Лячно

Ми такі прозорі,

ніби виживаємо у морі.

Де ж подівся, наш тихий човен?

Чи втопимось ми, тут у крові?

Маленькими кроками волі..

Чи пішов ти проти долі?

А за вікном вона сховалась.

Могутня, світла, я аж злякалась!

Хочеш розгледіти - не дасть.

А як почуєш - з двору зась!

У неї пара, то ж не самотня.

Вона не схожа є на нас,

і мов морозна, прудка шасть –

лякає криками вночі.

Вже відлетіли птахи ті,

які лиш мріяли про воду.

І так чекали на погоду,

щоб покупатися в дощі.

А потім притулитись мовчки,

та й до голубочки в куточку.

Вона прикриє крилом міцним,

а ти ховайся, не турбуйсь.

Вже ясна пані відійде,

і море перестане битись.

Колись і тиша настає,

але для цього треба молитись.