Частина 3. Голос

Зміна голосу – це також рух, звуковий. Простого лекційного вимовляння тексту часто буває недостатньо – нудно. Монотонність присипляє глядача, а це загибель усієї вистави. Голос може змінюватися за гучністю з метою передачі різних настроїв героя. Гучно актор говорить в урочистих та зворушливих сценах, при баталіях та сварках, з трибуни перед великою аудиторією, пафосно та повчально. Тихим голосом передається інтимність чи таємничість обставин. «По секрету» – тільки пошепки, навіть якщо цей шепіт чутно на весь зал.

Мова може змінюватись за темпом. Швидко людина говорить у стані хвилювання. Повільно – у задумі та нерішучості. Нерішучість та задумливість можна зіграти також через певні паузи у промові та мовчазне походжання сценою. Навпаки, швидко та без перерви буде промовляти людина недалека та не дуже розумна – це називають «торохтіти».

Голос може змінюватися за тембром відповідно до віку та статі зображуваного персонажа. Голосом можна зіграти «дитину» або «жінку», а можна й «дідуся». Для кожної ситуації – своя гучність та тембр голосу. Манера мови може бути із заїканням або з шепотінням, з дзвінким «металом» або з застудженою вимовою «в ніс». Часто в промові актори застосовують акцент іноземної мови або нерозбірливе бурмотіння, підкреслено розтягнуту по складах артикуляцію або скоромовку, співуче вимовляння слів або нерозділене «мугикання» – найрізноманітніші інтонації та варіанти фонетики. Кашель, чхання, сміх, плач, зітхання – сюди ж, у звуковий розділ.

Спів – знову ж таки особливий спосіб виголошення тексту. Говорячи про співи, треба згадати такий важливий фактор популярності вистав (а найчастіше кіно) серед глядачів, коли люди найкраще запам’ятовують не фільми та вистави в цілому, не сюжети та перипетії фабул, а саме пісні з них. Бо саме пісні часто бувають найбільш впливовим елементом оцінки глядачів. Як часто чув таке – «пісня з кінофільму…» або «арія з опери…» – і вже одразу згадується мелодія. Пісня може бути справжнім стрижнем вистави чи кінофільму.

Але, крім цього, тут існує ще більш специфічний спосіб вимови – пауза як окремий елемент сценічної дії. Ось уже справді особливий спосіб говорити – деякий час просто мовчати. І сценічна дія під час паузи не зупиняється. У цей момент включаються до більш активної роботи інші інструменти гри. Зауважимо, деякі «німі» сценічні засоби часто можуть замінити слова. Поза і рух можуть бути досить промовисті власними силами, без слів. Про талановитих акторів іноді кажуть – «він вміє тримати паузу». «Німою» сценою Гоголь закінчив свого «Ревізора», що ж тут ще можна додати...

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.