Пишу я знову щось про себе...

Чарівні очі сяють в ночі,

І сум дівочий повсякчас,

А сліз не видно,

Й давно немає.

Самотність вдома поселилась,

І обвела все навкруги.

Чи бути одній непогано?

Чи бути самій зовсім зле?

Не завжди я знаю,

Чому я обираю людей не тих,

А не себе.

В біді буденній поряд я завжди у себе є.

Хотілося б наповнитись сповна увагою, любов'ю,

Щоб більше не хотіти, не мати спраги у цьому,

Але довіритися комусь важко.

Відкритись повністю – інтимно.

І як це брати й не давати?

І як це думати про себе?

Це егоїзм, скажуть усі кому не лінь.

Думати про інших це добро.

Чому ж не видно альтруїстів?

Мабуть, правда десь по центру.

І так завжди, шукаєш відповідь на питання,

Приходить думка рішуча й одна.

І вірш живе своїм життям,

Думки свої я викладаю.

І легше стане на душі,

Неначе це почув хтось.

– 07.04.2023