Мандри ч.3
Мене хтось постукав по маківці, потім ще раз, потім був крик Перчика. Я скручений калачиком, як кіт, спав у неї на животі. Альонка проснулась у повному дисбалансі і з важкістю у шлунку. А як вона могла не прокинутись при такому розкладі? На ній вісімдесят кіло з гаком пів ночі пролежало!
Моя подруга дивилась на мене зведеними зрачками — так страшно, наче хотіла четвертувати. Від цього її погляду я не міг розчихлитись і зрозуміти: сплю чи вже прокинувся. Якщо ми і прокинулись, то разом з нами прокинулись усі неалкоголічні сусіди, – алкоголічних таким не візьмеш. Їм хоч танком у двері заїжджай – відходняк на вихідних – святе.
Потім у мене полетіла мінералка, а Перчик трошки стала мокра і всі, хто встиг задрімати, прокинулись знову. Нема чого спати у суботу о шостій ранку, придумали! На мене ринула тропічна злива у такій маленькі кімнаті. Я весь мокрий – по-справжньому мокрий від води, значить не сплю: «Доброго ранку, країно!», – прокричав я. Стіни здригнулись від стукоту і приємних слів на мою адресу, Альонка крутила пальцем біля виска. Якщо мене знайдуть – у кращому разі залишиться одне яйце, а можуть взагалі інвалідом зробити. З їхніх слів, я потребував медичної допомоги у декількох різних лікарів, і негайно.
Через пів годинки все наче заспокоїлось, та з комунальними сусідами ніколи не можна бути впевненим на сто відсотків. Може, вони побігли за дровами для ритуального жертвоприношення чи точать колючі та ріжучі інструменти. Я вирішив не потикатись з кімнати наступних декілька годин, душ аля Шарко майже прийняв. З ківшиковим методом прийому познайомлюсь трошки згодом.
До потягу залишалось годин п’ять. Альонка зайнялась кухонними справами, а мене послала за провіантом на найближчий супер-базар. Я проскочив на сходи непоміченим, а от на виході наткнувся на знайомого сусіда Петра. Він курив один, і, видно, хотів з кимось поточити ляси.
- Який счот? – зненацька прокричав він.
- І тобі день добрий, який який рахунок? – здивовано відповів я.
- А, ну да, прівет. Ти шо футбол нє смотрел вчора: Дінамо с Рубіном?
- Та якось забув, а коли згадав – було пізно, а ти також пропустив? – запитав у Петра з надією, що він відповість і відчепиться.
- Та нє, я пєрвий тайм подивився і мала уснула, а мая мігера як розошлась: дітьо розбудиш, дітьо розбудиш, як мило смотреть, так мала не спіт!
- Буває, жінки, хто їх зрозуміє!
- А с утра ше якийсь підарас орав як недорізаний, я аж проснулся с жонкой. Ну, раз проснулись, мол, давай по-бистрому, дочка спіт крепко. А вона мнє: у мене шото німа настроєнія – сука! Як позавчера за шмотками – настроєніє було, і сосєді нє мішали. Потом я тока прикимарив, як ето сцуко знов розоралось, убіл би! Ти шо нє слишав?
- Та ні, спав міцно, вчора день важкий був. Мені треба бігти, – відбрехався я і поспішив до виходу. Де ти взявся на мою голову зі своїми запитаннями? Звісно, чув, навіть знаю це «сцуко» в лице.
Треба купити Перчикові якусь вкусняшку — так вона називає низькокалорійні йогурти. Після цього пійла у неї завжди покращується настрій. Дівчата – і справді дивні створіння, це ще треба уміти так і могти мордувати себе всякими дієтами, обмеженнями, а звинувачувати нас – хлопців. Наче це все для нас, всі їхні муки через нас і тільки ми, такі егоїстичні падлюки, геть їх не цінуємо. Головна наша мета – використати їхнє тіло і по можливості — душу, і викинути, коли набридне. Вони в цей час нічим не користуються – якось однобоко виходить все в них і, до речі, ми також винні у їхніх червоних днях або в тому, що у нас їх нема. Про яку тут взаємну толерантність можна говорити, коли один вважає себе більш ущербним. А що про це Містер ФЕН думає?
Я так замріявся, що не помітив червоного світла на пішохідному переході, й майже взявся переходити вулицю зі скаженими маршрутками в ранковий час-пік. Від поцілунку з тролейбусом мене врятував старий, високий, бородатий і сивий дідуган. Він перегородив мені шлях своєю палицею. З виду нічим не кращий за інших пенсіонерів дід, от тільки ніс себе браво так, по-козацьки, певно, колись був ще тим шибайголовою. «Не спіши поперед паровоза, він більший і важчий. В усьому повинна бути рівновага, друже мій», – промовив старий, і біля нас припаркувалась прокачана «Чайка» з тонованими вікнами.
Дід по-молодецьки заскочив у машину і на прощання приклав два пальця до виска. На місці водія виднівся жіночий силует та й з боку на задньому сидінні теж була апетитна краля. Дивний старий бюргер, щось в ньому мені було знайоме, десь я вже це «щось» бачив. Ніяк не міг згадати де і заспокоїтись теж не міг. Він повністю дезорієнтував мене. Цей дід наче чекав мене на тій зупинці, та звідки йому було відомо, що я зловлю ґаву і полізу цілуватись з тролейбусом? Випадковість чи все мало статись саме так!?
Ці думки не переставали крутитись у моїй голові. Я зайшов на супер-базар і розпочав складний процес поповнення запасів. Вибір назв, як завжди, великий, а от щоб щось путнє знайти, треба подивитись. От що знадобиться в потязі: пиво – бажано багато, а то ці бабки за пляшку, як за три деруть, і кажуть, що так і було. А ще — карти, от тільки тут їх не знайти – шкода, може у Перчика є?
Альонин йогурт коштував майже як два моїх пива. Від хмільного хоч настрій підіймається, а від цих йогуртів одні розчарування, їси, щоб схуднути, а виходить навпаки. Пиво і фісташки є, наче все, ну, ще можна водички на ранок, бутіки хай вдома зробить – геть розлінувались з цими безплатними туалетами (я про «Мак Дональдс»).
Дорогою назад мене муляло все те ж. Я приніс провіант і спакував його в дорожню сумку. Перчик із старанням голодного студента під час сесії наминала своє дієтичне їдло, а я пригощався картопелькою з грибами та зеленню – їжа справжніх гурманів. У кімнаті було гамірно від музичного каналу по телику – Альона слухала. Ну, що можуть слухати дівчата? І тут несподівано в цьому океані попси розпочалась година альтернативної музики. Я з полегшенням продовжив насолоджуватись трапезою.
Марічка на мене і справді образилась, не телефонує і на смс-ки не відповідає, може, перехотіла, щоб приїжджав? В цю мить з екрану донісся знайомий голос, «Rolling stones» грав свою бейбу. Я згадав, що у діда була така ж тростина, як у Кіта в кліпі, а Мік носився з нею в моєму скаженому сні. Вона була точнісінько така ж, е саме платинове руків’я та наконечник і валок з чорного дерева. Ну, добре, сниться всяке, але щоб наяву? Може сон ставати дійсністю? Чому той дід там був, а ще ця тростина, не просто ж він стояв на зупинці, маючи розкішну тачку? А дівчатка? Цікаво, дід справляється з ними чи вони просто для антуражу?
Припустимо, захотілось старому багатому пердуну пройтись ранковим містом, але ця тростина… Якби я його раніше бачив, він запав би в пам’ять – неординарна особистість. А так, спочатку був цей дивний сон із скаженою Сімою, а потім я бачу річ із світу снів наяву! «Тихо, дах, стій на місті, не треба нікуди заїжджати», – тихо промовив про себе. А, може, я ще сплю і це все лиш сон, злий жарт моєї підсвідомості? Я попросив Альонку ударити мене, вона з радістю і задоволенням бамкнула мене ложкою по маківці! Боляче, по-справжньому боляче, значить не сплю, що коїться? А, хай буде, що буде, а щось таки буде, нутром відчуваю!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!