Частина 2. Акторські рухи

Для початку коротко перерахую відомі мені інструменти акторської гри: рух по сцені, поза, жестикуляція, маніпуляції з аксесуарами, міміка, модуляція голосу за гучністю та темпом, зміна голосу через манеру вимови та тембр. Тут стверджую наступне: хоч би що актор робив на сцені – всі його дії можна певним чином класифікувати як інструменти акторської гри, при цьому вони вкладаються в цей невеликий перелік. Це моя авторська думка. Чи повний список таких інструментів я тут навів? Запрошую перевірити разом. Якщо ви вважаєте, що я щось пропустив – поправте мене в коментарях.

Тепер дещо докладніше про кожен із засобів, починаючи з найбільших і помітних форм. Розгляд цих форм ґрунтую на тій думці, що кожен сценічний засіб із мого списку суть рух у різних його видах, рух тіла чи голосу. І ось на цей рух у різних його видах ми й подивимося уважніше.

Рух по сцені

Актор якимось чином рухається по сцені – швидко чи повільно, у різних напрямках, різним кроком – перевальцем або «стройовим», підстрибуючи або накульгуючи. Манера цього пересування може бути дуже характерною для персонажа, може підкреслювати його особисті якості. Імпульсивність характеру та схвильованість найкраще зображується швидкими хаотичними рухами. Флегматичність і байдужість – млявою ходою. Служаку ми однозначно впізнаємо за карбованим кроком. Нерішучого – по невпевненій ході. Танець – зовсім особливий спосіб руху. Актор має підібрати відповідну для характеру персонажа ходу. А може, він взагалі обере варіант гри, сидячи на одному місці. Це також можливо.

Поза

Якщо актор вже достатньо походив сценою, то час йому й обрати певну позу. Актор під час сценічної дії приймає різні пози відповідно до властивостей персонажа. Нахиляється як підлабузник або гордо випинає груди, по-старечому сутулиться або молодецьки «задирає ніс», закладає руки за спину або схрещує їх на грудях, сидить, розвалившись або поклавши ногу на ногу, нерухомо лежить, стоїть «у фрунт» по стійці «струнко» або на колінах. Кожна поза може бути дуже промовистою. Усе це дозволяє ефектно відобразити настрій персонажа. Поза – це зафіксований рух, своєрідний виразний «стоп-кадр».

Руки схрещені на грудях – «ви мені не подобаєтесь». Стійка «у фрунт» – «я готовий вислухати ваші накази, мій командире». Спина та голова відхилені назад – «я поблажливо дивлюсь на вас». А якщо навпаки, уперед – «чого бажаєте, шефе?» Це звичні розшифрування значення поз. Та, може, їх і не потрібно взагалі розшифровувати, бо ж вони красномовні – глядач подивився і йому вже все одразу зрозуміло. Якщо поза «говорить» без слів, то це і є красномовність пози.

Жестикуляція

Жестикуляція – рухи руками, які можуть бути не менш різноманітними. Розмахування руками, ляпанці та удари, обійми та відштовхування, молитовна поза Оранти з піднятими вгору руками, руки «як батоги», руки «як крила», «вказівний перст», строгий палець вгору – широкий спектр можливостей передачі характеру героя при вмілому використанні рук.

Погрозлива жестикуляція показує агресивність персонажа. Складені у серця руки – розчулення. Рука тримає своє підборіддя – задумливість, чухає потилицю – розгубленість, схопився за голову – відчай. Руки складені на столі одна на одну – учнівська поза для шанобливого прослуховування. Жінка виправляє локон – кокетство. Відкриті долоні – відкритість намірів.

Жестикуляція може бути простою або ускладненою, тобто з використанням різних аксесуарів та предметів. Якщо актор бере до рук якийсь предмет, то ефектність жестикуляції посилюється. Збільшується її смислове навантаження. Актор може постукувати по коліну тростиною, олівцем по столу, барабанити по книзі, крутити в руках парасольку, ключі, несесер. Розмахувати шарфом, капелюхом, рушником, нести тацю, плащ на лікті. До жестикуляції я відніс би також і бовтання ногами, сидячи на високому стільці. А також кніксен, реверанс та уклін, розмахування зброєю, перестановку стільців.

У будь-якому разі жест має бути точним, тоді цей рух з реквізитом чи без нього матиме своє виразне значення.

Міміка

Міміка – це теж рух, але тільки в межах обличчя. Гримаса може виражати смуток і розпач, радість та ейфорію, злість та роздратування. Вираз обличчя може бути «кислим» або солодкувато зворушливим, «пісним» або гнівним – різноманітність велика.

Очі, що «бігають», видадуть глядачеві потайливого хитруна. Відкритий рот та підняті брови – ознака здивування. Кути рота вниз – скепсис, вгору – задоволення, «рот до вух» – велике задоволення. Позіхання – ознака явної нудьги для персонажа чи його бажання спати.

Акторська гра з використанням міміки, мабуть, найтонша у своїх нюансах. Найменший рух м'язів обличчя дає зміну настрою. Тож недарма, коли режисер у кіно намагається дати у кадрі певний емоційний акцент, він наближує обличчя актора, робить його «на весь екран» – для того, щоб глядач міг детально роздивитися усі тонкощі виразу цього обличчя. Бо з якого боку не подивись, а обличчя людини – то є найвиразніша частина зовнішності, всього тіла для передачі емоції.

Тут хочу особливо зазначити, що найвиразнішою частиною зовнішності може бути навіть не все обличчя, а тільки його певна частина – очі, губи. Бо ці елементи обличчя є найбільш рухливими. Тому саме на них варто звернути найбільшу увагу, а не на щоки та ніс.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.