Розділ 3

Діставшись до квартири, Юра завалився в ліжко, навіть не роздягаючись. Хлопець занурився головою у подушку і так лежав. Його серця вистукувало шалений темп. Варто було прикрити очі, як відразу зі закутків розуму визирали червоні очі та чулося озвіріле виття. Але все це вже не лякало Юрія так сильно, як раніше. Адже правда, яку розповів Панас (чи точніше — знахар) набагато страшніша за картинки та звуки, які видавала уява.

Пройшло кілька годин, перш ніж Юра встав із ліжка. Ніч повністю ввійшла у свої володіння, місяць одиноко світив у вікно. Хлопець вийшов на балкон ковтнути свіжого повітря. Надворі пахло весною, запах цвітіння дерев доносився навіть до другого поверху. Юра вдихнув на повні груди, але замість прохолоди, легені парубка обпекло вогнем. Хлопець закашлявся та швидко зайшов всередину квартири. В грудях не переставало горіти. Юра розстібнув ґудзики сорочки, але нічого не помітив. Він включив світло та підійшов до дзеркала. Йому здалось, що в районі серця щось жевріє. Молодий чоловік почав пильно вдивлятись у зображення. — дзеркало враз почорніло, та посередині з'явились два блискучі червоні вогники. Ті вогники почали збільшуватись і... Чорний вовк люто загарчав. Злякавшись, хлопець позадкував, перечепився, впав та болісно стукнувся головою. Свідомість вислизала, хоч як він не намагався вловити її. Перед очима все попливло. Останнє, що Юра побачив — повільною ходою хижа тварина наближається до його обм’яклого тіла.

Юра відкрив очі, він все так же лежав на підлозі. Голова страшенно боліла. Хлопець повільно підвівся, притримуючись за стіну, щоб не впасти. Роззирнувся — яскраве сонце освітлювало кімнату; слідів тварини не виявив.

«Отже, примарилось!» — констатував Юрій. — «Можливо, УСЕ це марево чи сон».

Юра почав роздумувати над останніми, більш-менш нормальними подіями в його житті: "Ходив з Панасом до кав'ярні. Познайомився з дівчатами. Можливо випив, і це все приснилось на п’яну голову. Точно, це все алкоголь! Тому й голова болить, — заспокоїв сам себе. — Потрібно подзвонити Панасу — може він щось прояснить, якщо, звісно, сам щось пам'ятає після вчорашнього».

— Абонент знаходиться поза зоною досяжності, — пролунав монотонний голос у слухавці.

— Та щоб тебе! — вилаявся Юрій.

Випивши кави та прийнявши душ, хлопець вирішив розвіятись. На полиці в коридорі лежали ключі від обох автомобілів. Рука чомусь сама потяглась до ключа від «бехи» (хоча раніше Юра ніколи не брав Панасове авто). Ранкова впевненість почала розсіюватись.

Сівши в авто, погляд Юрія відразу впав на ніж з головою вовка. Руки затремтіли та безпорадно впали на крісло; серце «обірвалось» і ледь тріпоталось.

"Невже все це правда?" — важка думка наче обухом ударила в голову.

Не роздумуючи більше ні хвилини, Юра зірвав машину з місця та погнав за місто. Його мета — хатинка в лісі. Йому необхідне підтвердження, необхідне пояснення. Якщо він учора просто мовчав і слухав, то сьогодні він висловить усе, що думає про цю маячню. Він вимагатиме тлумачень його кошмарів, а особливо, вчорашнього. Чорний вовк з’явився уперше та налякав його більше за інших. Хлопець навіть до кінця не розумів: чи то видіння, чи реальність.

Юрій розігнав машину швидкістю двісті кілометрів за годину, двигун робив справно, а недавно відремонтована дорога спонукала прискорюватись. Юра виїхав за місто, на горизонті уже виднілись вершечки лісових дерев. Та враз вся електроніка зависла, автівку затрясло, і вона застигла намертво. Хлопець ще кілька разів намагався її оживити, але марно. Незрозумілі відчуття та злість уже розгорялись у ньому. Смачно вилаявшись, грюкнув дверима та пішов пішки.

Лише кілька кроків вдалось пройти, і він вперся у невидиму стіну. Юра люто замахнувся в пустоту, але його рука наткнулась на тверду поверхню. Він ударив ще раз, та ще у незриму перешкоду — безрезультатно. З кожним наступним ударом у вухах хлопця починало шуміти. Спочатку він думав, що то від злості кров бурлить, допоки шум не перетворився на сильний дзвін, від якого голова почала боліти. Звук лунав настільки гучно, що здавалось вухами піде кров. Але Юра і тоді не збирався здаватись, уже всім тілом наштовхуючись на магічний бар’єр. Земля під ногами затряслась, а від невідомої перепони дмухнув сильний повітряний потік, що збив хлопця з ніг. Перед очима постав Панас, а точніше його образ. Неначе голограма виросла з-під землі.

— Іди звідси. Проживи ще кілька людських днів. Тільки в день свого народження ти повернешся сюди! — лунав грізний голос знахаря. Юрій відчував як тремтить земля під ним.

— Панасе, — заговорив юнак, але у відповідь почув ті самі слова.

Юра піднявся з землі та хотів наблизитись до друга, але у вухах знову роздався дзвін. А позаду Панаса він побачив зграю вовків, що мчалась прямо на нього. Забувши про свої наміри дізнатись усе, він вскочив в машину та помчав у сторону міста.

«Проживи ще кілька людських днів» — не переставало лунати в голові.

Юра поїхав у найближчий ресторан. Вдивлявся в меню, щоб щось замовити, але перед очима миготіли вовки.

— Щось вибрали? — запитала мила дівчина-офіціантка

— Еее… Ні, — розгублено відповів хлопець від несподіванки. — Щось порекомендуєте?

— Раджу спробувати стейк з кров’ю. Ступінь просмажування Rare – м'ясо доведене до температури не більше 55°C. При такому нагріві стейк має рум’яну скоринку, проте яскраво червоний всередині, — смачно описувала страву офіціантка.

— Ні! — скрикнув Юра, ледь стримуючи блювотні позиви. Думка про те, що йому скоро прийдеться їсти сире м’ясо, самостійно впольованих тваринок, змушувала серце хлопця стискатись. — Овочевий салат і щось зі спиртного.

Салат застрягав у горлі, пиво не додавало апетиту. Оттак, колупаючись виделкою у страві, Юра відчув (ні, не відчув, а помітив боковим зором) щось знайоме — маленькі різноколірні кристалики, що витанцьовували навкруг молодої жінки. Цю особу він ніколи не бачив, але ці кристалики… Він неодноразово помічав їх біля Панаса. Друг постійно віджартовувався, що то його харизма. Але ж Юрій розумів, що це не так, і можливо, русява красуня, якось пов’язана зі знахарем, або, хоча б, зможе щось розповісти про нього. Та перш ніж Юрій наважився підійти, жінка сама підсіла до нього.

— Привіт! — посміхнулась вона білосніжною посмішкою. — Ти сьогодні один? А де ж твій дружок Панас?

— Я думав, ви… — очі розширились від здивування.

— Передай йому: оминути прокляття не вийде, — блиснула жінка бурштиновим поглядом.

— Маріка?! — тепер очі збільшувались від страху.

У відповідь вона лиш засміялась мелодійним сміхом, але у вухах Юрія скреготіло старече реготання.

— Прости їх, — одними губами прошепотів Юрій.

— Маріка Мельнібор зрад не пробачає!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.