Завтра у дорогу
Коридорами ошатного будинку бігла струнка молода дівчина.
— Саніє! Ти взяла з собою запасні штани? — гукнула жінка з кімнати, повз яку якраз пробігала юначка.
— Так, мамо!
— І запас лікарського зілля?
— Звичайно, мамо!
— А парасолю від сонця взяла?
— Ну мам! Я ж це все не донесу!
— А ти на матір не нукай, юна пані, — вклинився у розмову батько, знімаючи чоботи. — Щойно від Айдая. Згодилися щодо оплати. Його син, Місай, буде тебе супроводжувати.
— Ой ні, тату, невже знов? Я можу себе захистити! Це ж далеко не перша і не остання моя подорож. Не треба мені твоїх тілоохоронців… — Санія обурилася настільки, що кинула речі на підлогу.
— Це не обговорюється, юна пані! Місай гарний міцний хлопець, я довіряю йому як власному синові.
— Але ж Аглая мандрує без супроводу, — уїдливо підмітила дівчина.
— Але Аглая майстерна магиня, до якої тобі ще вчитись і вчитись, — натомість відрізала мати.
— Ну мам!
— Не мамкай.
Дівчина тяжко зітхнула, підібрала речі з підлоги та попленталася до своєї кімнати. Насправді вона була рада компанії, та й Місай з самого дитинства був їй надійним товаришем. Неприємно лише, що той, кого вона могла назвати своїм другом, був приставлений до неї охоронцем. Так, його сім'я здавна трималася одної роботи — охороняти, а колись давно то були поважні військові. Її сім'я десь стільки ж років трималася свого ремесла — чарівництва. Отак вони й існували поруч, меч та магія… Але чи були вони дійсно друзями, якщо її багата сім'я наймає за гроші представників його?
Навряд чи він був чесним з нею. Якби ж вони дійсно товаришували та мандрували разом, то Місай залишився б без роботи…
З такими думками дівчина кинула свої речі до сумки та узяла зі столу мапу. Ще раз переглянула намічені олівцем лінії: від столиці була намальована стрілочка, яка вказувала, куди падав один з уламків скіпетра, а від Лаода, її міста, треба було телепортуватися до Адера, і звідтіля…. Дівчина оцінила свої шанси на вдале розвідування інформації, тож у її голову прийшла ідея.
«Точно! І як я раніше до того не додумалася?!»
Санія підійшла до вікна та прийнялася чарувати. На небі з'явився слід, такий, як був від уламка, коли той падав; лише цей не зникав. Магиня лишилася задоволеною власними вміннями та вперше за день усміхнулася. Цей слід мала бачити лише вона, а далі лишиться тільки йти туди, куди він вказує…
Від невідомості її брали дрижаки. Але батьки очікують, що вона здолає все, здобуде уламок і буде обрана Вергієм як наступниця, бо хто ж, як не представниця стародавнього роду магів, є вдалою кандидатурою.
Дівчина зітхнула, кинула мапи та записник до речей і втомлено впала на ліжко. Завтра в дорогу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!