Хто може красти хліб

Вже третя пташка прилетіла на аромат печеного хліба. Господиня як і її мала донька місили тісто руками. Пані сама не дуже любила хліб, але пекти його вміла так як ніхто не вмів.

Наталка була жінка гарна: врода в неї — вподобання Шевченка. Є в неї і чорна брова,й очі карі та донька в неї така ж, хоч і зовсім мала. Молода вдова тримала на своїх плечах і себе,і свою доньку.

— Мамо, а навіщо ми додаємо сіль у хліб? — Запитала маленька Ганнуся.

— Вибач, Ганусе, та я не знаю, от підеш завтра до Діда Панаса,запитимеш його, та тобі може і розповість. — М'яко посміхнулася вдова. Дівчинка звела бровки. — Ну що вже таке, доню?

— Ну якщо ти не знаєш навіщо, чому додаєш?

Наталя прикрила очі згадуючи як разом із своєю матусею пекла хліб.

— Коли я була маленька, то не булла така допитлива, – Матір помастила борошном ніс доньки, — як ти, та не запитала в твоєї бабусі чому.

*****

Освічена та маленька господиня допекли хліб і вийшли на вулицю з корзинами. Одна хлібина залишилась на підвіконні.

Мати і донька ввічливо віталися з кожним хто показався зустрічався їм у дорозі.

****

Сонце майже зайшло за небокрай. Небо спішно почервоніло як помідори. Поки не посіріло. На небі показалася перша зірка.

Наталя та Гана тільки повернулися у свою домівку. Дід Панас радісно зустрів їх і вмовив залишитися. Під проханнями старого чоловіка і милої донечки вдова легко здалася.

Село в якому народилися, жили та будуть жити ці двоє завжди було безпечно. Всі знали одне одного і не порушували злагоду природи, тому вони дуже здивувалися коли не помітили свого хлібу на підвіконні.

Наталя запалила свічку. Важко зітхнувши жінка прийнялась місити тісто.

— Мамо, ну чому ми не підемо до голови пожалітися, що хтось вкрав наш хліб.

— Ганусе, хіба ти думаєш що хтось буде красти хліб від хорошого життя? — Жінка насупила брови.

— Звісно я так не думаю.

— Тоді варто помовчати і допомогти мені замісити тісто. Просій ще трохи борошна,будь ласка.

— Добре, мамо. — Дівчинка поспішно прийнялась допомагати мамі.

****

Ніч змінилася ранком. Треті півні вже давно заспівали свою пісню, всі дорослі працювали в полі, малі навчалися, а старі навчали малих.

Ранкова свіжість швидко закінчилась давши спеці запанувати над тяжко працюючими людьми. Батьки одні за одними йшли до найбільшої хати в селі забираючи своїх дітей до дому на обід.

Ганнуся сіла за стіл, на який матір поставила їй миску з кашею. Жінка зняла платок з корзини. Наталя завмерла.

— Щось трапилось мамо?

— Хтось заходив до хати і взяв наш хліб.

****

Незадоволені люди заповнювали цент села, це де ж таке бачено, щоб крали останній шматок хліба?

Народ був незадоволений і почав думати одне на одного, і звинувачувати одне одного.

В центр дійства пробрався голова.

— Люди добрі. — Рівно мовив він, але ніхто не зреагував. — Панове! — Крикнув чоловік.Всі що говорили і ті що не говорили також — завмерли.

— Для початку заспокойтесь, ми всі були разом до того як це трапилось.

— І що це дає, це ж нічого не вирішує хліб все одно зник. — Вигукнув хтось із селян.

— Ми із селищною радою, вже маємо думку чому наш хліб зник. Ми вважаємо, що це робота диких звірів.

— Адже вони ніколи не приходили на територію сила.

— І хіба міг звір відчити двері?

На дворі знову піднявся гам.

— Гаразд-гаразд. Давайте запитаємо у баби Параски вона все знає.

*****

Баба Параска не тільки вважалася все знаючою бабою, а ще й була найстарішою. Параска пережила своїх власних дітей і з того часу не була такою радісною залишивсь і без брата.

— Бабусь, ну скажіть нам чому, як ви діймаєте хліб зникає?

— Тарасику, ну хіба це загадка, навіть у нашому селі завжди можна було знайти не дуже хороших людей.

— Та це не може бути всі дорослі були разом, поруч зі мною, а діти як ви пам'ятаєте з вами.

— Я ще при своєму розумі і все пам'ятаю. Ще коли я не вийшла заміж за твого діда, він тобі тільки залицятися почав. В нас була схожа ситуація, і тоді і старець сказав, що і за часи його молодості було теж саме.

— ...

– Це голодні духи. Всі люди, що в нашому селі вмерли від голоду раз на століття, а іноді частіше приходять і їдять хліб поки не наситяться.

— І що нам з тим робити?

— Ніхто того і не знає, можна лише чикати.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Ольга Смольницька
21.02.2023 19:58
До частини "Хто може красти хліб"
Непогано. Але стиль і правопис не дають зрозуміти з першого разу. "Булла", "сила" (виявляється, то "була", "села"), тощо.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Рін Марі
    10.02.2023 16:22
    До частини "Хто може красти хліб"
    Ідея сподобалась, реалізація не зовсім. Як вже зауважували твір потребує редактури. ("Чикати" в кінці як фінальний цвях вражень) Описувати побут складне завдання, адже читач має з цікавістю слідкувати за звичними справами і в даній ситуації не скрізь вдалось цього досягнути. В будь-якому випадку хочеться подякувати за докладені зусилля й побажати натхнення на наступні роботи.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Аля Кобза
    09.02.2023 18:40
    До частини "Хто може красти хліб"
    Ідея гарна, але потрібно відредагувати. Крім того, не дуже сподобався діалог з бабою Параскою, якоїсь містики хотілося б. На жаль, він був коротким і багато не по суті. Можливо, було б краще описати довше про людей, аніж про минуле баби. Якось так.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше