ГЛАВА 8 НАРЕШТІ ПРО МОГО ДРУГА ВАНЬКУ

Є товариші, є знайомі, є давні знайомі, є друзі, а є рідні друзі… Таким рідним був мені Ванька. Напевне, якби у мене був рідний брат, він мені був би не таким рідним, як Ванька. Я так думаю, що не існує поки відповідного терміна, яким би можна було визначити ступінь пов’язаності наших доль та взаємодовіри.

Як пишуть поети: «Нас доля звела невипадково, але так романтично й загадково». Це про нас з Ванькою. Вмикайте уяву й слухайте. Я, мале дурнувате дівча, що зовсім відбилося від рук бабусі (мамі ніколи, вона на пошті працювала, тата вже не було в живих) поперлося через городи (ото ще непролазні хащі!) подивитися до коров’ячої ферми на нещодавно привезеного бичка. Увечері від дядька Макара чула, що голова колгоспу дядько Михайло привіз на ферму племінного бичка, щоб покращити породу корів. І мені страх, як припекло дізнатися, як же він, племінний бичок, буде ту породу покращувати. Всього на тиждень привіз, за великі гроші. Корів я бачила, їх у селі навалом, майже кожен двір має, а от бичок – справа цікава! Та ще й племінний… На фермі у нас бичок був, Борисом звався, але куций якийсь, малий. Корови здоровенні, як танки, а бичок – куций. Дядько Михайло, голова колгоспу, йому й вітаміни якісь купував, і сумішшю для росту годував, а бичок як був малий, так і лишався. І тварині бідній клопіт, адже до корів аніяк не підступитися. Бігає біля них – і все. Правда, голова колгоспу – дядько кмітливий, висунув пропозицію до механізаторів:

– Три пляшки тому, хто вирішить оцю халепу.

Якби пообіцяв гроші – ефект був би не той. А от горілка в селі завжди була валютою конвертованою. Якщо хочеш примусити колгоспників думати – налий горілки. І як наслідок – всі корови з телятами. Як вийшло? Ніколи не здогадаєтесь! Механізатори викопали окоп(!) і ставили туди корів. А бичок був на висоті в усіх значеннях. І коровам гарно, і механізатори після процедури п’яні, як чопки, і голова не в збитку. Тільки від такого куцого бичка понавиводилися якісь дрібні корови. Тому вирішено було завезти племінного, великого, сильного, страшного.

І пощастило мені піти на ферму у своєму святковому платтячку червоного аж пурпурового кольору. Звідки ж я знала, що бички страх, як не люблять той червоний колір? По дорозі вирвала великого гурка на чиємусь городі (не важливо, гурків у селі повно, ними худобу годують! Це навіть за хуліганство не вважається), витерла величеньким листком лопуха, йду, гризу, зуби, ще не всі молочні повипадали. Мимо на велосипеді якесь конопате хлоп’я пролетіло, ледве мене не знесло (ви здогадалися, що то був Ванька?). По закону жанру є героїня, десь має вештатися й герой. І зустріч – обов’язково незабутня!

– Куди преш, козел? Дивитися треба! – це я так ще культурно до нього.

– Не пищи, малявка дурнувата, а то гурком удавишся! – він мені у відповідь. Обмінялися «компліментами» для годиться. І все. А далі прийшла я на ферму й бачу (аж гурок з рота випав) посеред ферми двоє великих дядьків тягнуть бичка. На фоні нашого Бориса – цей виглядав Гераклом. І той Геракл не хоче йти, упирається. А далі бичок угледів мене у червоному платтячку. Не знаю, які вже там у його дурнуватій голові асоціації постали, але тупа худоба як рвонула. І на мене.

– Катька, бісова дитина, що ти тут робиш? Геть звідси! – кричить наш агроном дядько Гнат, великий чолов’яга, його всі Гулівером звали в селі ( 130 кг маса й під два метри зріст), поки в річці не втопився – п’яним плавати поліз.

Я й сама розумію, що треба якось «геть!», бо прямо на мене свої величезні роги наставив здоровезний бичок, якого поки що ледве втримують двоє міцних дядьків. Але як геть, коли заціпило й ноги заніміли? Ще чудово, що я в туалет сходила перед походом на ферму, а то б припозорилася, точняк. І тут бичок як улупив дядька Архипа, той впав і вірьовку впустив. А дядько Гнат сам бичка не втримає, матюкається й верещить, щоб я тікала в кукурудзу, ховалася, бо амбець.

І тут де не взявся мій герой Ванька на своєму нещасному драндулеті, що веліком зветься. На швидкому ходу підхопив мене, всадовив на раму – і як чкурнув до дороги, тільки ззаду курява здійнялася. Мчав дуже швидко, аж спітнів увесь. Через городи на дорогу, а там об’їхав і до хати нашої привіз мене вкрай перелякану. Мені нічого не сказав, зняв з велосипеда, поставив перед моєю заплаканою бабою (вона мене вже обшукалася) і добив її нещасну остаточно:

– Дивіться за своєю Катькою, бо її ледве бичок не розідрав. Лазить де попало!

І поїхав. А баба в істерику, я не можу й слова вимовити. А увечері підслухала розмову баби з матір’ю:

– Ларочко, ти б виходила вже за Михайла заміж, все ж у Катьки батько був. А то я не можу з нею впоратися. Сьогодні таке сталося, не знаю як і розказувати, – м’ялася баба, хоча я відчувала, що їй дуже хочеться розповісти.

– Мамо, я втомилася сьогодні. Завтра субота, вихідний, от і поговоримо, – ледве чутно відповіла моя мати.

– Я до завтра не витримаю. Я ж не засну, якщо не розкажу, – гнула своє баба. – Катерина пішла сьогодні сама на ферму.

– Тільки не кажіть, мамо, що Катька випустила бичка. Я чула пів села за цим трактором бігало, поки вловили.

– Ні, він у мужиків вирвався, коли до корів вели. Але вона там була  й ледве бичок її не затовк.

– Але ж не затовк, мамо, давайте будемо спати, – спокійно пропонувала мама. – У нас з вами така Катька, що сама кого хочеш затовче. Вистачає і серіальних пристрастей. До речі, розкажете мені, що там у сьогоднішній серії «Багатих***…», ага? Тільки завтра.

– Лариска, якби не Пилипчуків син, у тебе б не було доньки, а у мене онуки, – сердито гримала баба.

– У Пилипчуків їх дев’ятеро, тих синів, який з них?

– Менший Ванька. Такий пройдисвіт, не доведи Господи. А подиви, врятував. Ніколи б не подумала.

– Гаразд, мамо. Прийде їхня мати Дашка на пошту, віддячу її сину. Ходімте спати, бо я зараз просто впаду непритомна, їй Богу.

– А шо ти з Михайлом вирішила? – діставала мою матір далі баба.

– Нічого. Не хочу я заміж, мамо. Мені більше до душі бути вдовою мента. Ну їх, тих мужиків. Вільна, що хочу, те й роблю, і ніхто мені не указ, а то в прислугах у якогось ходити. Нє-а, не треба мені такого. Дитина у мене є, отже, є заради кого жити. А з Катькою не засумуєш, як бачите. Тому на наступні десять років точно є чим зайнятися, а там вона мені своїх підкине. Перспектива є – отже треба далі жити.

Отака в мене мати оптимістка, а інакше вона зі мною б не вижила. Як мене в селі тільки не називали: і помело, і мітла, і електровіник. Це за енергійність. Та я ще шо, от Ванька… І уявіть собі два таких електровіники… Ага, страшно? І селу було страшно. А нам з Ванькою прикольно. Пробачалося нам усе, усі витівки наші дивакуваті. А все тому, що голова колгоспу, дядько Михайло, любив мою маму. Він її ще зі школи любив, але мама заміж за тата вийшла. Я чула, як вона жалілася своїй подружці Клавці: «Знала б, що такий козел, в дівках залишилася б!» Ні, не залишилася б! Це я точно знаю. Таких красивих, як моя мама та я, в селі не було. Порода в нас така – красиві. Отож, дядько Михайло мамку мою обходжував, а мені всі витівки пробачав. А Ванька, як казала моя баба, – балувань долі. Йому пощастило народитися дев’ятим у великій родині Пилипчуків. Страшенно мати їхня доньку хотіла, і таки після Ваньки народилася Сонька. Може б ще діти були, та лікарі якусь там хворобу в мамки Ваньчиної знайшли й народжувати заборонили. Уявляєте, дев’ять братів??? У мене чотири двоюрідних, і то жах на хвостику поросячому, а там… Василь, Гнат, Тарас, Семен і Вовка, Роман, Денис та Льошка і… Ванька найменший. Ви думаєте при такій кількості братів Ванька розбещений? Нє-а. Щось натворить – і всі дружно шукають. Один чи два може б не знайшли, а от восьмеро – точно знайдуть і всі вісім парла дадуть. Зате яка дружна сім’я у них! Все робиться спільно, швидко, тому не так нудно. Вийдуть гектар городу садити картоплею – до обіду робота готова. При такій кількості народу в хаті – одні дні народження. Мати їхня, правда, з кухні не вилазить, все готує, готує, смачно готує.

Дядько Михайло потурбувався, щоб їм велику хату колгосп побудував. Батька Ваньчиного конюхом головним зробив. Правда, Тарас Петрович, як ніхто, на конях знається. І двоє старших, Василь та Гнат, в колгоспі трактористами зарекомендували себе неабиякими.

– Славні в тебе, Петровичу, сини. Що не кажи, – хвалить весь час дядько Михайло і з боязню поглядає на нас з Ванькою.

– Та в сім’ї не без урода, – відмовляє Тарас Петрович. Злий на Ваньку, що витолочив льон.

– Будемо виховувати твого Ваньку, – обіцяє голова колгоспу, хоча, я так думаю, сам достеменно не знав, що з нами такими робити.

Коли ми з Ванькою відкрутили якісь гвинтики у комбайна і той зламався у саму страду, дядько спокійно прийшов до нас додому й толерантно мовив:

– Зачини, Ларо, своє щастя хоч на тиждень вдома, щоб ми могли завершити жнива. Інакше я її в льоху сам закрию!

Чудову ідею подав, я маю на увазі про льох… Дядько поліз за квасом у льох (а він у нього на совість зроблений, ляда дубова, міцна), так там до вечора й просидів. Поки все село бігало й шукало голову колгоспу, ми з Ванькою виноградник обчистили. Об’їлися того клятого винограду так, що пуза ледве не полопалися. На пів життя відвернуло від винограду. І от тоді я зрозуміла, що мамку мою дядько Михайло дуже любить. Ані слова не сказав їй (чого нещасну жінку й без того обтяжену проблемами навантажувати таким дріб’язком?), а дохідливо пояснив мені й Ваньці, що ми бовдури, придурки й поросята доморощені. Правда, слова були не такі категоричні, та все одно зміст не зміниш, що там не кажи.

***“Багаті теж плачуть” – один із перших довгих бразильських серіалів, що транслювався по ТВ у 90-х роках ХХ ст. Маріанна стала іконою стилю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Мавка (Ганна Заворотна)
04.01.2023 14:24
До частини "ГЛАВА 8 НАРЕШТІ ПРО МОГО ДРУГА ВАНЬКУ"
Спойлер!
Те, що бики реагують на червоний колір, - це міф І тема дійсного знайомства героїв не розкрита Він її привіз додому та поїхав А коли вони почали дружити та розбишикувати разом?
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше