Залізна коса

Присвята: моїй подрузі по чаюванню, що допомогла своїми коментарями привести текст до ладу.

Він прокинувся у темряві.

Довго блукав доки не побачив світло. Люди. Вони його не помічали. Приходили з поверхні і довбали породу, щоб потім використати її на поверхні.

Він не міг зрозуміти своє відношення до них. З одного боку захоплювався тим яку гігантську роботу вони проробили, а з іншого - зневажав їх. І здається він сам колись був людиною…

Часом в тунелях накопичувався газ, що міг вибухнути від малої іскри. Та люди замість того, щоб тікати - продовжували копати. Він почав попереджати про небезпеку. Стукав, завивав, хапав за ноги. Ходив між різними шахтами. Ніби переходив з кімнати у кімнату. Одного разу його помітили. Виглядав він як чоловік у товстій шубі. Так одягалися випалювачі метану.

Так він отримав ім'я - Шубін.

Плинув час. Шахти ставили глибшими, насипи териконів - вищими. Шубін став частиною шахтарського фольклору. Духа шахт поважали, трохи остерігалися і намагалися не сердити, навіть лишали підношення зі своїх тормозків.

Люди дивні створіння. Був час коли вони почали змагатися хто більше видобуде вугілля. Говорили щось про "п'ятирічку за три роки".

Шубін тоді захопився загальною атмосферою змагання і навіть допоміг одному чоловіку встановити рекорд. Багато шахтарів намагалися повторити це досягнення.

Тільки від цього не ставали щасливими.

Здавалось людська жадоба мала бути задоволена.

Коли ти багато працював - то мав багато отримати. Так працював світ на поверхні як він знав. Чи думав, що знав.

Рекордсмени у виногонароду за свої старання отримували шматочки паперу, які називали грамотами, і вимогу працювати так і надалі.

Ті хто жив під червоними прапорами були дуже вимогливі.

Інтенсивність роботи призвела, до того, що деякі шахти припиняли розробляти. Нерентабельно, небезпечно і ще багато причин.

Шубіну ж краще. Є де відпочити не боячись бути поміченим. Ось тільки він не любив коли шахти затоплювали.

Проти води він нічого не мав. Йому подобалося слухати ревіння рік, спостерігати за течією під час вилазок на поверхню, та не тоді коли вода хлюпотіла у штреках. Тоді все стає мокрим, брудним, хутро його вбрання мокне і важчає.

Вода в шахтах ставала злою.

На поверхні почалася заворушка. Якісь прийшлі, що розмовляли незрозумілою мовою, почали наводити свої порядки. Шубіну це не сподобалося. Вже приходили зайди, що змінили уклад життя. Та ті хоч зрозуміло балакали. А ці…

Вони почали скидати людей у шуфри шахт. Мертвих, і ще живих.

Шубіну якось вдалося врятувати одного чоловіка. Підсунув йому канат, та провів безпечно штреком.

У подальші роки йому довелося сильно постаратися, щоб утихомирити дрібних духів. Спянілі від надлишку некротичної енергії пилюшки (що утворилися з вугільного пилу і залишків емоцій шахтарів) біснувалися. Крім того сморід розкладених тіл приваблював небезпечних створінь. Трупний яд отруював все навколо.

Стало полегше коли почали робити підношення померлим. Двічі на рік. Навесні та восени. Навіть збудували цілий меморіальний комплекс. Тільки от кілька душ все одно лишилися блукати порожніми штреками як привиди.

Щось наближалося. Шубін не знав, що саме, та в грудях поселилося передчуття невідворотніх змін. У розмовах шахтарі чомусь часто стали згадувати полин*. Це звісно корисна рослина, та не така важлива, щоб про неї постійно говорити. Он скрізь по степу росте.

Пізніше він все ж зрозумів, що то не про рослину говорили, а про місто десь на півночі. У якому сталася велика аварія. І туди поїхало чимало шахтарів. Мало хто повернувся. Їх називали "ліквідаторами". Та вони вже не могли працювати так як і раніше. Смерть дихала їм в спини. Потроху гризла зсередини. Шубін вже навчився помічати найменшу тінь безносої пані.

Серед шахтарів зріло невдоволення. Воно довго накопичувалося з дрібниць, на які раніше не зважали. Та в один момент терпець урвався і вибухнули страйки. Шубін з цікавістю спостерігав за тим як люди відстоюють свої права. Вони вимагали справедливої оплати своєї праці і не вдовольнялися грамотами чи усним подяками за сумлінне виконання обов'язків.

Блукаючи серед бастуючих, Шубін зустрів непростих людей. Він випадково зустрівся поглядами з молоденькою рудою дівчиною. Вона пішла слідом. Коли він зрозумів, що його переслідують - то піспішив сховатися. Та руда бестія не відступилася. Вона вистежила його і підловила, вчепилася в руку і потягла кудись. Шубіну стало цікаво і він пішов до тихого закутка де чекало двоє хлопців. Один низенький в шахтарській робі, інший високий і худий, у світлом костюмчику.

Представила себе і супутників. Дівчина виявилася відьмою. Коротун працював шахтарем, який неодноразово помічав присутність Шубіна в штреці, бо був правнуком мольфара з дещицею дару, що приїхав з Карпат працювати на шахті. А високий працював у адміністрації на поверхні.

Головувала у цьому тріумвіраті відьмочка. Вона тримала Шубіна за руку, щоб не втік, і почала розповідати про те як живуть шахтарі. Сама була з шахтарської родини. Часом просила коротуна доповнити розповідь, або підтвердити їх слова. Другий хлопець тримався трохи віддалік і з відразою спостерігав за вознею пилюшок, ніби боявся, що ці породження вугільного пилу вимастять його світленький костюм. У Шубіна виникла нав'язлива ідея вимастити його порохом, що сипався з його вбрання і подивитися що буде з цим франтом.

З задуми його вивело те, що дівчина нарешті його відпустила, продовжила промову ходячи туди-сюди і активно жестикулюючи:

- Ми вже перепробували все, що тільки можна. Писали звернення в які тільки можна інстанції. Збирали підписи. Писали в газети і запрошували телебачення висвітлити наші проблеми. Я оббила пороги всіх місцевих чиновників. Все марно! Навіть делегація активістів у столицю їздила. Та повернулися ні з чим. - вона ляснула себе по стегнам. Зупинилась повернувшись до Шубіна і поставила руки у боки. - Нас ніхто не почув! Дійшло до страйку. - вона махнула рукою в бік шуму натовпу.

Колись дух шахт вже чув про те, щоб зібрати все і роздати все всім порівну. З чим був категорично не згоден. Кожен - має отримувати, те на що заслужив. Але шахтарі заслужили на те, що вимагали. Це він знав точно.

- Та боюся без залучення деяких "талантів" нічого не вийде. Я все продумала. - вона почала щось швидко пояснювати малюючи в повітрі якісь схеми. - Ви, нам допоможете? - закінчила говорити, благально склала склала руки і заглянула йому в очі.

О ці відьомські очі! В них можна потонути і згоріти одночасно.

Шубін швидко закліпав, затряс головою і запитав:

- Так чого ви від мене хочете?

Озвався хлопчина у костюмі:

- Допоможіть нам знайти місце для ритуалу.

Дух шахт задумався.

Ця трійка дітей не справляла враження великих звитяжців, але вони були щирими. І щось всередині підказувало Шубіну, що саме вони є одними з рушіїв глобальних змін. І треба їм допомогти.

- Добре.

Для ритуалу їм було потрібне особливе місце. Місце сили. Сердце краю. Зазвичай це якось мальовничий куточок на березі річки, чи вершині пагорба.

Відьмочка самостійно намагалася знайти його. Мандрувала вздовш річок, облазила з маятником крейдяні гори, блукала степами. Безрезультатно!

Лише біля шахт з'являвся хоч якийсь відгук від артефакту. Тільки от рухався він якось хаотично, мало не стрибав. Воно й не дивно - серце шахтарського краю знаходилось під землею.

Того ж вечора Шубін повів їх під землю.

Йшли довго. Земля неохоче розкривалася, та все ж підкорялася волі провідника і давала шлях людям.

У не рукотворній порожнині потроху билося кам'яне серце. Велика кругла брила, що таємниче поблискувала у світлі коногонок, і ледь помітно пульсувала.

Відьмочка з благоговінням доторкнулася до каменю і завмерла дослухаючись до ритму. Її товариші спершу вагалися та все ж вчинили так же. Коротун навіть приклав вухо. Інший стягнув перчатку і обережно торкнувся пучками пальців. Він був одягнений у костюм хімзахисту, з якимись незрозумілими плямами.

Шубін теж доторкнувся і відразу відчув імпульс, ніби привітання. Він ніби знову був вдома після довгої мандрівки. Саме тут він колись усвідомив себе. Ця печера була його колискою. Защипало очі, і він поспішив відвернутися від людей. Ті вже готувалися до ритуалу.

Відьмочка малювала крейдою якісь символи на підлозі, бормочучи щось незрозумілою мовою. Низенький хлопець мішав якісь трави у мідній мисці які потім підпалив, другий знову натягнув перчатку і відступив якнайдалі. Коли всі приготування були завершені - хлопці стали за спиною дівчини з маленькими барабанами. Дівчина вдихнула дим від трав, почала розкачуватися. Хлопці почали набивати ритм. Відьмочка почала читати замовляння мовою прадавньою як світ. Шубін не розумів слів, але відчував, що вона просить допомогти.

Ритм барабанів все прискорювався разом з речитативом дівчини. І коли досяг найвищого піку - раптово обірвався.

Тиша вдарила по вухах. Відьмочка знесилено лежала на підлозі і важко дихала. Хлопці встояли на ногах та хиталися відходячи від трансу.

Кам'яне серце завмерло. Всі затримали подих. Невже не вийшло? Вони щось зробили не так, все зіпсували і тепер весь край загине?

За мить, що тривала століття - вони відчули імпульс, що розійшовся від кам'яного серця в усі боки. Воно знову забилося у звичному ритмі. Видихнули. Все вийшло!

Втомлену дівчину довелося вести під руки. Та воно було того варте.

Шахтарі домоглися виконання своїх вимог.

На цьому страйки не припинилися. Окрім елементарного забезпечення умов життя - люди почали висувати різноманітні політичні вимоги.

Країна розпалася. Це і були ті великі зміни які передчував Шубін. Формально республіки і раніше могли за бажанням від'єднатися, але якась лиха сила тримала їх разом. Та схоже випадок з полиновим містом сильно ослабив її.

Пройшов референдум і більшість населення проголосували "за" проголошення незалежності.

Та здобуття волі не скасовувало інші проблеми.

Шахтарі ще неодноразово страйкували. Одного разу навіть багатотисячним маршем дійшли до столиці. Вимагали погасити заборгованість по зарплатні. Дійшло до того, що один шахтар сам себе спалив.

Відьмочка часом приходила до Шубіна, розповідала новини.

Після спуску до серця краю він почав усвідомлювати власну самотність. І після зустріч з дівчиною це відчуття ставало особливо гострим.

Одного разу, у приступі меланхолії він прийшов до "серця". Постояв трохи та й пішов собі геть, не проронивши ні слова.

За кілька днів він серед шлаку знайшов дитину.

*Чорнобиль - назва полину звичайного Artemisia vulgaris, від якого походить назва міста у Київській області, що стало всесвітньо відомим через найбільшу техногенну катастрофу ХХ ст.