Казки навиворіт

Нова історія Білосніжки і Червоної шапочки

Умови зміни:

Білосніжка з сумкою і голкою, зустрічає Червону Шапочку в катакомбах, там вони когось рятуватимуть, в процесі знайдуть своє щастя.

І наказала зла Королева мисливцю позбутись Білосніжки. Відвести її туди, де та згине, і ніхто її не знайде. А серце її вирізати і принести на блюдечку.

Ось так звучить стара історія відомої на весь світ казки. Та я пропоную вам поринути в пригоди зовсім іншої, та не менш захопливої історії.

Погодився мисливець виконати наказ Королеви без вагань, одне його дивувало, для чого Королеві серце юної дівчини. Не знав він того, що королева могутня чаклунка і через серце Білосніжки хотіла вкрасти її вроду і молодість.

Куди вести Білосніжку Мисливець також довго не думав. Знав він тільки одне місце, де її ніхто не буде шукати, це старі катакомби гномів, що тягнулись лабіринтом на багато кілометрів під землею. Навіть карти тих місць не існувало, такими заплутаними були тунелі.

В той день стояла гарна сонячна погода. І мисливець взяв з собою Білосніжна, наче для того щоб вона розвіялась і погуляла в лісі, поки він полюватиме. А ніхто нічого й не запідозрив, Білосніжка обожнювала гуляти на природі, та й з Мисливцем вона була в цілковитій безпеці. Принаймні так усі думали.

Та повів Мисливець дівчину не в ліс, а в сторону гірського хребта, де знаходився вхід в катакомби.

— А чому ми сюди прийшли, — запитала Білосніжка, оглядаючи вхід в катакомби, — я думала, що полюватимемо в лісі.

— Багато дичини використовують катакомби як прихисток, тож там нам буде набагато легше вполювати щось. — відповів мисливець не обертаючись, зосереджений на завданні яке мав виконати.

Білосніжка очікувала побачити якусь арку, чи кам'яні ворота, проте вхід в катакомби не відрізнявся від входу в звичайну печеру. Та й в середині все виглядало як печера, просто довгий тунель.

Мисливець вирішив завести Білосніжку глибше в катакомби, подалі, щоб навіть випадково її ніхто не знайшов. Але зосередившись на тому, що йому вже незабаром необхідно буде зробити, він не помітив як Білосніжка звернула в бічний тунель. Потім він ще довго бігав лабіринтами катакомб, та так і не знайшов дівчину. Абсолютно впевнений що сама вона ніколи не вибереться, та й так і згине в катакомбах, Мисливець повернувся в замок. Дорогою вполював він оленя, чиє серце й видав за серце білосніжки. Зла королева потім стала на диво популярною серед мисливських собак.

Білосніжка ж справді заблукала. Йдучи сірим печерним тунелем, вона помітила стіни з цегли і з цікавості відійшла поглянути що там. Так і опинилась в катакомбах гномів. Тут все виглядало інакше, широкі і високі тунелі, стіни яких мощені цеглою і подекуди прикрашені майстерним різьбленням і статуями гном'ячих богів і героїв.

Так розглядаючи катакомби відходила Білосніжка все далі і далі. А коли опамяталась, то було вже пізно, вона заблукала і не знайшла дороги назад. І скільки б не гукала мисливця він так і не прийшов на допомогу.

Та Білосніжка не засмутилась. Вона вірила, що вибереться з катакомб, рано чи пізно. Тим біль що тут було що їсти і пити. Повсюду росли гриби, а в кількох місцях пробивались підземні джерела з питною водою. А ще в Білосніжки була чарівна сумка, всередині якої знаходився безкінечний запас трьох її улюблених страв.

Так пройшло кілька днів. Аж раптом, коли Білосніжка йшла черговим тунелем, на неї напали. З темного кутка вистрибнула дівчина, приблизно її віку в яскраво червоному плащі з каптуром.

— Ось ти й попався, вовчисько! — вигукнула незнайомка, а тоді мало не впала, обіпершись на свій меч.

— Перепрошую, але я не вовк, — заперечила Білосніжка, з острахом оглядаючи незнайомку.

— Це добре, — через силу промовила дівчина в червоному, — бо я зовсім без сил. Кілька днів нічого не їла. Зараз мене й вовченя б перемогло. — Сказала це і впала на коліна, майже непритомніючи. Пошкодувала незнайомку Білосніжка, вирішила допомогти. Напоїла а потім й нагодувала.

— Мене, Червона Шапочка звати, можеш кликати просто Шапка, — представилась незнайомка досхочу наївшись, — ти цеє, вибач що я тебе обїла. Просто вже кілька днів тут блукаю. Власні припаси прикінчила ще на другий день. Отак мало з голоду й не вмерла.

— Та нічого страшного, їжі в мене вдосталь, — посміхнулась Білосніжка, показуючи свою сумку. — Ось, це подарунок від придворного мага. Сумка по особливому зачарована. В неї влізає все що завгодно, і є невичерпний запас трьох страв, якими я тебе частувала.

— Класна штука, — оцінила сумку Червона Шапочка, — то ти в нас виходить принцеса, раз сам придворний маг тобі подарунки робить. Чи можливо ти вкрала його серце, — змовницьки оглянулась і підморгнувши прошепотіла Шапка.

— Зовсім ні! — почервоніла Білосніжка, — Я була принцесою. Але після смерті батька владу захопила мачуха. Мене вона ніколи не любила. Мабуть за її наказом мисливець привів мене сюди і залишиви, — закінчила із сумом свою розповідь Білосніжка.

— Отже тобі нема куди повертатись. Тоді ходімо зі мною. Удвох все одно веселіше. — запропонувала Шапка.

— А ти не проти? Тоді я з радістю, — аж підстрибнула Білосніжка від радості. Та враз знову сіла на місце і промовила: — Але я тебе зовсім не знаю, може ти розбійниця якась?

— Я, розбійниця? Ой не можу, — розсміялась Шапка, аж за живіт схопилась, а відсміявшись розповіла свою історію: — Я народилась в невеликому селищі, батька свого ніколи не знала. А коли мама зустріла відчима я стали лишньою. Мене все частіше почали відправляти в гості до бабусі, яка жила далеко в дрімучому лісі. Дорога через ліс ітак не легка. Так там ще було повно вовків. Один такий вовк мене мало не зжер, добре що поблизу опинився мисливець. Він врятував мене, а потім навчив виживати і полювати. Так я стала мисливицею. Вже багато років я полюю на перевертнів. Це не звичайні вовки, вони можуть приймати людську подобу, та навіть обернути людину на собі подібного. Один такий вовк заховався від мене тут, в цих катакомбах. Якщо ти не передумала, то я буду дуже рада твоїй компанії.

— Ого, то ти мисливиця на перевертнів, — захоплено промовила Білосніжка, — як цікаво, а в мене так точно вийде?

— Звісно, я тебе всього навчу, — запевнила Шапка, — але точно не в такому одязі. В сукні принцеси тобі не стати мисливицею.

— Це не проблема, — посміхнулась Білосніжка, і витягла з сумки срібну голку. Цією голкою вона прямо на собі в мить перешила одяг на більш зручний і підходящий. А побачивши здивований погляд Червоної Шапочки, пояснила, — це чарівна голка моєї мами. Нею можна з легкістю відремонтувати одяг, чи ось так перешити. Твій я до речі теж підлатала. Плащ був в особливо плачевному стані, і як він на тобі ще не розсипався.

— Дякую, мій червоний плащ теж чарівний, може захистити від будь чого. От тільки псується він при носінні як звичайний одяг. Мені його мисливець подарував, і сказав що це така особливість, наче маскування, щоб ніхто не запідозрив його справжню силу. Схоже твоя голка й чарівні речі може підлатати. — Уважно розглядала свій плащ Шапка, тепер він був наче новий, навіть бруд зник.

Так Червона шапочка і Білосніжка стали подорожувати, безкінечними тунелями катакомб, разом. Червона шапочка всюди, де вони проходили, залишала пастки на вовка. Та з часом, коли вони стали приходити перевірити їх, то виявили, що більшість пасток зламані, а мотузки і сітки розірвані. Та для досвідченої мисливиці було зовсім не важко відновити пастки. Тим більш що чарівна голка Білосніжки могла зшивати сітки і мотузки так, що ті стали як нові.

І от, раптом зустріли вони принца, якого звали Чарлі. Ну як зустріли, знайшли його в одній з численних пасток розставлених Шапкою.

— Дякую за порятунок, — подякував принц, коли його витягли із сітки. — Але надалі мені не потрібна ваша допомога.

Сказавши це він розвернувся і пішов. Та вже наступного дня дівчата знайшли його в іншій пастці. Звільнили і він знову пішов, щоб втрапити в чергову пастку. І так повторювалось кілька разів.

— Слухай Шапко, а ти точно пастки на вовка ставиш, чи може просто хочеш собі принца впіймати. — Пожартувала Білосніжка, коли вони знову витягували з сітки принца-невдаху.

— А може наш Чарлі і є вовк, пам'ятаєш я казала, що вони можуть приймати людську подобу. — Пропустивши повз вуха кепкування, Шапка витягла срібний кинджал, і притисла лезо до принцової руки.

— Ти що здуріла? — обурився принц, відсмикнувши руку, — зарізати мене хочеш.

— От нема мені що робити, ти сам рано чи пізно вб'єшся і без моєї допомоги. А кинджалом я лише перевіряла чи ти людина. — Пояснила Шапка. — Срібло для перевертнів як отрута, яка обпікає шкіру.

— Ура! Ми вияснили, що я не перевертень, а спитати не можна було? — обурився принц Чарлі.

— Так, ти не перевертень, просто ідіот, який попсув мені всі пастки. — Відштовхнувши принца в сторону Шапка почала відновлювати чергову зламану пастку.

— А що ти взагалі тут робиш? — Запитала Білосніжка, зшиваючи своєю голкою розірвану мотузку.

Чарлі не хотів відповідати, та поглянувши як дівчата вправно відновлюють пастку, визнав про себе, що сам він не впорається. І хоч це не було в його правилах, та вирішив він попросити про допомогу.

— Я шукаю тут свого брата. Ми полювали в лісі, коли раптом зустріли величезного вовка. Я відступаючи перечепився через камінь і впав. В цей момент вовк стрибнув на мене, відчувши що я беззахисний. Брат закрив ме собою, і вовк забрав його. Я прохав батька спасти його, та він відмовився. Сказав що Джуліуса вже немає серед живих, вовк роздер його. Та я в це не вірю! Попри батькову заборону я сам пішов на пошуки. Слід привів мене сюди. Я знаю, що Джуліас живий, він повинен бути живим. Допоможіть мені його знайти і врятувати.

— Допоможемо? — запитала Білосніжка поглянувши на Шапку.

— Ну й мороки буде з цим ходячим нещастям, — відповіла Шапка, схрестивши руки на грудях, — та в разі чого стане наживкою для вовка.

На тому й погодити, продовживши шлях разом. Принц насправді виявився ще тим незграбою, і постійно у щось встрягав. Добре хоч в пастки став менше потрапляти. Та Червоній шапочці доводилось за ним наглядати і постійно рятувати.

Разом вони дійшли до центру катакомб і виявили, що там знаходиться древнє забуте місто гномів. Величезне місто виглядало так, неначе вирізане з суцільного каменю. Та населяли це місто лише кам'яні статую, що досить натурально відтворювали постаті гномів у побуті.

— Давайте тут зупинимось, — запропонувала Білосніжка, поки Принц під керівництвом Шапки, намагався встановлювати пастки.

Сидіти без діла стало нудно, тож Білосніжка вирішила оглянути місто. Майстерність скульптора вражала, кам'яні гноми були неначе живі. От квіткарка майструє черговий букет. А там по вулиці вийшли на прогулянку батьки з дітьми. Суворий гном охоронець крокує кудись у справах. Задивившись на кам'яні скульптури Білосніжка не помітила як вийшла на центральну площу. Там знаходився величезний камінь, плоский з одного боку. І на пласкій частині щось було написано на давній мові, якої дівчина не знала.

Раптом вона почула якийсь шум, і пішовши на звук побачила як в провулку між двома будинками на землі корчиться, неначе від болю, молодий парубок. Він місцями обростав шерстю, очі його були жовті як у вовка. Зуби видовжувались у ікла.

— Тікай, — прохрипів через силу парубок, намагаючись стримати своє перевтілення.

Білосніжка якусь мить дивилась як заворожена. Сама не зрозуміла коли вихопила свою чарівну голку, і почала шити простір довкола парубка. З кожним її рухон шерсть на тілі парубка відступала, і він все більше ставав схожим на звичайну людину.

— Що ти зробила? — запитав він вражено, оглядаючи своє тіло.

— Здається, я зшила тебе воєдино, — не менш вражено оглядала свою чарівну голку Білосніжка. Сама вона не знала, що на таке здатна. — Твої душа і тіло були розділені на вовка і людину. Ці дві частини боролись між собою, та я їх з'єднала, зробивши тебе цілісним. На жаль, я не можу позбавити тебе прокляття, та тепер ти сам обираєш коли бути вовком, і зможеш контролювати себе у вовчій подобі.

— Не знаю навіть як тобі віддячити, — схилився у поклоні парубок, — мене звати Джуліус.

— Не може бути! Я знаю твого брата Чарлі, він тут , з моєю подругою. Тебе шукає. Ходімо, я тебе відведу. — Білосніжка схопила Джуліуса за руку і потягла на площу, та навпроти каменя з написом, парубок зупинився, вивільнивши руку.

— Не потрібно цього. Я не можу тепер повернутись з братом додому. Він має змиритись і почати жити далі. — промовив сумно Джуліус.

Білосніжка розуміла що має на увазі Джуліус, і хоч не погоджувалась з ним, та поважала його рішення. Погляд її мимоволі знову ковзнув по напису на камені, і вона промовила:

— Цікаво, що тут написано?

— Тут описана історія міста, і його прокляття, — промовив Джуліус за спиною Білосніжки. — Колись, це було процвітаюче місто, яке населяли щасливі працьовиті гноми. Вони жили безтурботним життям, нікому не шкодячи. Та одного разу забрів на територію катакомб великий чорний вовк. Був це не простий вовк, а чаклун-перевертень. Став він перед містом і почав вимагати, щоб йому приносили щомісяця жертву - молодого хлопця і дівчину. Хотів чаклун стати сильнішим за рахунок крові молодих гномів.

Та жителі міста відмовили йому. Попросили захисту в мисливців людей, що саме гостювали в них. Вступили мисливці в бій з вовком, поранили його сильно, та не змогли вбити. Обернувся вовк тоді чаклуном. Всіх мисливців прокляв, перетворивши на вовків, а місто гномів обернув в камінь.

— Невже немає способу врятувати їх усіх? — запитала Білосніжка, не зводячи погляду з парубка.

— Такий спосіб є. Якщо вовк, що з доброї волі прийшов у місто і отримає добровільну жертву, проливши невинну молоду кров, то чари з жителів спадуть. — вперше парубок уважно поглянув на Білосніжку, очікуючи що вона скаже.

— Достатньо пролити кров? Вовк же ш не має з'їсти свою жертву? — запитала дівчина, задумавшись.

— В умовах прокляття цього не сказано, тому так, достатньо пролити кров. — Звірився із текстом Джуліус, перш ніж відповісти.

— Тоді я готова, — простягнула Білосніжка руку. — Вкуси мене, і врятуємо бідолашних гномів.

— Ти не розумієш про що просиш, — палко заперечив парубок відвернувшись. — Якщо я вкушу тебе, то передам своє прокляття. Ти теж станеш монстром на якого полюватимуть. Повертайся краще додому, до свого нормального життя.

— Ти не монстр, що б там не казали! — заперечила Білосніжка. — І це не така вже велика ціна за порятунок цілого міста. А вдома мене не чекає нічого доброго, та й по правді нема в мене дому, куди можна повертатись.

Джуліан, під натиском Білосніжки погодився, і в момент коли він почав перетворюватись на вовка, на площу прийшли принц Чарлі і Червона шапочка. Остання спочатку хотіла прибити вовка, що скалив зуби на її подругу. Та Білосніжка усе пояснила, а принц Джуліус, обернувшись назад людиною підтвердив її слова.

Джуліус таки обернувся вовком і вкусив Білосніжку за руку. Як тільки перші краплі невинної чистої крові оросили землю, в усі сторони від площі розійшлась яскрава хвиля. А за мить всі гноми в місті ожили.

Місто було врятоване, та тепер його жителям загрожувала голодна смерть. За роки скам'яніння в місті зникло все їстівне. Проте Білосніжка з друзями і тут прийшли на виручку гномам. Із своєї чарівної сумки Білосніжка дістала достатньо їжі, щоб прогодувати всіх гномів. А червона шапочка з принцами полювали, щоб урізноманітнити раціон гномів.

Так пройшло кілька місяців, перш ніж гноми змогли повністю відновити своє місто. За цей час Білосніжка стала перевертнем, і Джуліан допоміг їй освоїтись із новими здібностями. Друзі й не помітили як прижилися у місті, ставши його невід'ємною частиною. Гноми також полюбили своїх рятівників, і зробили їх королями й королевами свого міста. Джуліус і Білосніжка, ставши перевертнями не могли повернутись додому. А Чарлі не хотів покидати брата і повертатись до батька який так легко відмовився від сина. Що ж до Червоної шапочки то їй теж не було куди йти. Вовк якого вона переслідувала давно помер, Джулійс його смертельно поранив, коли той напав на нього в лісі. Тож Шапка вирішила залишитись з новими друзями. Окрім того, вона переймалась за принца Чарлі, опікаючи його, щоб бува не скалічився в своїй королівській незграбності.