Хто не думав про секс? ч.1

Хто не думав про секс?

Після того, як я повернувся з роботи, мої друзяки почали наполегливо рекомендувати проставитися за приїзд. Незважаючи на п’ятигодинний переліт, а потім ще й п’ятигодинний вояж автобусом, ми пішли відмітитись у місцевих культурних колах. Цьому, само собою, передував дзвінок друга Колі. Конструктивно запропонований ним план, був негайно прийнятий. Після місяця буржуйського пива в банках – пів царства за самогон, який варить Коліна мама. Це і був його план: накотити у нього по маленькій, і потихеньку, але впевненою ходою піонера, йти в центр. Все так і було.

У парку колишнього героя Котовського[1] ми примкнули до знайомого натовпу і весело продовжили святкування мого приїзду, але уже з участю прекрасних дам! Дами чи не дами – це завжди актуально. Але того вечора була зима – холодно. Обмежились тільки приємним фліртом та анекдотами. Антидепресанти, прийняті у друга Колі, і добавлені згодом, тихо несли нас по хвилях зимового вечора під веселий дівочий щебет, гамір та попсу з копійчаного автомата.

Дівчата були приємні і цікаві, а, може, я їх просто давно не бачив. Зрештою, вечір вдався, ми обмінялись телефонами, навіть без ескорту їх до батьківського порогу. Холодно і далеко… Хоча бажання розрядки з «blond animals» прокинулось одразу, як вони з’явилися на горизонті. Ще й Коля зі своїми запитаннями про секс із екзотичними іноземками… Хоч не хоч, але всі думають про секс!

 Та скажу, що антидепресанти – чудовий помічник у відвертій бесіді. Дівчата стають розкутіші, а хлопці – впевненіші, комплекси і суспільні догми як рукою знімає, інколи аж занадто. Так було й того вечора: на яку б тему не розпочиналася розмова і хто б її не розпочинав, – зводилось усе до первісних взаємин між чоловіком і жінкою.

Зранку (десь об одинадцятій) мене розбудив чортів телефон, як він міг? Точніше – вона? Це була Марічка з цілою купою вітань з приводу моєї відпустки та хитрим запрошенням відвідати Буковель і, так, ненароком, – вже й Чернівці. Все б нічого, – Марічка симпатична і цікава молода особа, але вона в полоні своїх бажань. І не всі її бажання співпадають з моїми.

Відмовляти було незручно, але попахувало пасткою, і полювали на мою свободу. Виходить так, ніби я і не проти цієї пастки, а з іншого боку – їх багато, а я один! Проблема полягала ще й у тому, що я сам себе збирався загнати в цю пастку: гори, вино, приємна музика і Марічка на відстані витягнутих пальців.

Я зробив хід конем: запропонував взяти з собою Перчика, вона – спільна знайома і має на мене вплив. Марічка погодилась, але в голосі щось трохи змінилося. «Не думаю, що Перчика треба довго вламувати», – сказала вона. Так і зробили. Хоч із Альоною я трохи повозився, бо придумала собі якусь контрольну, до якої ще пів місяця. Але ботанік – то ботанік. Потім ще відпросили Перчика у її хлопця, клянучись мало не на крові, що телефонуватиме йому вранці та ввечері.

З Перчиком можна сміливо йти в розвідку, тому причину її запрошення я не приховував і розповів все як є. Альона обізвала мене “какашкою” і додала, що я все зробив правильно, а то ці дівчата зараз такі підступні.

Так, підступні. Марічка мала на мене плани з того самого часу, як ми провели разом вечір і ніч у мої машині. Вся зла правда в тому, що саме тоді на мене напала якась меланхолія. Ми просто сиділи в м’яких кріслах, тихо грала спокійна музика, зорі беззвучно шепотілись між собою, час від часу падаючи метеоритами в обійми річки. Ми загадували дитячі бажання, розмовляли про все і про ніщо водночас, дивились в небо, далі просто мовчали, а потім настав новий день.

Сонце, ще зовсім сонне, аж рожеве від сну, приємно зігріло нас у своїх перших променях. Здавалось, вони були тільки для нас і ніхто не мав права дивитись на них, окрім моєї сонної машини і її двох пасажирів. Якраз заграла пісня Спліна – «Тебе это снится», і Марічка, солодко потягнувшись, попросила повезти її додому. На тому і все.

За весь час я ні разу не подумав про секс. Дивно, але я взагалі про нього забув. Поцілунок на прощання – і той був її ініціативою. Мені чомусь здавалося, що хтось дивиться у спину. А вже зранку я побачив одинокого рибалку неподалік, у нього був прикольний кептарик, схожий на мексиканське сомбреро. Може, це був Містер ФЕН, хтозна!?

Гадаю, що Марічка з того вечора трохи ідеалізувала мене. Певно, що я почав влізати в рамки її принця, як кажуть у Чернівцях. Хоч замість Бумера був лише Жигулик, але новий. До цього часу чи то в поясі ніяк не влізав, чи, може, просто ширінка була постійно розстібнута.

Я коротко розповів рідним про свої плани. Мама, звичайно, сказала, що я мало приділяю часу сім’ї і морочу голову дівчині. Може, в чомусь вона була і права. Барбара лиш посміхнулася на мамині слова, за що одразу отримала моральну пілюліну. Матуся сказала, що вона нічим не краща за мене і лиш використовує її, і взагалі ніхто з нас її не любить. Батько був далеко, тому лекцій про правильний спосіб життя вдалося уникнути.

День котився ближче до вечора. Барбара запропонувала поїхати на модне диско аж у сусіднє містечко. Я сказав, що спочатку запитаю друга Колю про наші плани на вечір, але обіцяв обдумати її пропозицію. Потім моя люба сеструня додала, що візьме ще двох подружок. «Коля теж поїде», – сказав я невимушено.

З планами на вечір розібралися дуже швидко, залишалась дилема: пити чи не пити? Одна з найбільших догм сучасної молоді – це невміння розслабитись без стимуляторів настрою, будь-яких. А для моєї неньки: всі, хто їдуть зі швидкістю більше 61 км/год. – безмозгі ідіоти. Щоб заслужити право керування машиною у батькову відсутність, доводилося жертвувати швидкістю й антидепресантами. Та була й біла сторона в цій трагічні дієті: у мене виробився імунітет до залежності настрою від кількості вжитого.

Друг Коля, коли дізнався куди ми їдемо, сказав, що я розумово деградував, і ми точно будемо відгамселені місцевими. Я ж сказав, що будуть ще дві дівчини. Розмова одразу змінила русло, всі подумали про секс. «Не знаю чи дадуть в перший вечір!», – сказав я.

Проблема в тому, що його здатність спілкування з протилежною статтю – прямо пропорційна кількості проміле в крові, а здатність танцювати – в квадраті. Виникає нова невелика проблема: друг Коля думає про секс, наодинці п’ють лише алканавти, а я – за кермом.

Питання вирішилось так швидко, як і з’явилося. Колін батько повернувся з роботи і вони калорійно повечеряли. Отже, всі будуть на одній хвилі… Мала своїми приготуваннями доведе до божевілля будь-кого: то їй в душ, то волосся посушити, то ще щось.

Її подружкам ми сказали, що вирушаємо о восьмій, я ж із дружбаном збирався на дев’яту. О десятій мій Жигулик припаркувався біля дискобару під назвою «Спейс». То така психоделічна місцина, а після першої ночі – і публіка відповідна.

З подружками малої я мав честь познайомитися раніше, а от у друга Колі потекла слина. Симпатичні провінційні дівчатка, підшліфовані навчанням у столиці, словом – красуні! Я ударив по мінералці, мої ж супутники – по слабоалкоголці. Далі були танцюльки, дівчата показували столичний майстер-клас.

Я був знайомий з барменшею, прикольна жіночка у свої тридцять шість, а виглядає молодшою двадцяти п’яти. Вона ненароком обмовилась про Містера ФЕНа, сказала, що це не те місце. Кажуть, бармени добре розбираються у душевних протистояннях і займають друге місце після психіатрів.

Тим часом мої дівчатка викликали ажіотаж у місцевих пацанчиків. Вони випиналися так, щоб здаватися якомога крутішими. Друг Коля спіймав хвилю і влився в масові танці, градус був дотриманий. Місцеві модняві перці, трохи закомплексувавши перед його розмірами, випендрювались і мріяли про секс збоку.

Друг Коля уподобав Сашу – однокласницю Барбари. Далі намагався тусуватися тільки біля неї, залишивши на поталу голодних очей та хижих думок інших супутниць. Ці помисли так і літали в повітрі, аж раптом Катя, третя дівчина, вліпила з долоні по пиці якомусь особливо приставучому з «Homo Sapiens», і почалося. Коля і Саша, на щастя, десь зникли – певно, разом думали про секс. Мала забрала подругу Катю ще до того, як я покинув барну стійку.

Ображений таким вчинком, кавалер заматюкався, перекрикнувши сто кіловат музики. Позаду мене вже стояли коротко (і не дуже) стрижені хлопці. Їх було багатенько, тому мені довелося просити вибачення. Запахло народним катарсисом, про секс одразу всі забули. Набагато цікавіше виконувати вправи зі снарядом гуртом, аж поки він не втече чи не замовкне.

Я чемно перепросив у місцевих джентльменів! Відсутність алкоголю в крові дозволила не розказувати їм, по чому в Одесі руберойд – пряма економія на дантистові. Друга Колі і Саші так і не було видно, а натовп ставав більший і щільніший з кожною хвилиною. Барбара з Катею давно перестали всіх цікавити, їхні погляди були направлені виключно на мене.

Мала тихцем підійшла і шепнула на вухо: “Дай ключі!”, нишком подзвонила Колі, скориставшись відсутністю інтересу натовпу до неї. Два факультети – це вам не хухри-мухри! Через декілька хвилин я стояв у гордовитій самотності і в тісному колі з думкою, що буду негайно відпизджений… Дикі погляди п’яних очей лиш посилювали цю думку. Мені вже навіть розпочали втирати, де і коли я був неправий.

Раптом натовп розбігся так швидко, як і збігся. Мене сильною парою рук потягнуло в мою ж машину, аж головою бамкнувся об стійку. Скрип коліс, веселі факи від дівчат на прощання і вісімдесят п’ять кілометрів по лежачих поліцейських – ще раз бамкнувся головою, тепер уже разом з усіма. Я запропонував видзвонити натовп і наробити там кіпішу, домашні джентльмени удачі були вже якраз у потрібному похідному настрої. Однак, моя пропозиція не знайшла підтримки, всі хотіли танцювати далі, навіть друг Коля.

Вони непогано ладнали з Сашкою на задньому сидінні і до іншого їм було байдуже. Це ж не вони нюхали запах перегару із двадцяти пик, коли сказати «відійди!» незручно, а послати вже лячно. Трохи подумавши про свій товарний вигляд та майбутню поїздку до Марічки, передумав і я. «Тепер ти знаєш, з якого місця виділяється адреналін», – пожартував я до Каті! А мій Жигулик мчав нас крізь темряву на домашню дискотеку.

Друга частина вечора пройшла менш змістовно. Барбара з Катькою натанцювались досхочу. Саша Колі не дала, але залишила телефончик. Мої друзі були задоволені приємним закінченням пригод, а я згадав про секс. Майже всі елементи зібрались в одному місці: мій гарний настрій та дике бажання (місяць і два дні без нього). Не вистачало ще одного компоненту, та я був у правильному місці, нутром відчував. Сіма виникла, як айсберг із туману в мерехтливому світлі корабельних прожекторів. Ми були дуже близькими не так давно, але з пів року назад поміж нас пробігла якась чорна кішка. Та видно наш ефір ще не повністю вичерпався, а її ентузіазм у дружбі тілами манив мене, як світло нічного метелика.

Уявіть: струнка брюнетка з ногами від зубів, з великими й цікавими зеленими очима, майже як у японських анімешках. Шикарне, кучеряве волосся по саму попу, родимка на щоці та виразні чуттєві губи – лиш додають їй мультяшного образу. Шкіра – відтінку стиглого персика, така ж на дотик. Завжди одягнута в елегантно відверті сукні і користується гарним парфюмом. Навіть невеликі груди не псували образу. Сіма – не закінчена блонда, більше того, вона перфекціоністка і має нормальне почуття гумору. Про неї можна багато розмовляти, але завжди є щось…

У Сіми був хлопець і все йшло до заручин, та він десь гульнув, а вона дізналась. Спочатку мовчала. Це ще кілька разів повторилось. Тепер вона думає тільки про секс та кар’єру. На того доходягу навіть з ножем кидалась. Через рік після їхньої Санта-Барбари зустрілись на шашликах біля річки. Три здорових дядьки ледве втримали, здавалось, таку тендітну дівчину. Тому при її появі мозок перестає думати, включаються одні основні інстинкти.

Сіма була на висоті, як завжди, а мої дні без … допомогли розкритись ще більше її акробатичним талантам. З машини ми перемістились в Сімину кімнату, та так захопилися, що трохи батьків не розбудили, і цей секс перестав бути просто сексом. Мені б терміново поговорити з тим, хто в цьому розбирається, а де ж його знайдеш. І в той вечір мене не покидало відчуття, знову хтось в спину дивиться.

Сіма ж була самою чуттєвістю та пристрастю, ангелом і демоном, каменем і пушинкою, всім і нічим – досі важко підібрати слова. В ту ніч ми були на одній хвилі, ніякого сорому, нічого зайвого. Вона і він – одне ціле, вони просто злились і залишались в цьому стані, здавалося, вічність. Та кожна вічність має свій кінець, дурман пристрасті покидає заблудлі душі, на його зміну знову приходить здоровий, чи який там у кого є, глузд. І той, хто був таким близьким якісь хвилини тому, стає звичайним партнером з незвичайними здібностями. Саме з цього питання я і хотів поговорити з Містером ФЕНом: коли секс та думки про нього перестають бути простими речами?

Сіма притулилась до мене і поклала голову на груди, але це вже було несправжнім, якимось її фетишем. Мені чомусь стало незручно – почав одягатися. Сонна і ображена, вона попросила зостатись до ранку, тоді мені довелось згадати про батьків у сусідній кімнаті. Сіма здивувалась: раніше я вибігав від неї під ранок і ця незручність нас не спиняли анітрохи. Та цього разу все було не так – щось змінилось.

Я вважав, що Сіма – це вже пройдений епізод, але він був частиною мого життя. І хоча ті епізоди різні, та відбувалися за однаковим сценарієм: знайомишся, намагаєшся сподобатись; сподобався, прикольні миті разом, хтось комусь набридає і в кінці ще хочемо зостатись друзями. Деколи це навіть виходить! Тому й на поїздку до Марічки я погодився, тільки б щось по-справжньому змінити, щоб було не так, як завжди. Мені хотілось розірвати це замкнуте коло.

Сон забув про мене, як я не крутився-вертівся. До самого залишився наодинці з собою і своїми думками. Чомусь думав про Сіму, потім – про Марічку, відчуття якоїсь незрозумілої провини, а от перед ким із них? Ніякі обіцянки мене не зв’язували та й поганого нічого, начебто, не зробив! От що буває, коли вчасно не заснеш.

[1]Григо́рій Іва́нович Кото́вський — кримінальний злочинець та політв'язень Російської імперії, український червоний козак та отаман, радянський військовий.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.