Хлопчик у картатій сорочці. Книга 2

30 травня 2015 р.

— Чого? Ні. Одразу ні, — заперечив Марк, падаючи зірочкою на строкате покривало ліжка. — Я не творець, я споживач. Тож пиши якось сама

Рубі невдоволено примружилася. І перед тим, як теж сісти на ліжко, буцнула Марка ногою в стегно.

— А якщо подумати?

— Не в цьому житті

— Тобі що, так складно?

— А тобі? — Марк відповз ближче до подушок. — Твоє навчання, ось ти й пиши. У мене самого, знаєш, скільки таких творів? Тож давай якось сама.

Рубі зітхнула, закотивши очі. І ніби кішка в позіханні, витяглася на покривалі, прогинаючись у спині.

— А якщо не безкоштовно? — почала вона пускати вогники очима

— Тобто до цього все було за дякую?

— Не причіпляйся до слів. Зараз то, все платно, — вона акуратно підняла футболку до грудей. — За ДУЖЕ дякую

— Придумай щось оригінальніше, — пробуркотів Марк і кинув у Рубі подушку, що перелетіла і стукнулась об двері шафи. Кокетливі вогники в очах змінилися справжнім полум'ям ненависті

— Я тебе колись точно придушу

— Чекаю не дочекаюсь. А то ти душиш, душиш, але руки ніяк до шиї не піднімуться

Рубі вмить скотилася з ліжка і схопила подушку.

— Ну все. Ти труп

Не встигла вона здійснити свої погрози, як з першого поверху почувся скрип вхідних дверей і голосний грубий голос:

— Рубі, я вдома

Вчепившись пальцями в наволочку, Рубі на мить застигла, а потім швидко обвела поглядом кімнату

— Навчання скасовується. Ласкаво просимо у вікно

— Навіщо? Він мені більше не начальник, — у його обличчя полетіла подушка.

— Придурок. Але він все ще мій батько, який намагається боротися з моєю шлюшою натурою

— Ти не…

— Закрийся! — обірвала вона, метнувшись кулею до дверей, щоб замкнути її. — Потім філософствуватимеш. Нептуну мій батько сокирою погрожував. Так що швидко виніс свою дупу у вікно і чекаєш мене через два будинки. Зараз!

Марк нервово видихнув і пішов дихати свіжим повітрям.

* * *

Те, що Рубі довелося чекати досить довго, Марка анітрохи не здивувало. Адже все пояснила її поява при повному параді та з величезними стрілками на очах

— Які є варіанти нашої подальшої подорожі?

Рубі хмикнула і вийшла на трасу, виставивши руки в сторони

— Праворуч Трой-Гроув. Ліворуч Мендот. Третього поки що…

Марк схопив її за кофту та відтяг до себе. На тому місці, де щойно стояла Рубі, промайнула машина. Рубі пирхнула, розгладжуючи тканину

— Можна було і ніжніше!

— Я ніжно не вмію

— Я б так не сказала, — прошепотіла вона і почала повільно йти праворуч

Коли ж Марку дійшло, він закотив очі й зітхнув. А потім обережно розвернув Рубі вліво. За секунду вона повернулася назад

— Там нема чого шукати. Вже все бачили

— А ніби серед купи п'яні в Ендрю ми чогось не бачили?

Рубі здивовано обернулася на нього

— А що це ти так негативно до цього ставишся?

— Хіба я не правду сказав?

— Правду. Але чути це від тебе. Дико

Марк цокнув язиком, відвернувшись. Рубі з таким самим нерозумінням дивилася на нього.

— Що з тобою трапилося?

— Я вирішив зав'язати, — роздратовано видав він. — І тому, щоб не відчувати спокуси, не хочу більше туди ходити. До того ж у мене грошей нема

Брови Рубі склалися будиночком, і через мить вона тихенько засміялася.

— У тебе? Нема грошей на випивку? Не вірю.

— Ти мене взагалі чула? Я кинув. Починаю нормальне життя. Все!

— Тобто ти зараз цілком тверезий?

— Так, можеш собі уявити

Немов отруйна змія, побачивши жертву, Рубі обплела його груди руками й швидко зашепотіла на вухо. Марк стиснув щелепи, щоб не зобразити непотрібну емоцію

— Перестань. Я сказав ні, значить все. Потренуйся над навичками, а то твоя магія перестала на мене діяти

Очі Рубі знову спалахнули

* * *

Знову. І знову. Знову і знову Марк бачив ці стіни. Ці купи людей, яким було весело

Вони відпочивали. Знаходили у випивці потрібний ефект розслаблення після важкого дня. Вони веселилися і почували себе чудово. Проводили вільний час із друзями. Створювали моменти, що надалі викликатимуть у пам'яті приємне почуття щасливого періоду. І тільки Марк, відчував себе останньою твариною, що вже неспроможна себе контролювати.

Чотири дні й все коту під хвіст. Він знав, що не зможе витримати, але від цього не легшало. Адже одна справа, коли б він напився, знімаючи тривогу. А інша, якщо прийшов сюди, знову відключити свій мозок. Від яких думок? Про те, який він нікчема?

* * *

Зачинившись від штовханини у ванній, Рубі глибоко видихнула, підійшла до дзеркала. Дістала із сумочки помаду та акуратно підфарбувала нею губи.

Руки трохи тремтіли від випитого градуса. Але випадково, вийшовши за контур, Рубі тільки усміхнулася. І впершись руками в раковину, довго дивилася на своє відображення. Згодом усмішка сповзла нанівець і Рубі почала витирати всю помаду з губ.

Дверна ручка сіпнулася. Потім хтось з іншого боку засмикав її ще сильніше. Рубі хмикнула і продовжила займатися своїми справами. Поки двері не відчинились

— Ти нормальний?

Ендрю ще раз озирнувся в коридорі, і, не підводячи очей, зайшов усередину. Зачинивши двері й притулившись до них спиною, він підняв погляд на Рубі. Губи вигнувся в іскристій посмішці

Рубі всього на мить застигла, а потім відвернулася назад до дзеркала, наче нічого й не сталося.

Просунувшись розміреними, твердими кроками, Ендрю зупинився за нею і застиг. У Рубі по спині пробіг холодок і розкинувся по всьому тілу дрібними мурашками, коли Ендрю зняв окуляри та вдягнув їх їй на голову.

Рубі знала і бачила багато раз його очі. Але завжди, ніби по дзвіночку, в такі моменти, глибоко заглядала в них, а потім сором'язливо відводила погляд. Ендрю обожнював цю реакцію і намагався якнайдовше нерухомо дивитися в дзеркало

Але варто було зоровому контакту перерватися, він обвив руками її талію, уткнувшись обличчям у тендітне плече. А потім став залишати на ньому й піднімаючись вище до шиї, безліч вологих поцілунків

На кожну спробу Рубі видавити хоч слово, він перемикався від шиї до її вуха і хрипким голосом питав, що не так. І щоразу, не отримавши відповіді, повертався до поцілунків.

— Припини, — ледь чутно видавила вона. — Прошу

— Але чому? Тобі не подобається? Мені здалося, що ти сьогодні трохи сумна. Ти не хочеш підняти собі настрій?

Обірвавшись на зітханні, вона відчула його холодну долоню у себе під футболкою. Повітря перестало вистачати зовсім

— Прошу. Дай мені спокій. Ми з тобою давно закінчили.

Ендрю відсторонився, але він все ще був поруч. Тепер же, упершись руками в раковину, обгородив їй шлях з усіх боків.

— Закінчили? Правда? — трохи голосніше сказав він на вухо. — Тоді чого ти ще до мене приходиш? Чому? Може, ти не хочеш визнавати, що я ТАКИЙ і тобі подобаюся? Якщо так, то ти ще наївна дівчинка, яка думає, що може контролювати свої емоції. Піддайся їм. В цьому немає нічого поганого. Стане тільки легше, ти ж знаєш

— При... прибери руки! — схлипнула вона, міцно тримаючи ширинку своїх джинсів

— Ти загралася. І те, що я тобі дозволяв, не означає, що мені від цього добре. Ти чудово знаєш, як я не люблю сваритися. Тому припини зараз же

* * *

— «Нікчема. Гидке створіння», — до болю у скронях подумки повторював Марк, але продовжував робити ковток за ковтком

Незручно вмостившись на бильці дивана, він мовчки спостерігав за компанією, що захоплено грала в карти

Навіщо? Для чого він тут? Він до біса нікому тут не здався. Усім абсолютно начхати, що він і де. Як привид. Як предмет декору, що повільно вкривався пилом. Але все це терпить і мовчки себе губить

Навіщо? Навіщо він повівся на цю ідіотську обіцянку Рубі добре вдвох провести вечір? Навіщо, коли вона сама тепер незрозуміло де?

А він один, серед цього величезного натовпу. До неможливості гучної музики. Цигаркового смороду й купи спітнілих, п'яних тіл. І все це навіщо? Чому йому не розвернутися та не піти?

Ноги наче ватяні, несли його вперед. У вухах бахкало, а решта неначе уві сні. Навколо пошарпані стіни. Під ногами бляшанки, недопалки, обгортки від їжі

Вийшовши через це все у невеликий коридор, Марк попрямував до ванної. Він смикнув раз, а потім сильніше, бо знав, що ручка може западати. І двері з кривим клацанням відчинилися

— Ой. Я тут, здається, замок зламав...

Марк застиг. Посеред ванної кімнати, на затяганому килимку, лежали напівголі Ендрю і Рубі. Кутки губ Марка швидко поповзли вгору, оголюючи зуби

— А як же правило номер три?

— Вийшов нахер звідси! — вигукнув Ендрю, тільки на мить приділивши Марку увагу

Марк тихо засміявся.

— Ну, ви б хоч закрилися, там, я не знаю, зайде хтось, побачить

І прикрив двері, щоб не заважати.

Широчезна посмішка на пів обличчя ніяк не йшла, Марк безперервно сміявся собі під ніс, знову проходячи шлях через вітальню. Схопив першу ліпшу пляшку і подався з будинку

На тиху, приховану мороком вулицю. З теплим повітрям та незрозумілим стукотом вдалині. Марк зробив ковток і відчув цю теплоту всередині. Вона розливалася гарячим потоком по грудній клітці. І розходилася легким постукуванням, яким, як виявилось, був його пульс, що віддавався у скронях. Але різниці особливої немає, правда?

Марк бачив зірки. Дрібним розсипом вони заполонили все небо, оточивши яскравий місяць, що здійнявся на самий верх. Марку було добре. Його вже нічого не хвилювало

* * *

Розплющивши очі, Марк уже не бачив зірки. А лише сиру траву під і перед собою. Щось тонке і колюче впивалося йому в спину

— «Йди», — сказав, наче не його голос у голові. — "Тобі потрібно йти"

Піднявшись рачки, він поповз уперед. На траву, чиї контури тільки й були видно перед очима.

А потім ще щось. Попереду темна стіна і позаду теж. Усіма силами Марк намагався зрозуміти, де він. Спина та руки горіли. Він на якійсь галявині, оточеній темними стінами

Спалахнуло світло. Це був маленький промінь від ліхтарика, що світив йому у вічі. Коли він перемістився убік, Марк побачив Рубі. Вона стояла на стежці та поступово висвітлювала простір навколо. Стіни були кущами та рядами дерев. Рубі поклала ліхтар на землю сіла поряд з Марком, злегка усміхнувшись.

У секунду Марк відповз до найближчих кущів і випорожнив і так майже порожній шлунок

— З тобою все добре? — обережно поцікавилася Рубі

Марк плюхнувся назад поряд з нею, витираючи обличчя краєм футболки

— Зараз так. Котра година?

— Коли я пішла, було друга, — тихо відповіла вона.

Марк звів очі на зоряне небо. Яскравий місяць трохи зрушив убік

— Марку, ти зараз у стані поговорити? — легенько доторкнувшись до його руки, спитала Рубі.

— Та наче так. А ти ЗАРАЗ поговорити хочеш?

Марк глянув на неї. Ліхтарик світив не дуже яскраво, але цього було достатньо, щоб побачити, як вона налякана. Здавалося, що її навіть трохи трусить.

Рубі кивнула

— Т...ти ж не сердишся на мене, правда? Я цього не хотіла. Чесно. Він взяв силою. Я...я була проти. Марк. Марку, ти мене чуєш? Не мовчи, будь ласка. Я...я не винна, це все він. Чесно

Тепер вона точно тремтіла. Вчепившись міцною хваткою в передпліччя Марка, вона продовжувала монотонно говорити.

Марк слухав і згадував усі події сьогоднішнього вечора. Куточки губ знову підскочили вгору

— Тобто ти хочеш сказати, що він сьогодні вперше до тебе чіплявся?

— М…Марку, будь ласка, послухай

— Не перший. І точно не другий. Але ти мене все одно сюди тягла, знаючи, що він може знову це зробити

— Ні. Ні. Марку, навіть не смій про це думати! Будь ласка

— Але я все ж таки думаю, що ти спеціально це зробила. Тобі подобається, коли Ендрю до тебе чіпляється. І ти вирішила нарешті йому віддатися. І притягла мене на все це подивитись

Він вирвав руку з її хватки. І, похитнувшись, підвівся. Так само тремтячи, Рубі піднялася за ним слідом. Але в спробі доторкнутися, Марк грубо відштовхнув її.

— Марку, ну вислухай, будь ласка. Кажу ж, я цього не хотіла. Чому ти вперся, як чортів баран!

— Ти мені зрадила! Я не повинен злитися? Повинен терпіти, коли ти ставишся до мене як до шматка лайна? Чи що ти ще пропонуєш?

Марк кричав, сам лякаючись свого голосу. А коли закінчив, дозволив Рубі підійти ближче та покласти руки на плечі.

— Тебе колись пускали по колу? — промимрила вона. — Що? Ні? А мене тричі. І вперше, коли мені було чотирнадцять. А твоєю довірою шантажували? Тією довірою, що виникла тому, що був просто наївною дитиною. Що? Теж ні?

— Хто?

— Що хто? Хто пускав по колу? Тобі імена всієї четвірки назвати чи сам здогадаєшся?

— І ти все одно сюди ходиш? І дозволяєш це робити з собою? Отже, хочеш, якщо так робиш

Вона завмерла, дивлячись йому в очі. Потім забрала руки з плечей і відійшла на крок назад. По худій щоці скотилася сльоза

— А я ж у тебе по-справжньому закохалася. Секрети довіряла.

— Ти ще на самому початку сказала, що кохання тобі не треба. Ось я і не кохав. Реви, скільки хочеш, мені від цього аж ніяк

Вона мовчала. Марк підняв з землі ліхтарик і висвітлив її силует.

Сльози градом лилися з очей, збираючись на підборідді. Вона схлипнула. А потім, не відриваючи погляду від Марка, посміхнулась.

— Який же ти справді шматок лайна, Марку

Вихопивши ліхтарик з рук, вона кинулась тікати. Марк залишився один у темряві та знову підняв очі на зірки.

— «Я знаю, Рубі. Я знаю"