Деякий Астроном-Любитель

Чорна мітка у вигляді химерного символу, що мала символізувати хвостату (sic!) фею без жодних проблем лягла на долоню лівої руки. Майстер гільдії Макаров (тут я насторожився, прізвище то викликало не найкращі асоціації, хоч воно і виявилося ім'ям. Дивний світ) на відміну від молодої дівчини, був куди більш досвідченим в життєвих справах. Коротенької історії про кровопролитну війну в іншому світі йому цілком вистачило для оцінки мене достойним членом гільдії. Ми вдарились кружками з місцевим пивом і закріпили угоду.

Правда після третьої кружки (яка остання була для мене безкоштовною) майстер хитро зіщулився і добродушно "пригадав", що кожен новий член гільдії має пройти екзамен на ранг мага, який і визначає доступ того до тих чи інших завдань, за рівнем складності… і небезпеки. Якби я був тверезим, то точно би не погодився, але про суть екзамену мене повідомили вже на імпровізованій арені за гільдією.

– Мочи!!! - старий хрін виставив проти мене бійця і додав, що ранг присуджуватися за результатами поєдинку. Гільдійці збуджено галасували і навіть робили ставки… в основному проти мене. На мою противницю вони старалися не дивиться і ім'я її говорили тільки пошепки. Втім досить голосно, щоб не тільки я, а і сама Ельза теж їх чітко могла розібрати. Он які багатообіцяючі погляди кидала на "порушників дисципліни". Ті відразу блідніли і затикалися, щоб миттєво повернутися до своєї чорної справи з подвоєним ентузіазмом.

– Цей-во, битися… з нею? Старий, вона ж дитина ще. А моя магія вбиває… – і правда, це вже заходило занадто далеко. Я не збирався всерйоз битися з кимось. Не той у мене профіль. Як проста демонстрація навичок перетворилася в це?

– От і подивимося. Ельзо, не стримуйся, - довго задаватися філософськими питаннями мені не дали. Дівчина серйозно кивнула майстру, а в наступну мить весь алкоголь негайно вивітрився з мого організму.

Броньована воїтельниця призвала з десяток стальних мечів у повітря і один з них з пристойною швидкістю пронісся поряд з моєю головою.

– Ясно, - похмуро констатував я. Схоже до теперішніх звичаїв мені ще довго доведеться звикати. Я неспішно озирнувся: глядачі притихли, чекаючи на видовище. Меч увійшов в пісок на добру половину леза. Я схопився за руків'я і підніс до обличчя. В дзеркально начищеному лезі відображалися зайобані блакитні очі з мішками під ними. Лезо було тупим, як і вираз мого обличчя. Я останнім часом не висипаюся з очевидних причин.

[Покласти в інвентар]

Команда, незважаючи на відсутність системного інтерфейсу, спрацювала як належить. Меч слухняно розчинився в повітрі, та опинився в… там де треба.

– Гей! - Ельза, що до цього терпляче очікувала моєї, напевно, атаки, голосно обурилася. - Це моє, віддай! - простягнула вона долоню і меч знову виник в її руці. Вона вперла в нього здивований погляд.

– Гмм, цікаво… - я задумливо почухав нігтем підборіддя. Здається, чужі речі залишаються в інвентарі чужими. Не те, щоб я був розчарований. Я вже виявив, що багато чого туди не можна покласти: живі організми, рідини і гази без форми (а от кружка з водою, чи фляга входять), об'єкти, які вважаються частиною інших - наприклад пісок, як частина поверхні, чи цеглина - частина стіни. Окрім цього, щоб "покласти" щось в інвентар необхідно витратити деяку кількість магії: достатню, щоб огорнути і просякнути нею об'єкт. Інтуїтивна хрінь, не зовсім зрозуміло як працює, але якщо не задумуватись над фізикою процесу, то можна провертати доволі прикольні фокуси.

– Досить клеїти дурня! Град мечів! - Ельза люб'язно попередила мене про природу наступної атаки, тому я був відносно готовий. Весь десяток клинків повів вістрями в мою сторону і з чималою швидкістю ринувся вперед. І близько не так швидко як мінометні осколки. В мене було багато часу.

[Викинути з інвентаря]

Між нами в ореолі блакитних іскорок - кольору моєї магії, як я зрозумів (в моїх покійних колег в кожної були свої), на вільному просторі вивалився здоровенний напівгнилий повалений стовбур. Найбільший одинарний об'єкт, що я зміг запхати в свій інвентар. Корисно, щоб скинути на голову нічого не підозрюючому хижакові, ну і, як виявилося, в якості подушечки для голок. Тільки роль голок грали мечі.

– Рррааа!!! - галасно видала свою присутність молодиця, перестрибувши перешкоду. Один меч лишався в неї в руках і безжально направився до мого обличчя. Пласкою стороною. Я тяжко зітхнув і безстрашно виставив блок рукою. Дівчина і не подумала той обходити - все-одно удар буде чутливим. Ну майже.

[Покласти в інвентар]

Меч слухняно зник в загадковому підпросторі.

– Га?.. - цікаво, чому вона здивована? Я ж провернув цей фокус один раз, чому б не повторити той знову?

Воїтельниця не втримала рівновагу після замаху, і зробила ще кілька кроків вперед, впритул наблизившись до мене. Однак вона не розгубилась, а замахнулася броньованим кулаком. Я лиш встиг дотягнутися пальцем до грудей дівчини. Теж броньованих, між іншим.

[Покласти в інвентар. Екіпірувати]

Дзинь!!!

Звук зіткнення двох металевих об'єктів здавалося оглушив всіх оточуючих, така тиша настала. Але не надовго.

– ГАААА?!! - дівчина залишилася в одній синій спідниці та в бинтах, що туго перев'язували груди. Ну і броньованих рукавицях, звісно. І сабатонах.

– Ти що, обладунки на голе тіло носиш? - нервово всміхнувся я, представивши як воно б відчувалося. На мені її нагрудник, звісно, не сидів як влитий, але все ж моє пальто нікуди не ділося, граючи роль підкладки.

– Вони магічні, так треба для закляття.

– Якого ще зак?.. хеншін? - здивувався я, коли дівчина відскочила назад, вочевидь усвідомивши безперспективність ближнього бою, викрикнула "зміна обладунків, пекельний сет!" і опинилася в ще більш відвертому косплеї… тобто в якомусь червоному бікіні з намальованими язиками полум'я та елементами (якщо це можна так назвати) броні, що виставляли на показ всі вразливі місця. Лише смолянисто-чорний двуручний меч, який на лезі був покритий оранжевим полум'ям, натякав, що це все не для того, щоб мене звабити. Проте я все-одно приклав долоню до обличчя. - Це хто до такого сорому взагалі додумався? Жахливо…

– Це шанований майстер. Май повагу! - обурилася дівчина, але погляд відвела.

– Макаров, ти? - у мене тут з'явилися претензії до одного старого збоченця. Той, напевно щось таке розібрав в моєму голосі і миттєво подавився пивом.

– Кхе-кхе, нє-нє, то майстер-бронник, я дам тобі адресу. Ти не говорив, що володієш магією переозброєння, так би я відразу й підказав, от…

– Буду дуже вдячний, - кивнув я.

– Андрію, ти збираєшся атакувати? - Ельза була відверто роздратована. - І поверни моє! - нагрудник слухняно зник.

– Нє, якщо чесно, взагалі не хочу. Думаю я достатньо показав для мінімального рангу…

Але мене перебив Макаров.

– Дуже непогано Андрію. Однак, сила мага по справжньому проявляється тільки в бою. Я повинен знати твою рішучість. Ельза - маг S рангу, твій же потенціал, як я відчув, значно їй поступається. Вона досить досвідчена, щоб не допустити біди в цьому випробуванні.

– Що правда? З тих двох я зробив решето. - сказав я. Ельза засудливо нахмурилась:

– Ти так спокійно про це кажеш…

– Вони мали ранг С. Нічого дивного, - завірив мене Макаров. - Я цілком впевнений в своїх висновках. Ти би не нашкодив Ельзі. Хіба що, - він всміхнувся у вуса, - її гордості. Я ще ніколи не бачив, щоб прив'язані магією речі можна було, гмм, просто вкрасти. Це урок і для тебе Ельзо, покладатися лише на свою броню може вийти для тебе боком, як бачиш, - старий вже був пустився в якусь мутну філософію, але осікся і продовжив. - Андрію, в тебе магія зброї. Будь добрий, продемонструй свою найсильнішу атаку… та хоч би на отій своїй колоді. Не думаю, що тобі її шкода.

– Згоден, розійдіться, - Ельза фиркнула, коли зрозуміла остаточно, що бою не буде і обернулася назад в свою першу броню. Тільки тепер тримала від мене деяку дистанцію. Що ж, я заслужив, але не шкодую. Я дістав з інвентаря пістолет Шакал і навів на ціль, - Найсильніша атака кажете? Ну, я так робити ще не пробував, але впевнений, що вийде.

Ідея була проста як дві копійки - вкласти буквально всю силу в один удар. Ідеальний момент, щоб перевірити, що буде.

Я загорівся блакитною аурою, накачуючи всю доступну магію в артефакт. Простір навколо загудів, а ще через мить його розірвало злобним ревінням товстенного магічного променя, що буквально вичистив сектор в кілька градусів в напрямку "пострілу" від усього: нещасного стовбура, шматка арени з дерном і піском, проломив захисне магічне поле і випарував сотні кубометрів моря неподалік.

– Кхх, - здається це кров хлинула мені в легені. Дурна смерть… тільки і подумав я перед тим як поринути в холодну пітьму.

***

Але здохнути мені не дозволили. З того світу мене витягнула якась рожевоволоса сварлива баба, вилита Сакура із одного сумнозвісного аніме, тільки років у 70. Це ж наскільки затягнулися ті філери, що чомуь назвали продовженням основного серіалу? І удар у неї тяжкий, добре, що валуни не трощить… хоча навряд чи Полюшка (як мені потім пояснили в гільдії) хотіла мене лікувати другий раз підряд. Дуже вона вже не любить людей. Втім я бачив і цинічніших лікарів.

Так от, як виявилося, я зловив магічне перевиснаження і кому. Переоцінив свої сили, тому майстер з чистою совістю видав мені ранг В, виписав мені догану і запропонував це діло відсвяткувати. Проте я відмовився - мої фінанси підходили до кінця, а треба було ще житло винайняти. Тому пригощати всіх сьогодні було ні на що. Зате з першої зарплати все буде, то святе, пообіцяв я. На тому і порішили.

Тож я прикупив задоволеному угодою старому кружку якогось пійла і почав діставати миловидну блондинку-барменшу на рахунок обстановки в місті. Як виявилося, тут увесь персонал - члени гільдії, а своїм прийнято допомагати… в межах розумного. Тож інформацію я отримав практично задарма. Ну і ревнивий погляд білобрисого мужика за столиком неподалік. Втім я навіть не збирався клеїтися, не та вікова категорія. Застарий я для цього лайна, тому тільки попереджувальним поглядом і відбувся в кінці. Бідний мужик, з такою то роботою у блондинки у нього і хвилинки спокійної не буде.

З детальною підказкою знайти найдешевшу хату в Магнолії не склало жодних труднощів. І вона навіть виявилася не розваленою халупою. Навіть навпаки - цілим особняком на кілька віталень, кабінетом, двома санвузлами з душем і унітазами (пам'ятаємо: середньовіччя, але все ж магічне), спальні, погріб зі старовинними вином, стайні, правда спорожнілі, садиба з капличкою…

– … - я впер похмурий погляд у блідого, спітнілого від нервів власника, що проводив мені екскурсію намагаючись тримати горду осанку і хазяйський вид, але перестук зубів повністю псував благодушну картину. Через деякий час барон врешті не витримав і заскиглив:

– Та це все Елеонора, трясця її візьми! - випалив він і почав пояснювати.

Виявилося, що його дружина баронеса була доволі сильною чарівницею, та особняк належав їй… до смерті. Його жінка була доволі зірвиголовою і час від часу любила полоскотати собі нерви небезпечними завданнями в якості вільного мага. Це, звісно, не надто віталося в середовищі аристократів, але маленькі слабкості були цілком допустимі.

От тільки останнє завдання для дружини барона виявилося фатальним. Вона то змогла його виконати і навіть повернутися в особняк, але десь там спіймала якесь жахливе прокляття, яке її і звалило. І все б нічого, прибрав чоловік спільне майно до рук, владнав справи зі спадком і навіть похоронив з почестями. Однак прокляття діяло і після смерті - нещасна жінка повстала злобним привидом.

– А цей привид зараз з нами в одній кімнаті? - скептично поцікавився я. Хоча хто-зна, чого тільки в магічному світі не буває? Мене завірили що ні. Жінка з'являється тільки вночі… і ще коли її чоловік намагається особняк покинути. - А ти часом ніякого відношення до її скорої кончини не маєш? - немов би між іншим вкрадливо закинув я.

Мужик відразу зблід, покрився холодним потом і мало не плачучи почав мене завіряти, що таки ні, хоч і дуже би хотів. Жінка йому життя не давала, гмм, за життя, та ще й після смерті вчепилася. Погрожувала звести його зі світу, бо смерть, це не привід для розлучення. Зате, після навідних питань виявилося, що привід для нового одруження.

– Так і причому тут продаж? - в схему це не вкладалося. Але пояснення виявилося простим.

– Хвіст Феї! - випалив він, - я не міг собі дозволити найняти мага офіційно, бо тоді моїй репутації прийшов би кінець. Тому довелося розміщувати таке оголошення в надії, що черговим покупцем виявиться сильний маг Хвоста Феї. Вони вічно щось ламають, і моє оголошення напевно привабило би когось із них, з ким я міг би домовитися.

– Ну… я якраз з Хвоста Феї, - я продемонстрував мітку. - чого комедію було ламати з демонстрацією маєтку? Щоб я пішов геть, після таких то новин? - дворянин потис плечима.

– Ти, вочевидь новенький, тебе я не знаю. От якби був який Лаксус чи Ґілдартс, то була би інша розмова, - стомлено видихнув він.

– Гмм, твоя правда. Я гадки не маю, як впоратися з привидом, - дворянин розчарувався ще більше. - Зате я можу потрібного мага привести. І навіть зберегти конфіденційність, - чоловік порадів трохи, але я знову опустив його з небес на землю. - Звісно, за окрему винагороду. Що скажеш?

– Згода! - але дворянин був тільки ЗА діловий підхід. Навіть похвалив за холодний розум і прагматизм, такий не властивий хвостатим. Домовилися ми швидко. Мужику урвався терпець і я його розумів. Тож вже скоро я покидав маєток, задумливо розмірковуючи, як би поделікатніше підійти з проблемою до Макарова. Одне пиво поставити, чи відразу два.

– Куди це ти зібрався, милий? - солодкий голосок мало не проспівав мені на вушко, а слідом зірвався на драконячий лемент. - ЗНОВУ ДО СВОЇХ ДІВОК?!!

На рефлексах я дістав ствол і відкотився вбік. Жіночу примару з ревінням пронизав блакитний промінь. А слідом ще трійка контрольних. Проте вона навіть не ворухнулася і самовпевнено склала руки на грудях. Шкоди вона ніякої не отримала, проте і нападати не поспішала.

– А ти не милий, - зневажливо кинула напівпрозора жінка, яку за життя сміливо можна було би назвати роковою брюнеткою. - Я бачу, що він нарешті зібрав свої яйця в кулак і вирішив прямо позбутися мене. НІКЧЕМА!!! Такому слабаку як ти, зі мною не тягатися. Я показово розправлюсь спочатку з тобою, а потім з насолодою вирву його серце. Хочу щоб він бачив і боявся!!! - жінка явно була божевільною, можливо ще за життя, але хто знає, як смерть змінює нас? Перевіряти я, звісно не збирався.

Ще одна коротка черга прошила примару, але тій було хоч би що. Вона послала повітряний поцілунок у вікно маєтку. Штори з середини поспішно завісили.

– Холєра… - миттєво оцінивши диспозицію я прийняв мужнє рішення дати драла. На ходу я не соромився спустошувати свій інвентар, намагаючись погоню затримати. Проте ні магічні атаки, ні фізичні предмети не ставали для фурії перепонами. Зате її кігті, в які вона трансформувала руки, довжелезними лезами лишали цілі борозни на землі і навіть на камені. Навіть трофейна катана, що я забрав з одного з трупів тих покидьків, і то була зламана навпіл, не витримала навіть однієї атаки.

– Небесних Стріл Відкрийтесь Ворота. Місячна Стріла! - і лише небесний ключ мене виручив. Із сяючої срібної енергії матеріалізувалась здоровенна товста стріла, розміром з короткий спис. Як не дивно, її древко з легкістю заблокувало жахливі примарні кігті.

– Заклинатель духів! - здивовано мовила фурія. Навіть з деяким острахом.

– Точно! Ти ж дух! - дійшло до мене і я радісно пішов у атаку.

– НІКЧЕМА!!! - І дуже дарма. В ближньому бою, як виявилося мене переважали на дві голови.

– Кхх… - здається кров хлинула мені в легені… знову. На цей раз точно. Я свідомості не втратив і міг насолоджуватися картиною своєї грудини, насадженої на монструозні кігті. Яка дурна смерть.

Жінка сіпнула руку назад, але не тут то було! Я вхопився за її зап'ястя і не дав собі впасти на коліна.

[Покласти в інвентар]

Жінка слухняно зникла в загадковому підпросторі. Але мені це вже було байдуже. Я знову втратив тяму.

***

– Знаєш, ти найбільш відбитий із фей, досі до мене ніхто не потрапляв двічі за ОДИН І ТОЙ ЖЕ ДЕНЬ! ВИМІТАЙСЯ!!!

Так, дітки, я зазнав смертельної рани і вмер, але я вижив!

По правді кажучи, мене врятував дворянин. Коли я звалився в кому, той раптом усвідомив, що проблему то вирішено - примари не стало. Напевно, він був упевнений, що я її знищив якимось секретним прийомом. Тим краще. На радощах мені організували термінову евакуацію. Дуже добре, що маги такі живучі, тож гігантська крововтрата і простромлені легені не стали для мене фатальними. Але шрам лишиться надовго. Ще й забинтованим доведеться походити.

Втім, на цьому погані новини закінчувалися. Нагороду від барона я отримав. І не тільки за посередництвом, а ще й за виконану місію S рангу. Що відразу підняло мене в табелі на один пункт і тепер маги в таверні дивилися на мене з деякою заздрістю. Світлою. Я був героєм вечора. Тож довелося тут же проставлятися. Заодно і за вступ в гільдію.

Правда самому пити довелося тільки курячий бульйон, бо втретє я до старої лікарки вже не потрапив би. Як вона сказала - замість лікування, мене просто поховає поруч з деревом, бо аж настільки довбойобів рятувати протирічить її принципам.

Тож я сьорбав зі своєї плошки поживну рідину та задумливо спостерігав за феями, що веселяться за мій рахунок.

– Що ж, непогано тут у вас. Мені подобається - повідомив я блондинці за стійкою. Та покинув радісну компанію. Сьогодні я знімав кімнату в гуртожитку, а перед завтрашніми пошуками житла треба було добряче відпочити.Тепер я міг дозволити собі вибирати.