Подих бога
…а між іншим, знаю – не маю права
І не меншає світ, щоб сказати тобі – люба.
Я вірив у провидіння, у босі ноги, що носять сандалії,
А з ними і тим хто кричав: - Варрава, -
В повітря (що подих бога), з якого тебе й придумав.
Тільки й роздуми, що про тебе:
Млосний погляд, жіночність; що стегна викручують знаки.
Я тлумачив на власну користь їх, як причинно,
Так признатися і без потреби.
Тепер, як завжди, я безправий, сумний кавалер.
Заздрю тим хто торкається уст твоїх, рук і більше…
А ще простоті з якою кричать про своє
Вони: A la guerre comme a la guerre!
Розписавшись у лоні безликим і білим віршем.
Я любив вас, здається, тепер вже, здається, любив.
А тому, залишилось признати поразку, що фатум
В який так напевно і трепетно вірили ви
Не стався. А сталось по волі лихих, не повірених дій,
Що плутають пристрасть
З любов’ю, але постфактум.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!