Глухий кут

Вона його всім серцем покохала,

Думки про нього все заполонили...

Під музику у подушку ридала

Й нічого більше зовсім не хотіла.

А в глибині душі було їй сумно,

Раділа неправдиво - для людей

Та замість сну лиш плакала безшумно

І не могла заплющити очей.

Їй згадувалось, як удвох сиділи.

Він лагідно торкавсь її плеча,

Про все безперестанку говорили,

Тоді, немов би зупинявся час...

З ним кожна мить для неї надважлива,

З ним провела б усе своє життя,

Але вона ще не така смілива,

Щоб впевнено зізнатись в почуттях.

Вона жила й не знала, що робити,

Він ніби близько, а водночас - ні.

Їй зовсім не хотілось їсти й пити,

Лише писати про любов пісні...