Вештиця

Зібрав Архангел Михаїл всіх янголів-охоронців для тижневого звіту. Кожен мав розповісти, як виконував свою роботу.

А якраз напередодні Іван Дудка втопився у річці. Ще молодий був, п’ятдесят один рік від народження всього. От Михаїл і надав охоронцю Івана слово. Той і каже:

— Так. Іван помер. Помер... бо дурний був. Як я не охороняв його – своє правив. І пляшку пива останню розбив, і дорогу до річки заплутав, і сон наганяв, і навіть Дарку на берег відправив, щоб принади показала.

— А він що ж?

— Дурний, кажу. З Даркою у воду поліз. Вона його і втопила.

— То який же ж ти охоронець, коли вбивцю підсунув людині? — Архангел Михаїл розлютився не на жарт.

Янгол схилив голову та сумно мовив:

— Я ж думав, вони – на березі, а вони – у воду... І про те, що Дарка – вештиця, не знав я...

— Хіба тебе не вчили не довіряти жінкам?

Михаїл ще більше розлютився, а охоронець не знав, як виправдатися. Бо не зумів вирвати тоді Івана з Дарчиних рук.

Ото й правду народ зав’язав: «Не поможе бабі кадило, коли бабу сказило».