Вальс смерті

Завжди її вабили поглядом місяць і зорі,

Невинні та чисті, рятують життя це сурове.

Сьогодні милується дивом тим знов сама, в тиші,

Що в темряві ночі їй внутрішній голос колише.

Секунда, і руки порізами болю укриті.

Не треба ні зорі, ні місяць, ні правда, ні кривда.

Смілива, невпинно кружляє у вальсі зі смертю,

Танок - виживання, як гра, не пробачить їй втечу.

Позаду земля вкривається шлейфом із крові,

Нажаль, це - не шоу, реальності повість.

Освітлює напрямок місяць чітким їхнім рухам.

Мандрує минулим, що болем звучить їй у грудях.

Приходить в голову з буття забагато моментів,

Набридло життя це, буденність страшніша за пекло.

Їй жити не хочеться далі, надія вже тане,

На небо дорога готова, моменту чекає.

Не страшно... Звучить лиш питань забагато у серці.

Сльози солоні рікою, готова померти.

Кружляє в останньому вальсі, а янголи поряд,

Чекають безмовно, а очі: "Рятуйся!" - говорять.

Та смерть не відпустить ніколи маленької жертви,

Навіки затягне до чорного виміру мертвих.

Сказати потрібно багато, та люди не чують,

Немає від зради, байдужості в світі рятунку.

Танок добігає кінця, ось акорди останні.

Залишаться людям криваві без сенсу послання.

Смертельна забава скінчилася, душу забрали.

До раю душа дівоча відлетіла назавжди...