась Лана.

Я не міг їй відмовити. Хоч вона і була в одному рушнику, поки позаду мене підсихав її верхній одяг. Бідна моя сестра… Сестра? Тільки сестра? Про що я думаю. Можливо це через те що вона сидить на моїх колінах.

Відкрились водійські двері.

- Оу, воу… чувак, не забувай, це твоя сестра.

- От тільки тебе не вистачає. Вже давай рули нас додому…

Світлана.

Теплі, ніжні руки. Рідні руки. Руки брата. Брата. Тільки брата? Тільки тепер я зрозуміла, що той хто зараз мене обіймав, з самого початку мене захищав і з самого початку мені подобався. І хоч моє перше кохання розбилось… Все ж таки я знайшла рідну людину. Я повинна відплатити йому тим самим. Я буду захищати його, як його сестра і друг, і…

Вже вдома, я з братом розповіла усе батькам. Мама мене ніжно обійняла і сказала що ми підемо шукати іншу школу. Що ж до Сьомки, з ним розібратись обіцяв Гриша. А ще мій смарт перестав працювати. Можливо через дощ. Це мені покарання за сумніви.

Вже під саму ніч, коли я вже трохи відігрілась, в мою кімнату постукав Добриня.

- Твоє День Народження через тиждень, але я вирішив привітати тебе завтра. Частково. Можна до твого ноутбука?

- Так…

Обери собі новий смартфон. І не кажи про це батькам.

- А… навіщо?

- Боюсь твій - старий, а ще зламався.

- Риня, не потрібно…

- Потрібно, бо я люблю свою сестру, люблю тебе.

- І...і я тебе теж, - я обійняла брата і поцілувала того в щічку.

***

Минуло декілька тижнів, мене перевели до іншої школи. Ми офіційно розсталися зі Степановичем, хоч я його не бачила. Він прислав привітання на День Народження, зі словами, - “Пробач, я виявився слабаком”.

Серед ночі задзвонив мобільний.

- Лано, потрібна твоя допомога.

- Добриня, ти де, що потрібна.

- В Київі, в Михайлівській церкві. Піди в аптеку і придбай антисептиків і бінтів, скільки зможеш, і привези їх сюди.

- Що сталося?

- Нас побили..

- Кого нас? Ти на Майдані був, не в Польщі.

- Так.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.