Непроханий гість

Щось голосно заревіло та шубовснуло у воду, наче цілий табун коней заскочив у ставок з розгону. Старий водяник прокинувся та невдоволено закректав:

— Хто це там шумить, воду каламутить, спати не дає? Хто мене тривожить? Зараз покажу тобі!

Він виліз з очерету та роззирнувся. Трохи далі, під крутим берегом ставка, у воду потрапило щось справді дивовижне. Темне громаддя бовваніло над водою, таке здоровенне та важке, аж глибокі борозни на березі залишило. Водяник хотів було підплисти ближче, але передумав. Мало чого воно йому зробить? Треба на допомогу покликати. Він заквакав жабою, і за мить з води висунулася голова красивої молодої дівчини з блідою шкірою та водоростями в зеленкуватому волоссі.

— Дядьку водянику, чого кличеш? Саме тільки задрімала, — вона позіхнула, прикриваючи рота тендітною перетинчастою долонею.

— Ой, голубонькою, щось ти останнім часом так міцно спати стала, нічого не чуєш. Ти глянь, який непроханий гість до нас завітав. Що воно?

— Ого, яке здорове! — русалка приклала руку до очей, роздивляючись знахідку. — Не можу зрозуміти, що воно. Наче хата, але дивна: вікон нема, і колода якась збоку стирчить. І де це видано, щоб хати самі ходили та в воду падали!

Водяник принюхався, голосно засопівши, як пес.

— Ні, не хата то! Смердить, як машина, навіть гірше. Ти ж пам’ятаєш, як один тут машину задумав мити позаминулого літа?

Русалка захихотіла:

— Та хто ж таке забуде! Відвадили ми тоді його знатно! Випірнули в нього під носом! Хі-хі! Досі пам’ятаю, як він перелякався: очі, як у сови, вирячилися, кричить, труситься, а як побіг — і заєць би не наздогнав! Тільки от машину кинув, лише під вечір забрав. Але більше не приходив! То що, може, і цього так налякати? Можу подруг покликати на допомогу.

— Та ні, чекай, — водяник замотав головою, розкидуючи довкола обривки водоростей та твані. — Щось дуже воно велике. Наче і машиною тхне, але незвична якась машина. Велика, і вікон нема.

— То може, ця машина воду нам викачувати буде? — русалка обхопила обличчя руками та затрусилася. — Ой лишенько! Загинемо тут усі!

— Тихо ти! Ще почує! Давай обережно підпливемо до машини та подивимося. Скільки вже стоїть, а хазяїна не видно.

Русалка занурилася у воду, за нею водяник, і вони тихенько попливли, намагаючись не видавати ані найменшого плюскоту. Наблизившись, заховалися в очереті та розглянули машину ближче.

— Диви, русалонько: щось там на боці білим намальовано. Бачиш? Старий уже став, не можу розрізнити.

— На блискавку схоже, тільки крива якась блискавка. Ой, лишенько! То може, ця машина блискавками б’є і нас повбиває?

— Та цить ти! Не галасуй! Чим би не била, треба виганяти її звідси.

— Та як же вона виїде, така важка? Мабуть, і намулі загрузла.

— А мене не обходить! Як заїхала, хай так і виїжджає. Тільки хазяїна треба добряче налякати…

Не встигла русалка договорити, як машина раптом заскреготіла, зверху відкрилися якісь дверцята, і з них виліз брудний та мокрий чоловік у дивній шапці. Він зістрибнув у воду по пояс, оглянув машину та вилаявся. Русалка підпливла збоку та злегка подряпала його за ногу. Чоловік спочатку скрикнув, знову вилаявся, а потім помітив русалку та схопив її за руку. Та спробувала вирватися, та де там. Узявся міцно. Як не борсалася болотяна діва, та не могла висмикнути руку. Чоловік загиготів та притягнув її до себе. Водяник відчайдушно крикнув жабою. Вода довкола забулькотіла, заходили ходором очерети. До непроханого гостя наближалися інші русалки, щоб урятувати подругу. Та він не бачив їх. Тягнув до себе русалку, наче й не помічав, що не дівчина вона зовсім, а болотяне створіння. Невідомо, що зробив би з нею, якби не подруги.

Непроханий гість вже підняв русалку з води, дивися їй в очі та гиготів, а інші русалки вже оточили його, змикалося їхнє коло. Втягнули вони довгі пальці та почали лоскотати чоловіка. Він зареготав та відпустив бранку, але вони його не полишили. Лоскотали так, що аж передихнути не міг. Поступово осідав, опускався у воду, не перестаючи сміятися. Ось уже занурився по груди, по горло…

— Ги-ги… Бульк! — і голова зникла під водою, лиш бульбашки пішли.

— Молодці, русалоньки! — посміхнувся водяник. — Отак із кожним треба, хто наш ставок псує. От тільки як ми ту машину витягнемо? Буде тут нам смерді…

Він раптом запнувся, принишк і прислухався. Біля ставка знову загуділо…