Казки навиворіт

Жив на світі рід зміїний. Були вони всі різні, хтось добрий, хтось не дуже. Та вже так повелося, що люди в своїх легендах і казках змальовували зміїв виключно як поганців. Через це зміїний народ дуже потерпав. Люди боялися їх, а страх, як відомо, породжує ненависть. То тут то там появлялись герої, що бажали прославитись за рахунок вбивства змія. Вигадували різні небилиці, в своє виправдання, начебто ті нещасні змії були лихими, викрадали людей, тероризували селища. І нікого не цікавила правда, що викрадена змієм дівчина могла покохати і добровільно піти з ним. Отак винищували люди зміїв і не було цьому спасу.

От одна Змія вирішила цьому зарадити, врятувати свій рід від повного винищення. Та як не знала. Прогулювалась якось лісом і зустріла бабу-Ягу, а та за чутками віщункою була вправною, от Змія і вирішила в неї запитати як бути.

Вислухавши уважно Змію баба-Яга присіла на колоду і розклала карти, на столику, що з'явився з повітря. Вивчала уважно розклад картковий а тоді промовила:

— Знаю я як зарадити твоїй біді, слухай уважно: біля широкої річки, в густому лісі є особливе дерево. Це дерево життя і в ньому спасіння твого роду. Тільки об'єднавшись із ним буде у вас майбутнє.

Подякувала Змія бабі-Язі і побігла додому. Постукала в двері і каже до доньки:

— Зміючко Оленко відчини.

А як донька відчинила, зайшла в хату і розповіла все що дізналась.

— А як з деревом об'єднатись момо? — запитала Оленка.

— Та ясно як, з'їмо ми його, — відмахнулась від доньки Змія. — Де його шукати, оце справжнє питання.

— Можливо воно в нашому лісі росте, — припустила зміючка Оленка, — там, за лісом, якраз широка річка протікає.

Вирішила Змія послухати доньчиної поради і пішла в ліс на пошуки особливого дерева. Довго блукала, всюди шукала, та зрештою знайшла тільки пеньок від нього. Зрубав хтось дерево. Засумувала Змія, як же їй тепер рід рятувати. Знову пішла до баби-Яги за допомогою.

— Не згинуло дерево, а переродилось. Шукай родину, в якої не було дітей, а тепер синок появився. Він і є тим перевтіленим деревом. В ньому спасіння твого роду. — Відповіла їй баба-Яга

Подякувала Змія і знову побігла додому. Стукає в двері і каже:

— Зміючко Оленко відчини. — а як забігла в хату, підхопила доньку на руки, стала радісно кружляти. — Врятовані ми доню, не згинуло дерево а на хлопчика обернулося. Знайти б його тільки.

Зміючка Оленка хотіла допомогти мамі, але та надто переживала за неї, тому сама пішла шукати, а Оленці наказала замкнутись в домі і нікого окрім неї не пускати.

Довго шукала Змія потрібного хлопчика, та почула якось історії про Івасика Телесика, хлопчика що плаває річкою в золотому човнику із срібним весельцем. Прибігла Змія на берег і справді, бачить плаває Телесик в човнику, рибу ловить. Але від берега далеко, не дістати. Стала чекати коли ближче підпливе. Аж раптом бачить, підійшла до берега мама Телесика та й гукає:

— Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити.

А Телесик почув тай каже:

— Ближче, ближче, човнику, до бережка, - це ж моя матінка, снідати принесла.

Приплив човник до берега, Телесик наївся, напився, віддав рибку, відштовхнув човника весельцем від берега, і далі поплив рибку ловити.

Підслухала те змія і вирішила схитрувати, вдати з себе Телесикову маму, щоб його підманити. Вийшла на берег і гукає грубим голосом:

— Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити.

Почув те Телесик, та зрозумів що то не його мама, тай каже:

— То не голос моєї матінки, пливи, пливи човнику далі, подалі від берега. — Махнув весельцем і відплив від берега.

Постояла Змія почекала та й пішла додому. Наступного дня знову прийшла, підгледіла як мама Телесика кличе, та й собі так спробувала. Але Телесик як тільки чув грубий зміїний голос, одразу відпливав подалі від берега.

Стала Змія думати-гадати як би Телесика обманути. Згадала, що чула про коваля майстерного, здатного все що завгодно викувати. Та й пішла до ного і каже:

— Ковалю, скуй мені такий тоненький голос як в Телесикової мами.

Коваль був вправний, швидко перекував голос Змії. От прийшла вона знову на берег, і тоненьким голосом кличе:

— Телесику, Телесику!

Приплинь, приплинь до бережка!

Дам я тобі їсти й пити.

Почув Телесик, повірив, що то його мама, та й приплив до берега. А Змія його схопила і побігла додому. Стукає в двері та й каже:

— Зміючко Оленко відчини.

Оленка почула, що мама прийшла та й впустила її в дім. Вперше Оленка бачила людського хлопчика. Він виявився зовсім не страшним як мама Змія розказувала.

— Затопи дочко піч, і розжар так, щоб камені тріскали. Тоді закинеш туди цього Телесика. Я ж піду гостей скликати. Скоро нам більше ніхто не буде погрожувати. — сказала Змія, і перед тим як вийти з дому наказала доньці, — гляди ж мені Оленко, замкни за мною двері і нікому не відчиняй.

Як замкнула зміючка Оленка двері за мамою, то стала топити піч, і усе скоса Телесика розглядає. А хлопчик теж не сидів без діла, оглянувся довкола, здивувавшись про себе. Не думав він що змії так само як люди живуй, та й Оленка зовсім не була страшною, аж боятись перестав і заговорив:

— Ви хочете мене з'їсти?

— Так, — відповіла Оленка, хвилину повагавшись. Не знала чи можна їй з Телесиком говорити.

— Значить змії і правда людей їдять, — зробив висновок Телесик.

— Це не так, — заперечила зміючка, — ми не їмо людей. Це люди на нас постійно нападають і оббріхують.

— Тому ти закриваєшся в домі і не виходиш на вулицю? — промовив Телесик, пригадавши як Змія наказувала замкнути двері.

— Мама каже там небезпечно, злі люди можуть мені нашкодити.

— Але я теж людина, і не хочу тобі шкодити. Люди бувають дуже різні, як і світ за межами цих стін. — Промовив Телесик доброзичливо посміхаючись до зміючки.

— А розкажи мені більше, про людей і світ, — наважилась попрохати Оленка, цікаво їй було як світ виглядає, та мама ніколи не брала її з собою і нікуди не пускала.

Став Телесик розповідати Оленці як люди живуть, як світ виглядає, що там є цікавого і незвичного. І так захопливо розповідав, що Оленка аж захотіла побачити все на власні очі.

Затріщали камені в печі, розжарилася вона достатньо, настала пора Телесика пекти. Та не Могла Оленка цього зробити, сподобався їй Телесик й історії його цікаві. Відімкнула зміючка двері та й каже:

— Тікай поки моя матінка не повернулася.

— Ходімо зі мною, — запропонував Телесик, зупинившись у дверях, — погостюєш в мене, світ побачиш, годі сидіти в чотирьох стінах.

Боялася зміючка Оленка покидати дім, та добрий погляд і щира усмішка Телесика переконали її. Замкнули вони двері дому і пішли. Та не встигли далеко відійти як прийшла Змія з гостями. Побачили вони що Оленка з Телесиком втікають і кинулись наздоганяти.

Добігли діти до лісу, бачать, що не можуть втекти, та й вилізли на височенного явора, на самий його вершок. Прибігла Змія з гостями до дерева тай просить доньку:

— Зміючко Оленко злізай негайно!

— Ні, — відповіла Оленка, міцніше схопившись за дерево.

— Зміючко Оленко злазь, кому сказала, — гаркнула Змія.

— Не злізу, — крикнула зверху Оленка.

Розізлилась сильно Змія, давай разом з іншими дерево трусити і гризти. Та міцне дерево виявилось, обламали змії свої зуби. Побігли вони тоді до коваля, щоб викував їм залізні зуби. Коваль був майстром вправним, швидко впорався. Повернулись змії і давай гризти дерево новими, залізними зубами.

Злякався Телесик з Оленкою, що змії дерево перегризуть. Аж бачать летять дикі гуси, то й діти стали просити:

— Гуси, гуси, гусенята!

Візьміть нас на крилята

Та понесіть до батенька,

А в батенька - їсти й пити,

Та ще добре походити.

А гуси пролітаючи мимо й кажуть:

— Ніколи нам, поспішаємо, нехай вас наступні візьмуть.

А змії все гризуть дерево аж щіпки летять. Летить наступний табун гусей, діти знову їх просять. Але й від цих отримали ту ж відповідь. А дерево вже починає падати, ще трохи й перегризуть його змії. Телесик з Оленкою вже не знали як рятуватись, а ж бачать летять прочка гусей самітно. Стали діти прости їх порятувати, а гуси й погодились. Взяли дітей на крила і віднесли до Телесикового дому.

Дуже зраділи Телесикові батьки, що син здоровий і неушкоджений повернувся. Стіл накрили, стали Оленку пиріжками з смачним чаєм пригощати, і про гусей не забули. Насипали їм зерна стільки, що ті наївшись досхочу ще й з собою в дорогу взяли.

А Змія бігає в сльозах по лісу, не знає як доньку порятувати, боїться до людей заходити. Шукає хто б їй допоміг. Зустріла знову бабу-Ягу, і розповіла ії все що сталося.

— Допоможи мені доньку врятувати, мовила Змія до баби-Яги.

— Донька твоя розумніша за тебе виявилась, не потрібно її рятувати, в безпеці вона. І рід твій буде, якщо знову дров не наламаєш. — Посміхнулась баба-Яга і пішла собі по справах.