Коли впаде дракон...

через те що оповіданя стало частиною збірки "Антиутопія Маніфест" залишено 10 % твору як демо-версія

Вітаю. Прочитала й бачу сенс залишити відгук, проте він не зовсім схвальний. Задум та певні моменті були цікаві звичайно, але мене засмутили інфодампи, які автор почав подавати одразу діалогами без підготовки та розкачки хоча б розкриттям внутрішнього світу героя. До того діалоги на мою думку пласкі та натягнуті, не відчувалася віддача героїв і мотиви їх дій. Я зовсім не розумію персонажів, бо їх особистості ніяк не розкриті. також я не відчула тут антиутопії. Не вірю про щасливий кінець саме в такому складному жанрі, який потребую емоційного заглиблення, на жаль якого я тут не відчула. Основною проблемою твору на мою думку є те, що він виглядає не як щось самостійне, а як короткий синопсис до повноцінного твору. Тому що були відчуття, що автор певні моменти (мабуть через стислі рамки тексту через конкурс) не показує, а якомога швидше переказує. Насправді мені складно залишати несхвальні відгуки, бо я звикла авторів хвалити та давати наснагу, яка нам, письменникам-початківцям так необхідна, але ні. Мені шкода, проте оповідання не сподобалось через вище вказані причини. Від себе я дуже щиро зичу вам наснаги на інші роботи та чесно хочу познайомитися і з іншою вашою творчістю, а ще натхнення вам та внутрішніх сил на написання.)

я його видалю після конкурса. воно взагалі невдале

Та ну, є набагато-набагато гірші роботи на аркуші, у вас під твором є і схвальні відгуки. Кожному свою, комусь сподобалось, комусь ні. Все на ваш розсуд, але то вже радикальна міра.

(Альтернативна кінцівка, яку довелося вирізати) *** Наступного дня Іван сидів поряд із Джулі під аркою Лядських воріт і дивився на фонтан Дружби. Яскраве сонячне світло маленькими струмочками лилося через купол. Сонячні промені ковзали по воді. Навкруги все ще перебувало тисячі людей. Стояли намети для тих, хто останні дні ночував тут на Майдані. "Все це я вже бачив. Якесь дежавю", — думав Іван. І згадав, де саме. У тій кінохроніці сторічної давнини. Все було так само. Юрба людей на Майдані, прапори, транспаранти, намети на граніті. І атмосфера. Піднесений настрій, дух волі та жаги до боротьби відчувалися у повітрі. — Як згадаю все, що тут відбувалося, — вимовив Іван, тримаючи Джулі за руку. — Скільки ще ми будемо так ходити по колу? Одні виборюють волю, проливають кров, б'ються, як герої. А потім інші обирають брехунів та пройдисвітів, які продають нашу країну у чужі руки. І знову тиранія, страждання та запекла боротьба за волю. Він побачив у очах Джулі сльози. Вона схлипнула та ще сильніше стиснула руку Івана. — У вас хоча би є надія, — сказала Джулі. — Ви ще боретеся! А в нас... Вже більше століття жорсткої тиранії Партії. Де нема місця особистості. Кожен є лише гвинтиком у Системі. Так. це ретельно вибудована система. Дуже гнучка та ефективна. Але вона нелюдська. Вона людоїдська. Вона поїдає життя людей та їхні душі. Думали, що Гонконг та Тайвань покажуть всьому світу, яким може бути Китай без комунізму. Але Захід нас зрадив. Спочатку віддав на поталу Партії Гонконг та Макао, а потім і Тайвань, ледь у США почалися збройні сутички між лібералами та консерваторами. Потім Китай відібрав у них Гуам та острова Мікронезії. І навіть на це вони не знайшли що відповісти. — Думаю, для твоєї країни ще не все втрачено. Бо навіть через два століття в вас ще знаходяться люди, які прагнуть волі. У вас усе ще попереду. Джулі мовчки обійняла його. Іван, вже не криючись, поцілував свою кохану. — Припини, на нас всі дивляться! — вигукнула вона та почервоніла. — Ну і що? Хай дивляться! Бачиш, жоден не вимовив ані слова! В нас цінують особисту свободу, якщо ти нікому не заважаєш! — Досі не можу до цього звикнути. У нас всім є діло до того як ти вдягаєшся, що ти говориш, куди дивишся… Як ти гадаєш, твій народ прийме мене? Чи мені краще поїхати кудись? Бо це мій народ вас пригнічував. — Звісно, приймуть! Ми не росіяни. В нас нема колективної відповідальності. Кожен сам відповідає за свої вчинки! — Гадаєш, я ще зможу стати українкою? — посміхнулася Джулі. — Звісно! Вчи мову. Навчися ліпити вареники та варити борщ, вдягай на свята вишиванку та кохай справжнього українця! Головне не те, ким ти була, а ким ти хочеш бути! Майбутнє відкрите для нас! У нас все ще попереду!

Війна до 25-го року... А написано ж було в 21-му... Випадкове передбачення чи прискіпливий історично-політичний аналіз?

випадково. боюся що може й до 2027 й до 2032 тривати

Не дай Боже...

бувало що попадав "пальцем в небо". колись складав гороскопи і вони справдилися. не знаю яким чином це відбулося бо астрологія насправді це лже-наука, хоча і дуже точна

В мене теж, хоч і дуже й дуже рідко, буває - кинуте слово стає реальністю. Можливо, це властиво всім людям, лише не всі звертають увагу...

Китайці жорстокіші. А взагалі гарно.

Але вони діють раціонально та навіть у жорстокрсті керуються логікою.

Дякую за гарну оцінку мойого твору!

Почала читати і знаю, хто ви ;) Оцінювати не буду ради справедливості і чистоти конкурсу. Але погоджуюсь з деякими зауваженнями коментаторів унизу.

Оповідання зачепило початком. Назва правильно натякає на зміст. Ідея назвати мою сінгліш - оцінила) Та потім, після зустрічі з Джулією, картинка зламалася. Я не вірю в їх палке кохання. Не вірю у зраду сестри, яка виглядає як "тому що партія", не вірю в заколот (з таким-то контролем не засікти бунтарів)... Таке враження, ніби ви заховали від нас шматки історії. Авторе, покажете їх після конкурсу?)

Покажу коли допишу :). Починав писати як оповідання, а матеріалів виявилося на цілу повість

Дякую що помітили мою працю :) початок переписував разів сорок на решту вже часу не вистачало

я тут у коментарі додав кінцівку, яку довелося вирізати через ліміт

Віддала 4 бали. Одну зірочку скинула за статичні діалоги та низьку кількість нового технічного оснащення (не виникла ілюзія, що це майбутнє). Але це, як то кажуть, смаківщина. Та загалом написано непогано. Письменницький талант ідентифіковано :)

Дякую за відгук та високу оцінку моїх скромних талантів. Я вважаю що технології це не головне, важніше описати реалії та психологію. А з описами оснащення я пам'ятаю про Казус Азимова тому побоявся у це занурюватися. А до Лема з його точними прогнозами мені ще далеко Робити запис спогадів та стирати пам'ять в нас ще не навчилися.

Орвел "на мінімалках" :)

так, була така спроба. не дуже вдала

Дуже цікава гіпотеза, що китайці в майбутньому створять велетенську імперію. Їх багато, тож і армія найбільша за чисельністю, і трудовий ресурс в наявності. Також вдала ідея з постійним переміщенням народів, що не тільки допоможе їм забути свою культуру та історію, але й допоможе найчисельнішому народу розподілитися рівномірно по всьому світу. Вдало описаний комуністичний режим, чимало влучних і правдоподібних деталей. В діалозі на початку не завжди ясно, хто з персонажів говорить, оскільки атрибуції відсутні. Арештовують тільки правоохоронці, а повстанці можуть просто впіймати та зв'язати. Любовна лінія неправдоподібна і якщо її прибирати, то історія абсолютно нічого не втратить. Натомість доречно Івана відправити хоча б на Майдан або виконувати щось значуще для перемоги, замість відсиджуватися в безпеці, доки інші ризикують життям. А також варто було 6 висвітлити, як інші люди зуміли дізнатися правду. Низький рівень життя спонукатиме до протестів певну частку населення, але ж на прикладі Івана бачимо, що для масштабного повстання люди повинні дізнатися факти, що від них приховували.

дякую за відгук та поради. я збирався відправити Івана на Майдан. але побачив що наближаюся до ліміту. Та й можливість того що Сірко його використає у Прес-Центрі замість того щоб підставляти під кул була привабливою. я сам так вимушено відсиджувався у прес-центрі замість участі та строчив новини та прес-релізи

любовна лінія є хребтом оповідання - джерело. звідки герой дізнався правду та фактором, який спонукає його діяти. якби не закоханість у Джулі та її швидке зникнення - історія би не склалася та Іван навряд би змінив свої погляди

Неправдоподібно, тому що вони тільки-но познайомились, і вже любов ледве не на все життя. Наприклад, якби в минулому Іван і Джулі зустрічались, він знав правду й щось кинув, за що йому стерли пам'ять. А Джулі знайшла його і розповіла все. Стирання пам'яті могло б взагалі бути ненадійним, адже людські мізки - це значно складніша система, ніж пам'ять комп'ютера... Маю на увазі, що логічні причинно-наслідкові зв'язки зробили б сюжет цікавішим, коли події розгортаються не випадково, а є певна закономірність.

люди різні. у людей з різним темпераментом все відбувається інакше. є такі хто довго "придивляється", а є такі хто одразу закохуються. а тут ще й події розвиваються занадто швидко. це для вас виглядає неправдоподібно через ваш досвід. а я бачив різне

""" якби в минулому Іван і Джулі зустрічались, він знав правду й щось кинув, за що йому стерли пам'ять. А Джулі знайшла його і розповіла все." воно нібито напрошується на кшталт "Згадати все" Філіпа Діка, але тут буде сюжетна дира - бо тоді вже Іван не буде студентом та членом партії, а якимось простим роботягою. Ненадійні вже на Партію не працюватимуть. Максимум його кудись садівником влаштують. Це не просто стирання пам'яті. Це пониження у статусі. Тобто Джулі претендувала на Внутрішнє Коло партії, її понизили до перекладачки у Зовнішнє Коло. Статус Івана ще нижчій - його би розжалували до "прола"

Так, швидше б вони підіслали Джулі навмисне, щоб випробувати Івана на вірність партійним ідеалам.

На мою думку у Вас вийшло цікаве оповідання. Для мене в першу чергу це пов'язано з уявлення про світ майбутнього. Як на мене, цікавий сюжетний хід щодо навмисного переміщення людей, аби вони забули власне коріння, а також очищення пам'яті по відношенню до потенційно небезпечних для партії елементів. Мені знайомі місця, які змалюванні у Вашому творі, тому це додатково занурило до історії. Момент в якому Джулія плаче, переглядаючи відеоролик одразу відтворив у пам'яті те, що свого часу доводилося бачити нам. Щити на противагу автоматам і люди, що відчайдушно йдуть вперед, але на жаль деякі з них вимушені зупинитися, через кулі, які пробивають їхній захист… В плані тексту читалося легко. Загалом - цікаве бачення, стосовно можливого розподілу та устрою країн. Щодо кінцівки, можу зрозуміти колег, що коментували твір до мене, але часом, як би наївно це не виглядало (я зараз про себе), хочеться, щоб нарешті все було добре. Дякую Вам, що поділилися історією і бажаю Вам успіху в конкурсі!

Чесно кажучи дивно що щось вицшло, бо це оповідання писалося за три дні на скору руку

дякую вам за відгук! приємно, що це знайшло якесь відлуння. тепер бачу, не даремно написав.

Початок дуже сподобався, навіть вірю в те, що Іван міг одразу ж закохатися в Джулі: люди різні, комусь вистачить і одного дня. Ідея з постійним переміщенням людей також дуже прийшлась до душі, от хотілось б, аби ви її потім десь пригадали, якщо буде продовження чи нове оповідання. А от в кінці все було прогнозовано, я розумію, що ви хотіли хеппі енд, але я в нього не вірю. Може, тому що ви добре описали Дракона, не знаю, але не вірю. Успіхів.

кінець був ще на 8000 знаків. але довелося його обрізати. після конкурсу я його додам . там перемога не така однозначна

дякую за відгук. я виходив з того що китайці розумніші за московитів, та не будуть воювати з цілим народом. вони ще почекають і спробують повернутися знову через продажних політиків, коли ситуація зміниться

Мені не дуже сподобалося. Немов якась політична агітка. Порада автору - краще промальовувати образи героїв, щоб вони були живими. У вас гарний задум, проте я не побачила живих людей, чогось не вистачило.

Наче все завершується перемогою, але якось сумно... Дуже не хотілося би, щоб ми все по граблях і в майбутньому...

Це антиутопія - попередження. Що буде, якщо в нас будуть і далі обирати казкарів та брехунів, та теревенити і закликати до розвороту на Схід. А Китай і не проти. Вони на це й чекають

Лінія кохання не є спонтанною. Так було задумано із самого початку . Щоб показати що світогляд та споріднені душі важливіше за родинні зв'язки. Що й показано через сестру, для якої відданість партії важливіше за рідного брата. Це показано нелюдську сутність Системи, як вона калічить людей. Зовні нема звірств та тортурам вже не піддають, а просто стирають пам'ять та записують фальшиві спогади у мозок. Можливо, що сестра теж пройшла вже таку обробку, про що Івана нізто повідомляти не буде. А так як тонко працювати з мозком ще не вміють це викликає загальні порушення пам'яті та забудькуватість. З Іваном ппнькаються, бо в нього під час навчання гарні оцінки та аеликі здібності, тому псувати такий кадр дуже шкода. Тому Люсін і наголосив на тому, що Іван ще має шанс, якщо "закладе " свою кохану та зробить її винною в усьому, вибіливши себе. Але Іван через внутрішні переконання не може цього зробити. Саме це й показано на прткладі Івана та Міланою

Дуже сподобався початок. Я навіть повірила у можливість такого майбутнього. А потім виникли питання. Спочатку до любовної лінії. Вона дійсно тут потрібна? Хлопець бачив дівчину 2 рази і вже кохання до гроба. Тим часом рідна сестра сдає його оком не моргнувши. Дивно. Кінець взагалі нагадав декорації. Щось штучне в ньому вчувається, наче зроблено усе як треба, а не так як хочеться. А от ідея дійсно чудова!

дякую за відгук. кінець це не кінець, бо він має ще 8 000 зайвих знаків, які довелося обрізати. Коли закінчиться конкурс, я викладу повну версію

Вітаю. Гарний задум, добре побудований світ, але... ну, дуже все наївно і, що значно гірше, штучно. Нагадує квест, в якому Івана водять ледь не за руку від пункту А до пункту Б, від одного персонажа до іншого. І жодної заковики, жодного твіста. Лесь, наприклад, зникає, щойно у ньому відпадає необхідність, про подальшу долю сестри теж ні слова. Це радше нагадує не фантастичну літературу, а художню пропаганду, щось, щоб написали у відновленій Україні після Незалежності. Особливо з "моя родина - це Партія", це ж бо щось на зразок: https://ibb.co/RbsBj7P . Я веду до того, що якщо не знати міри, то навіть правильний посил перетворюється у фарс. Ну й, повертаючись до умов, я не певен, що якщо дати Незалежностей співпадають, підконтрольні роки рахуватимуться. Та все ж у твору і світу є потенціал і, якщо над ним добряче попрацювати, може вийти чудова історія. Тож бажаю успіху!

дякую за відгук. Я знаю, що за підручником з драматургії треба щоб "герой діяв, бив ворогів направо та наліво, та ін". але я виходив з реалізму. з того що цей герой реально може, виходячи з тих осбтавин. а міг він дуже небагато. взагалі то я писав цей Твір за зразком роману Орвела "1984". Джулі та Джулія - не знаходите паралель? там було так само. у "1984" всі ті ж сам вади, які ви тут вказали. Жанр аетиутопії зумовлює певні умовності. Герой- супермен сюди не вписується ніяк. Але це класика. і цю книгу не так критикують. Тут сучасна версіч виходячи вже з наших обставин. Контраст між Джулі та Міланою навмисний, щоб показати, що чужі але споріднені за Духом люди не можуть зрадити один одного, а родичі яктм промили мізки - запросто. Також врахуйте що посинаючи з 6 років дітей забирають у інтернати, і вони Можуть провідати батьків лише на свята. Насправді, у цих у мовах, справжній зв'язок між братом та сестрою не міг виникнути. Іван налаштований біль критично до Системи, асестра фанатичка

Я спокійно можу покритикувати "1984". І недоліки у класиці залишаються недоліками. І справа в тому, що тікаючи від Супермена Ви створили значно більше зло. Світ, який підстроюється під героя. От серйозно, я навіть очікував, що у фіналі це виявиться комп'ютерною грою, настільки все штучно. Не хочу бути тим, хто стравлюватиме авторів, але прочитайте виставлене на цьому ж конкурсі оповідання "Десь там, всередині", як у ньому показане антиутопічне суспільство, вводяться та діють другорядні персонажі. Щодо сестри, мабуть, погоджуся, але це не відміняє того, що і вона, іДжулі, і Лесь, і Люсін, і Сірко не сприймаються живими людьми. Я бачу, що Ви дуже добре продумали світ, але персонажі в ньому ще потребують роботи.

поясніть, чого саме не вистачає щоб "персонажі виглядали живими людьми"? я просто не розумію. вони повинні "їсти в кадрі" та проявляти інші фізіологічні процеси? я пожертвував фізичними відчуттями та реакціями головного героя,. бо дуже бракувало місця. а діалоги та події скорочувати не хотілося

Ось дивіться, всі вони грають сюжетні ролі. Найпростіший спосіб уникнути штучності при цьому: дати їм щось за межею цієї ролі. Шахи на столі Люсіна, згадка, що сестра Івана перемагала на якихось конкурсах вишивання, щось подібне. Воно не займе багато місця, але одразу змінить сприйняття персонажів. Також не завадило б трохи несподіваних поворотів у тексті, щоб не виникало враження, немов героя водять за руку по сюжету.

Несподіванки? Наприклад, він убігає, із сміттєвого баку вилазить змія та кусає його за ногу? Які тут можуть бути ще несподіванки? Або за парканом на нього чекає бабця з ціпком яка теж агент Бюро Безпеки?

Ні, щось типу зрадника серед повстанців, абощо. Чи банального порушення принципу: поки герой один - все погано, коли об'єднався з Сірком та рештою патріотів - одразу справи пішли на лад.

Дякую, це цікава порада але такі повороти дуже важко вписати у ліміт. спробую щось таке додати у повну версію