Ляльковий світанок

Можливо вона розповідає про мене

Комусь із найближчих,

Легковажно скрививши вуста і тильною

Стороною долоні примхливо скида у відбій.

А щоки у неї горять, розпалюються все більше і більше,

Мов груди обмотує ляльки-мотанки

В лоскітливий спогад про ніжність свою мені.

Замовляє словами пишнотілої ляльки Бажанки

Показує вірші, в сторону сміючись,

Чіпляючи срібло на білий мережаний фартух.

А в руках теплий лоскіт стрічок,

Спів чутливих принад і постійне повернення слів

У розвій замовлянь,

Що розмножують площу кімнати

Між свічадами темних, глевких, розпашілих бажань

Магічної зваби чуйного палахкотіння.

Цей місячний позір серпанком примхливих зіниць,

Поблискує в темряві хіттю закличного слова,

Скидає прозору сорочку й під шепіт кладе

До голодної скрині, до темної пащі де повня,

Де лялька та сонце ще сонні її лежать

І званий прийшовши тугі розплітає коси,

І ніжно торкаються губи гарячі, мов з воску.

Скотилась жага тонкошкіра,

Спомутнілим світанком.

14.08.2022