Хлопчик у картатій сорочці. Книга 2

20 листопада 2014 р.

— Е! Та… Та так нечесно! — обурено вигукнув Марк і витріщився на Бу́бона. — Скотина, та ти підмішуєш!

Бу́бон самовдоволено оголив зуби. Підтягнув розсипані на підлозі карти до себе та почав потирати руки.

— Малий, давай чесно, тебе ніхто за язика не тягнув, правда?

— Ти шахраював! Отже, все анулюється. Все! Я… Я за чесні правила!

— Ти сам запропонував, — наполегливо вів далі Бу́бон. — Тож давай, не ламайся

— Та… Та нечесно це! — Марк почав відповзати назад, поки не вперся спиною в диван. — Нептуне, ну хоч ти підтвердь

Нептунчик, що саме лежав на тому дивані, ліниво відвів погляд від телефону

— Де він шахраював? Я не дивився і не бачив

— Ах ти, тварюка! — примружившись, зміряв поглядом.

Марк відвернувся від зрадника, і йому одразу ж на лоба лягла долоня. Бу́бон відтягнув середній палець і різко його відпустив

— Ти йому так скоро усі мізки виб'єш, — засопів Лукас, який, як усі думали, давно спав.

— Його в них немає, — усміхнувся Бу́бон, падаючи назад до карт. — Він їх пропив давно

— Хто б казав, — невдоволено пробурмотів Марк

— А, то це я більшу частину будь-якої випивки, що розраховувалася не на одного, вилакую? Малий, з тобою хрін напасешся

— А те, що я теж на це все скидаюсь, тебе не хвилює?

— Ой, та скільки ти там скидаєшся?

— Може, досить піськами мірятися? — грізний силует Ендрю виріс у дверях, викликавши широку посмішку Бу́бона. — Дитячий садок, їй богу. Ви б краще заткнулися та звалили звідси. Морди ваші вже дратувати починають

Бу́бон захитав головою, поклацуючи язиком.

— Мені теж звалити?

Ендрю, що стояв біля дверей на терасу, послав його куди подалі. Тепер через скляні двері можна було побачити його фігуру, що курила задумливо впершись ліктями в дерев'яний паркан

— Що це з ним? — поцікавився Нептунчик

— А я знаю?

— Схоже, та брюнеточка йому все ж таки не дала. А я попереджав, — знову несподівано пробурмотів Лукас, від чого Бу́бон майже підстрибнув.

— Бляха, ти або спи, або не в'якай

Лукас, що з невідомих причин лежав за диваном, відвернувся до стіни й невдоволено пирхнув.

Бу́бон перетасовував карти, хитро роздивляючись Марка

— Так що? Ще разок чи сьогодні вистачить?

Марк відволікся від вивчення килима, і ще якийсь час не міг зрозуміти, що від нього хочуть

— Я тут подумав. А тебе як звати взагалі? І чого у Лукаса та Ендрю прізвиськ немає?

Нептунчик з Бу́бном переглянулись

— Я взагалі Брендон. А Нептунчик Ніл. І в Лукаса з Ендрю теж прізвиська є, — Бу́бон миттю зазирнув до свого друга за диваном. — Тільки Лукас тебе за неї зжерти може

— А Ендрю щелепу підрівняти, — додав Нептунчик і відвів погляд від Бу́бона, що ледве стримував сміх. — Так. Я пам'ятаю свій шок, коли потім до зубного пішов. Там ціни, як три мої нирки

Така атмосфера подобалася Маркові більше. Коли вони збиралися не у вихідні. І в хаті не з'являлися незнайомі люди. А коли ввечері в будні, грали в карти у ближчому колі.

Марк до кінця не розумів, чого він продовжує сюди ходити. Адже здебільшого до нього тут ставляться, як до дурної п'ятирічної дитини. Однак не було ще жодного разу, коли він відмовлявся йти в цей будинок, за Рубі.

Рубі. В голові промайнула думка, що він давно її не бачив. Після чергової партії у карти, в якій перемогу знову здобув Бу́бон, Марк вирішив вирушити на її пошуки

Підвівшись з підлоги, він навіть трохи здивувався, що його ще не сильно хитає. Але варто було йому сховатися за «дверима» на кухню, Нептунчик прокоментував:

— Твої ставки, через скільки цей рухне, так само як і Лукас?

— А я знаю? Тобі, яке діло?

— Цікаво. Не розумію, він просто пити не вміє чи спеціально так робить

Бу́бон лише знизав плечима

* * *

Ступивши на кухню, Марк одразу виконав свою мету — Рубі він знайшов. Але турбувати її поки що не хотів. Тому він тихо, сподіваючись, що це непомітно, що на подив так і було, сів на край підвіконня і спостерігав

Двері, що вели в комору, були відчинені навстіж. А в отворі поміж кімнатами стояла Рубі, притиснута спиною до одвірка. Притиснув її Ендрю. Він погладжував її по стегну, потім рука піднімалася вище і забиралася під светр, а коліно розсовувало її ноги, даючи змогу притиснутись всім тілом сильніше

— М? Ти чого? — спитав Ендрю, легенько притримуючи Рубі за підборіддя, щоби не відверталася.

Він зняв свої окуляри й одягнув їх їй на голову. Рубі довго дивилася йому у вічі, натягнуто посміхаючись

— Не подобаюсь? — поцікавився Ендрю вже дратівливішим тоном.

Його пальці сильніше стиснули тендітне підборіддя, перш ніж губи торкнулися припухлих дівочих.

Рубі скривилася, відштовхнувши Ендрю від себе. Міцному ляпасу він запобіг, встигнувши схопити й стиснути її руку

— А що таке? Вже не підходжу, так?

Ляпас замінив удар коліном у пах. Не дуже сильний, але це дало Рубі виплутатися з хватки. Вона хотіла шмигнути в коридор, але застигла, помітивши Марка

— Е! Окуляри поверни хоч

— Та щоб тебе автобусом переїхало, придурок!

Свої окуляри Ендрю забрав уже з підлоги, спостерігаючи як Рубі зникла за вхідними дверима

Відпалу дужку він швидко вставив на місце, адже вона не вперше відпадала.

— Можна тебе запитати? — Марк голосно зачинив дверцята холодильника, розчарований, що не знайшов там для себе нічого корисного і сів на кухонну тумбу.

Ендрю гордо вирівнявся, поклав руки в кишені й смикнув куточком губ.

— Я уважно слухаю

— Дякую. Скажи чесно, ти наркоман?

— Обґрунтуй. З чого такі висновки? — притлумив Ендрю

Марк знизав плечима

— Майже зима. Ніч. А ти у сонцезахисних окулярах. Ти чи наркоман, який розширені зіниці приховує, чи…

— … чи просто придурок, у якого такий стиль

Ендрю зітхнув і теж почав вивчати холодильник. Але крім олії та шматка цибулини нічого їстівного не знайшов

— А взагалі я, правда, наркоман, — продовжив він після затяжного мовчання, протягом якого Марк ні на мить не відвів від нього очей. — Траву посмалюю. Іноді нюхаю. Живу, так би мовити, собі на втіху.

Рубі, яка ніби щойно покинула будинок, знову стояла на кухні. Ендрю видав короткий смішок і, демонстративно піднявши руки, вийшов із кімнати.

Рубі підскочила до Марка, чмокнувши його в щоку і переплітаючись пальцями.

— Пішли зі мною

— Куди?

Вона грайливо закусила нижню губу

— Я знайшла неподалік одне тихе та гарне місце. Подумай, чим би ми могли там зайнятися?

Марк втомлено глянув їй у вічі, не маючи сил навіть злізти з цієї тумби.

— Можеш когось іншого позадовбувати, я спати хочу

* * *

На вулиці не було ні душі. Зрідка повз проїжджали машини, але основна частина міста ще спала

На горизонті повільно здіймалося сонце, даючи просвіт у напівтемряві та роблячи помітнішою кірку інею, що укривав газони біля будинків

Поки Марк ішов, він уже трохи протверезів, залишалося тільки нестерпне бажання заснути тут і зараз

Повернув за ріг і нарешті побачив знайомий фасад будинку. Подолати пару сходинок було важко, але він все ж таки зміг це зробити

Намагався дуже тихо відчинити двері та зайти всередину. Тільки сенсу не було. Джеймс сидів на дивані перед телевізором і пильно дивився на Марка.

— А ти чому не спиш?

Джеймс відвів очі та важко зітхнув

— Марку, час шоста п'ятнадцять. Ранку

— Мг. То чого не спиш то?

Ще зітхання, ще важче

— Це, звичайно, безглуздо запитувати, але все ж таки. Ти п'яний?

— Ні

— Брешеш?

— Так

Джеймс розвів руки в сторони й знизав плечима

— Тоді чого ти стоїш? Йди, спи. З тебе зараз такий собі співрозмовник

Марк не зрушив ні на крок

— Точно питань більше немає?

— Куди п'ять галонів вина з сараю поділися?

— Якого вина?

— Мабуть, того, що ти замінив водою. З барвником. Я поки ще точно не визначив, що це. Ти його весь сам випив?

Марк тихо вилаявся собі під ніс

— Все. Відчепись. Не хочу про це говорити

— Та я так і зрозумів, — підсумував Джеймс, спостерігаючи, як Марк піднімається сходами, тримаючись на стіну.