Любов міс мафіозі

- Що ти сказала? - дівчина висунула поперед себе руки й легко, невимушено відштовхнула від себе короля. На її пальцях заблистіли золоті кільця. У повітрі запала тиша. Тепер на лиці шатенки з'явилась задоволена посмішка. Вона оцінила ситуацію, поглядаючи на здивованих учнів та деяких злих учениць із плакатами де написано "Люблю Марчело".

- Чудова вистава, але не думаю, що це дуже розумно з твоєї сторони. - Деймі поглянула на годинник. - Сорі, мені час бігти. - вона кивнула нам з Грейсом та обійшла Марчело. Але той знову загородив їй прохід.

- Куди ти йдеш? Невже злякалась?

- Чому я повинна тобі говорити щось? - дівчина особливо наголосила на слові "тобі".

- Я король у цій школі і мене дуже обурює твоє ставлення. Невже наскільки дурна, щоб не зрозуміти? - мафіозі замовкла. Це було так несподівано для нас усіх. Хіба вона не скаже зараз щось колюче?

І тут, я зрозумів в чому діло. Рука мафіозі спустилась в задню кишеню, її чорних штанів й повільно витягала щось.

- Чого замовкла? Невже нічого сказати? - злився Веспер, але мафіозі лише дивилась на нього. Він схопив її за плечі й Морт зірвався.

- Забери від неї свої брудні руки, а то зламаю до бісових чортів! - загарчав він, але Марчело не ворухнувся.

- Ну! Скажи щось! Не мовчи! Дар мовлення загубила? Я наказую тобі говорити! - продовжував Веспер. Раптом на його лице вилізла зубаста посмішка. - Закохалась? Я звичайно знав, що я бог, але щоб закохати у себе так швидко, та ще й саму дочку мафіозі. - він видавив смішок. - Хочеш приєднатися до мого клубу фанатів? Я таких як ти, з радістю прийму. Ти досить гаряченька..

- Che completo idiota. - промовила мафіозі з -тиха . Це була якась не наша мова. Скоріш за все італійська або іспанська.

- Що -що? - брюнет нахилив до неї голову. Дівчина швидким рухом хотіла витягнути щось із кишені, але по всій школі пролунали знайомий голос.

- Дейміара Морт. - спершу це було як із жахастиків. По всюди чувся гомін та кроки ... багато кроків. Наче їх було сотні й вони йшли одночасно та дуже впевнено. Чистий сміх, стукіт туфлів, запах жіночих духів, смак гумки та щолкання. І це все вітало мафіозі. Запала тиша. Дівчина нарешті обійшла Марчело та встала, виглядаючи здивованою.

Перші у їдальню зайшли два хлопці. Одного із них я впізнав, це був Даніель. На цей раз він був помальований у темно -фіолетовий. Обидва хлопці були у ділових костюмах.

- Паро хвилин уже пройшло. - весело вигукнув він та потарабанив по своєму наручному годиннику. Здійнявся гомін, чулося лише "Це Молодша Мафія?", "О Боже вони тут?!". Другий хлопець впевнено рухався у нашу сторону. Здавалося, що мафіозі видихнула з полегшенням. Вона повільно витягла руку із кишені та всміхнулася.

- Тіно? - радісно прошепотів Морт. Я зиркнув на брюнета, що підійшов до Деймі та заспокоюючи погладив її по спині. Він мав темно - сірі очі та чорно-каштанове волосся. На одній руці у нього було аж чотири кільця, а на другій спортивний годинник та паро срібло-золотих браслетів. Його погляд м'яко вивчав мафіозі й було тяжко не помітити цю ніжність та ласку, яку він проявляв.

- Все гаразд? - його м'який голос пролунав по всій їдальні. Та кивнула. Відірвавшись від неї, хлопець оглянув учнів та саму їдальню.

- Йоу! Як справи міс Морт? Диви, які ми круті прийшли. - підійшов Даніель, розмахуючи руками та крутячись навколо друзів. - Чао Джуліан! Хай АГ-ресор!

- Завались! - прошипів Морт.

- Чому ви прийшли? - спитала мафіозі.

- Чому ти так д... - спробував спитати, але його перебили.

- Тіньок думав, що ти вмираєш. - драматично закидуючи руку вигукнув хлопець. - Аж серце болить, коли дивлюся на нього.

Тіно поглянув на Даніеля красномовним поглядом і той замовк.

- Привіт усім! - натовп розтупився і показав Ребеку та ще одну дівчину. Вони були як інь та янь. Побачивши нас, білявка засяяла. Вона пришвидшила крок та опинилась ... коло мене? Я закляк. Я відчув запах малини та ... тістечка? Дівчина взяла моє обличчя в свої руки та прийнялась оглядати.

- О Боже мій милий, ти справді гарно виглядаєш. Твоє лице, стиль починає змінюватися. Я пишаюся своєю моделлю. - щебетала Ребека. Я відчув як моє лице заливається червоними фарбами.

- Ребеко... - пролунав крижаний голос, але це не була Деймі. Я глянув у бік голосу. Дівчина із модельним, вродливим обличчям, волосся кольору темного шоколаду та незвичайними очима, які мали такі кольори як зелений, оранжевий, коричневий та сірий. - Тобі треба бути стриманішою.

- "Це, що друга Деймі? " - подумав я. Звичайно, я не міг не помітити, як друзі мафіозі дивляться на нас, навіть Даніель. Так наче, перед ними народився дракон із сигаретою в зубах та в цирковому костюмі та паличкою для магії.

- Ох так, вибач. - блондинка забрала руки та зашарілась. Вона вернулась до друзів та влилась у розмову. - Ми тут ненадовго. Тебе достатньо довго не було тому ми вирішили війти. Але якщо щось, то це ідея Даніеля.

- Ей! Патякало! - скривився хлопець. - Але я хотів ще включити пісню. - весело продовжив він та почав наспівувати. - Callin back to you-u.

- Зупинись! - просичав брюнет. - То ми йдемо чи як?

- Подалі від зайвих лиць. - підтримала брюнетка.

- Перестань Вікі, ми ж не прийшли красти та вбивати, так? - його друзі промовчали. - Хоча я б спробував ограбити цей холодильник з батончиками. - додав він з-тиха.

- На, злодій. - хихикнула Деймі та простягнула батончик, що був у неї, в кишені. Той з радістю прийняв. - Гаразд, одну хвилину. - дівчина підійшла до нас та відала брату якісь ключі щоб йти, але тут на її зап'ясті з'явилася чоловіча рука.

- Я тебе нікуди не відпускав! - вигукнув Марчело. Я помітив як Молодша Мафія одночасно розвернулася і на їх лицях застиг один і той самий вираз: холод, шаленство, та зверхність. Їхні очі налилися холодом, навіть Мюлер та Хефман змінилися(хоча саме вони були промінчиками сонця). Тепер усі вони були схожі на вбивць.

- Що мені зробити, щоб ти відчепився від мене? - на обличчі шатенки з'явився вираз покірності, але його змінила зверхня посмішка. - Як бачиш, я не хочу діставати зброю, лякати всю школу та завдавати тобі болю, так як ти дорога шишка і твій батечко міг би заплатити нам за викуп шалені бабки.

- Ти не посмієш!

- Ще й і як посмію, ще понервуй мене так і рішення зміниться. - мені було видно як по усміхненому личку Деймі проповзає незадоволеність. За паро днів дружби з Мортами, я зрозумів, що їх дратує непокірність.

- Деймі, закінчуй з ним гратися. - пролунав голос Даніеля. Посмішка шатенки стає ширшою і вона з легкістю висмикує руку.

- Деймі?! Це ім'я таке? Повірити не можу. Невже твоя матір була сатаністкою? Тоді вам усім варто в псіхушку. - продовжував Марчело.

- Слухай чувак, у тебе ім'я не ... - скривився Мюлер, але було пізно.