Ні сьогодні, ні завтра...

Ні сьогодні, ні завтра, ні в годину падіння Трої.

Не дивися на мене більше секунди, не приковуй погляд.

Шкіра від цього плавиться і без міри стончується.

Земля під ногами — непевне скло. Тріскається глухо, колеться

Поки в світі ревуть штормові вали і палають вогнем пожежі.

Не дивися на мене, бо від цього упав Другий Рим і розвалюються імперії.

Не дивися на мене, бо у тебе в зіницях зима.

Та холодна і люта закутана снігом пустеля.

Якщо гляну у неї — загублюсь й згадаю сама, дикий клекіт Везувію й вкриті у лаві Помпеї.

Це кохання зіткали із болю, років і негод.

Його вишили чорною ниткою зліва під ребрами й дочекалися, поки досить глибоко вросло, закріпилося, добре затверднуло.

Ти для мене — п'ятсот тридцять шостий рік, що тягнеться довгі століття не зважаючи зовсім на дати.

Я б хотіла тебе забути, розвіяти вітром, прогнати,

але ти залишаєшся невилікуваним клеймом.

І не звести із часом, не зрізати, не стесати.

Ні сьогодні, ні завтра, ні в Древньому Вавилоні не дивися на мене, колишній друже, не приковуй погляд.

В нас попереду тисячі міст, нескінчена безліч історій. А у тебе в зіницях — немає колишньої вроди. Там іній і холод й зникаюча тінь цього дня.

Маятник стукає і час починає відлік.

Єдиний недолік безсмерття — пам'ять, що ще жива.