Мандри ч.3

Мене хтось постукав по маківці, потім ще раз, потім був крик Перчика. Я скручений калачиком, як кіт, спав у неї на животі. Альонка проснулась у повному дисбалансі і з важкістю у шлунку. А як вона могла не прокинутись при такому розкладі? На ній вісімдесят кіло з гаком пів ночі пролежало!

Моя подруга дивилась на мене зведеними зрачками — так страшно, наче хотіла четвертувати. Від цього її погляду я не міг розчихлитись і зрозуміти: сплю чи вже прокинувся. Якщо ми і прокинулись, то разом з нами прокинулись усі неалкоголічні сусіди, – алкоголічних таким не візьмеш. Їм хоч танком у двері заїжджай – відходняк на вихідних – святе.

Потім у мене полетіла мінералка, а Перчик трошки стала мокра і всі, хто встиг задрімати, прокинулись знову. Нема чого спати у суботу о шостій ранку, придумали! На мене ринула тропічна злива у такій маленькі кімнаті. Я весь мокрий – по-справжньому мокрий від води, значить не сплю: «Доброго ранку, країно!», – прокричав я. Стіни здригнулись від стукоту і приємних слів на мою адресу, Альонка крутила пальцем біля виска. Якщо мене знайдуть – у кращому разі залишиться одне яйце, а можуть взагалі інвалідом зробити. З їхніх слів, я потребував медичної допомоги у декількох різних лікарів, і негайно.

Через пів годинки все наче заспокоїлось, та з комунальними сусідами ніколи не можна бути впевненим на сто відсотків. Може, вони побігли за дровами для ритуального жертвоприношення чи точать колючі та ріжучі інструменти. Я вирішив не потикатись з кімнати наступних декілька годин, душ аля Шарко майже прийняв. З ківшиковим методом прийому познайомлюсь трошки згодом.

До потягу залишалось годин п’ять. Альонка зайнялась кухонними справами, а мене послала за провіантом на найближчий супер-базар. Я проскочив на сходи непоміченим, а от на виході наткнувся на знайомого сусіда Петра. Він курив один, і, видно, хотів з кимось поточити ляси.

- Який счот? – зненацька прокричав він.

- І тобі день добрий, який який рахунок? – здивовано відповів я.

- А, ну да, прівет. Ти шо футбол нє смотрел вчора: Дінамо с Рубіном?

- Та якось забув, а коли згадав – було пізно, а ти також пропустив? – запитав у Петра з надією, що він відповість і відчепиться.

- Та нє, я пєрвий тайм подивився і мала уснула, а мая мігера як розошлась: дітьо розбудиш, дітьо розбудиш, як мило смотреть, так мала не спіт!

- Буває, жінки, хто їх зрозуміє!

- А с утра ше якийсь підарас орав як недорізаний, я аж проснулся с жонкой. Ну, раз проснулись, мол, давай по-бистрому, дочка спіт крепко. А вона мнє: у мене шото німа настроєнія – сука! Як позавчера за шмотками – настроєніє було, і сосєді нє мішали. Потом я тока прикимарив, як ето сцуко знов розоралось, убіл би! Ти шо нє слишав?

- Та ні, спав міцно, вчора день важкий був. Мені треба бігти, – відбрехався я і поспішив до виходу. Де ти взявся на мою голову зі своїми запитаннями? Звісно, чув, навіть знаю це «сцуко» в лице.

Треба купити Перчикові якусь вкусняшку — так вона називає низькокалорійні йогурти. Після цього пійла у неї завжди покращується настрій. Дівчата – і справді дивні створіння, це ще треба уміти так і могти мордувати себе всякими дієтами, обмеженнями, а звинувачувати нас – хлопців. Наче це все для нас, всі їхні муки через нас і тільки ми, такі егоїстичні падлюки, геть їх не цінуємо. Головна наша мета – використати їхнє тіло і по можливості — душу, і викинути, коли набридне. Вони в цей час нічим не користуються – якось однобоко виходить все в них і, до речі, ми також винні у їхніх червоних днях або в тому, що у нас їх нема. Про яку тут взаємну толерантність можна говорити, коли один вважає себе більш ущербним. А що про це Містер ФЕН думає?

Я так замріявся, що не помітив червоного світла на пішохідному переході, й майже взявся переходити вулицю зі скаженими маршрутками в ранковий час-пік. Від поцілунку з тролейбусом мене врятував старий, високий, бородатий і сивий дідуган. Він перегородив мені шлях своєю палицею. З виду нічим не кращий за інших пенсіонерів дід, от тільки ніс себе браво так, по-козацьки, певно, колись був ще тим шибайголовою. «Не спіши поперед паровоза, він більший і важчий. В усьому повинна бути рівновага, друже мій», – промовив старий, і біля нас припаркувалась прокачана «Чайка» з тонованими вікнами.

Дід по-молодецьки заскочив у машину і на прощання приклав два пальця до виска. На місці водія виднівся жіночий силует та й з боку на задньому сидінні теж була апетитна краля. Дивний старий бюргер, щось в ньому мені було знайоме, десь я вже це «щось» бачив. Ніяк не міг згадати де і заспокоїтись теж не міг. Він повністю дезорієнтував мене. Цей дід наче чекав мене на тій зупинці, та звідки йому було відомо, що я зловлю ґаву і полізу цілуватись з тролейбусом? Випадковість чи все мало статись саме так!?

Ці думки не переставали крутитись у моїй голові. Я зайшов на супер-базар і розпочав складний процес поповнення запасів. Вибір назв, як завжди, великий, а от щоб щось путнє знайти, треба подивитись. От що знадобиться в потязі: пиво – бажано багато, а то ці бабки за пляшку, як за три деруть, і кажуть, що так і було. А ще — карти, от тільки тут їх не знайти – шкода, може у Перчика є?

Альонин йогурт коштував майже як два моїх пива. Від хмільного хоч настрій підіймається, а від цих йогуртів одні розчарування, їси, щоб схуднути, а виходить навпаки. Пиво і фісташки є, наче все, ну, ще можна водички на ранок, бутіки хай вдома зробить – геть розлінувались з цими безплатними туалетами (я про «Мак Дональдс»).

Дорогою назад мене муляло все те ж. Я приніс провіант і спакував його в дорожню сумку. Перчик із старанням голодного студента під час сесії наминала своє дієтичне їдло, а я пригощався картопелькою з грибами та зеленню – їжа справжніх гурманів. У кімнаті було гамірно від музичного каналу по телику – Альона слухала. Ну, що можуть слухати дівчата? І тут несподівано в цьому океані попси розпочалась година альтернативної музики. Я з полегшенням продовжив насолоджуватись трапезою.

Марічка на мене і справді образилась, не телефонує і на смс-ки не відповідає, може, перехотіла, щоб приїжджав? В цю мить з екрану донісся знайомий голос, «Rolling stones» грав свою бейбу. Я згадав, що у діда була така ж тростина, як у Кіта в кліпі, а Мік носився з нею в моєму скаженому сні. Вона була точнісінько така ж, е саме платинове руків’я та наконечник і валок з чорного дерева. Ну, добре, сниться всяке, але щоб наяву? Може сон ставати дійсністю? Чому той дід там був, а ще ця тростина, не просто ж він стояв на зупинці, маючи розкішну тачку? А дівчатка? Цікаво, дід справляється з ними чи вони просто для антуражу?

Припустимо, захотілось старому багатому пердуну пройтись ранковим містом, але ця тростина… Якби я його раніше бачив, він запав би в пам’ять – неординарна особистість. А так, спочатку був цей дивний сон із скаженою Сімою, а потім я бачу річ із світу снів наяву! «Тихо, дах, стій на місті, не треба нікуди заїжджати», – тихо промовив про себе. А, може, я ще сплю і це все лиш сон, злий жарт моєї підсвідомості? Я попросив Альонку ударити мене, вона з радістю і задоволенням бамкнула мене ложкою по маківці! Боляче, по-справжньому боляче, значить не сплю, що коїться? А, хай буде, що буде, а щось таки буде, нутром відчуваю!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.