Початок
Яра стояла посеред тихої київської вулички. По обидва боки розкинулись величезні каштани, рясно обсипані білими та рожевими гронами квітів.
— Так і знала, що без каштанів ніяк, — весело засміялась вона.
— Ти ж сама казала, що починати треба з найяскравіших спогадів, — Род притягнув її до себе й обійняв. — Але якщо не подобається, то я перероблю.
— Ти що! Не можна чіпати таку красу! — обурилась Яра.
Род лише всміхнувся, занурившись обличчям у її волосся.
— То що далі, пані архітекторко?
— Будемо поступово відновлювати все, що пам’ятаємо, — вона задумалась. — Теоретично, ми можемо створити все, що здатні детально уявити…
— А люди?
— Вони будуть з’являтись самі, по мірі того, як свідомість планети буде опрацьовувати наші спогади про людей.
— Але хіба це не будуть лише урізані копії тих, кого ми знали?
— Спочатку так, але теоретично, потім вони продовжать жити своїм життям і отримають власний досвід у цьому світі. Наш розум це лише стартовий матеріал для створення світу, а далі він буде розвиватись самостійно.
— Якось трохи лякає масштаб всього дійства…
— Мене теж, — всміхнулась Яра. — Але все вийде!
— Звідки така впевненість?
— У тебе вдале ім’я для створення світу! — засміялась вона.
Род лише всміхнувся та обійняв її ще сильніше. А тоді подивився на сусідній бік вулиці й побачив Влада. Той стояв біля старого каштана, притулившись плечем до стовбура, і дивився на них. А коли Род зустрівся з ним поглядом, усміхнувся та пішов вглиб дерев.
— Я попіклуюсь про неї, друже… — тихо промовив Род.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!
Спойлер!
Спойлер!