Правда

Боляче дивитись в очі Правди

яку покинув ти впродовж свого життя

яку ти проміняв колись заради зради

Того єдиного свого серцебиття

А зараз дивишся на себе, і очі сповнені сміття

Не блиску чи неспинного бажання,

А лиш зім'ятої мети та на поверхні каяття

І вже здається, що немає вороття…

І знову ти здаєшся, і линеш в ріку суховіття,

що зараз більше схоже на лахміття.

І знову стоїш тут — і дивишся в Ці очі

«Тепер не боляче» - брехливі ці слова, та не пророчі

Бо серденько, то швидше вже стукоче

та страх все безупинно тобі свою мелодію співоче.

Вона своїми кігтями твоє життя не просто лоскоче –

Вже чути скрегіт в глибині душі

Ти закриваєш тепер свої очі.

Ти думаєш, що ти втечеш.

Та й справді — стільки вже прожито

В отруєній землі вже стільки Правди вбито

У місці, де все з брехні коріння зшито

Протоки ж чистої води лихим суцвіттям вкрито.

Тож, так і сталось, життя позбавилось турбот

За втраченою Правдою — лишилось жодної з скорбот

І ти здається знов щасливий,

Нічого вже не трапиться не так

Ти не зустрінеш погляд свій брехливий,

бо оминаєш ти місця з відображенням своїм ознак

Тож все було чудово, до того літа,

що обманом тебе звело з потоком світла,

яке відбилось від спокійної води.

Ти зачаровано завмер: дививсь на хвилей хороводи

тож не помітив відблисків майбутньої негоди,

що чатувала тут з минулої весни.

І ось ти зустрічаєш власний погляд,

якого полонило забуте відчуття вини.

Тебе огорне неземна тривога

Та пізно, бо то не твоя перемога.

І ось Вона вже зверху, а ти на дні…