Об’єкт «Д»

Коли зателефонував дядько Семен, я міцно спав після гарного обіду, з користю проводячи вихідний день. Втім, зараз він дзвонив, не як дядько, а як шеф.

— Олексо, ти вдома? Є справа неподалік.

— Слухаю, пане полковнику! — я мимоволі виструнчився і потер рукою заспану мармизу.

— На осокорківських дачах зникла дев’ятирічна дівчинка, Катруся Ласкава. Зранку мала пішла на прогулянку, а коли не повернулася по обіді, матір забила тривогу. Зараз дачний масив обшукують підрозділи поліції. Але… — він зам’явся.

— Це не перший випадок, — зітхнув я. — Думаєте, це наш профіль?

— Це вже вдруге! Схоже, що розважається людський покидьок. На щастя, першим двом дітям, хлопчикам-близнюкам, вдалося втекти від виродка. Є фоторобот, але потвора ніяк не вгамується.

— Потвора? — перепитав я. — Ви думаєте?

— Я знаю, що цей район не вперше стає мисливськім угіддям для об’єктів. Втім, кому я це розповідаю… Ти гарно знаєш старі дачі?

— Так… — я кинув розсіяний погляд з вікна: на Дніпро і пляж, що був забитий відпочиваючими.

Мій будинок, побудований кілька років тому, стоїть майже на самому березі річки, біля станції метро «Славутич». Заради цього житлового комплексу місто викупило цілий масив старих дач у приватних власників, в тому числі і мою спадщину. Грошей з оборудки вистачило на маленьку однокімнатну квартиру.

— Тоді негайно підключайся до пошуків!

Через годину я стояв перед дачним будинком сім’ї Ласкавих і доповідав огрядному лейтенанту поліції:

— Стажист Олексій Митець, спеціальний підрозділ М.І.Ф. Прибув за наказом полковника Семена Кононенка.

Лейтенант неспішно оглянув мене з ніг до голови:

— І що ж цікавого знайшли мисливці в цій маленькій пересічній справі, що прислали аж цілого стажиста? Ми не просили допомоги.

Ну що ж, не вперше я стикаюся з таким відношенням…

— Вибачте, пане лейтенанте, але М.І.Ф. не потребує запрошення.

Ще один презирливий погляд, з якого остаточно зрозуміло, що пан лейтенант думає про мене особисто і про мисливців загалом.

— Гаразд, стажист Митець, — нарешті процідив поліцейський. — Робіть що знаєте, тільки не плутайтеся під ногами!

Я кивнув, повернувся до нього спиною і прочинив хвіртку на дачну ділянку. Швидко оглянув територію. Помітив собачу буду і розкидані дитячі іграшки. Якщо в сім’ї живе собака, чому він дозволив мені так спокійно зайти на ділянку? Я піднявся на ґанок симпатичного дачного будиночку і постукав в двері.

Вдома була лише мати, Мар’яна Ласкава.

— Катруся гралася на дворі з самого ранку, — повідала вона, нервово смикаючи в руках рушник. — Я і не помітила, коли вона пішла. Розумієте, вона завжди гуляла з Бабієм…

— З ким?! — вирвалося у мене.

Мар’яна нервово розсміялася:

— Це наш пес. Смішне прізвисько, я розумію… Аж потім я побачила, що Бабій спить в буді. Я подзвонила їй, але телефон не відповідав. Я обійшла всіх сусідів, шукала більше години, аж згодом подзвонила до поліції…

— Ви все правильно зробили, — втішив я бідолашну жінку. — Поліція переверне дачі догори дригом, але знайде Катрусю.

— Олексо, а це правда, що тут завівся маніяк? — з тривогою спитала вона. — Кажуть, діти вже зникали цього літа.

— Це не маніяк, а невдаха якийсь! — спішно сказав я, щоб хоч якось її розрадити. — Хлопчики від нього втекли і живі та здорові повернулися додому.

— То ж хлопчики! — Мар’яна тихо заплакала. — Вони, мабуть, сильніші і старші. А Катруся ще така маленька!

— Я виріс на цих дачах, — я знову спробував її заспокоїти, — і знаю тут кожен куточок. Я знайду вашу доньку, обіцяю! До речі, — я роззирнувся, — а де ваш пес?

Мар’яна оглянула двір, здивовано знизала плечима, гукнула: «Бабій!» і тільки руками розвела.

— Мабуть, кудись побіг. Не до собаки мені зараз!

— Розумію. Якої він породи?

— Він безпородний. Ми взяли його з притулку рік тому вже дорослим. Катруся, як його побачила, вчепилася і ні про яке інше цуценя навіть слухати не хотіла. Але він гарний! Великий, сіро-чорний, схожий на вівчарку.

— Зрозуміло, — кивнув я, — можна я огляну двір?

— Звичайно! Але що ви хочете тут побачити?

Я й сам не знав. Але собаки гарно чують об’єкти. Собаки їх бояться, скаженіють, тікають, пробують атакувати… Тільки не лишаються байдужими.

Мар’яна сказала, що Катруся з Бабієм були нерозлучними. То чому ж саме сьогодні вірний пес не пішов з дівчинкою на прогулянку? І куди подівся потім?

Я добре орієнтувався в дачах, і не сумнівався, що їх вже прочісують поліцейські. Але якщо маніяк — не людина, а об’єкт, то це справа М.І.Ф.