Футляр для скрипки

О, моя люба, тривожна в самотність закохана панно,

Доторкнутись до сонця не можна надія на фортепіано;

Надія на музику слова, на струни, на клавіши, повсть і

На те що в твоїх обіймах, розпочнеться нарешті повість.

Повість сонця в очах розмови, повість вашої милості панно,

О тільки б в якомусь слові не допуститися помилки, жадно

Закинувши голови в ноти, на струни фортепіано,

І скільки б не грали мелодію, - тривалості гри замало.

Замало твоєї присутності, наповненням дивного міста,

В серцях висхідної звучності, в жодній вулиці, ти, не помістишся.

І в жоден рядок не втиснешся, в самотність закохана панно,

А сонце ще так далеко, а туга за ним вже, як даність,

Сказати б – повинність, розплата, прелюдія теплих ванн,

Де сипле проміння сонце у купіль лякливих звикань.