Інші казки

Предмет : Гребінець, карта.

Помічник : Червона шапочка

Куди потрапила Білосніжка: руїни стародавнього міста.

Що робитиме? : Стане розбійницею.

Мініатюра до флешмобу від Таверни Місячного Котика.

Дівчина бігла не оглядаючись. Лише прислуховувалася, чи не женеться він за нею. Розуміла, що як спіймає знову, її вже нічого не врятує. Перечепилася через коріння, болюче впала, подряпавши коліна.

Та вона не мала часу жаліти себе та ридати. Піднялася та побігла далі.

Раніше ніколи не заходила в цю частину лісу. Все здавалося новим, незвіданим. Десь вдалині почувся голос Пьєра. Він гукав її, оскільки мачуха покарає за те, що він не спромігся виконати наказ. Ця жорстока жінка мала на нього сильний вплив. У замку пліткували, що той у неї таємно закоханий. Та хай там як, а він виконував будь-який її наказ беззаперечно. А її батько, старий герцог дуже довіряв йому, і навіть зробив головним охоронцем.

Коли він завів Франческу до лісу, та почав прив’язувати до дерева, вона усе зрозуміла. Ця парочка сподівалась, що дівчина загине або від голоду, або від диких тварин. Батько неодноразово розповідав про страшних вовків, яких іноді бачив під час полювання.

На повний місяць Франческа часто чула моторошний вий, цих тварин.

А потім скажуть батькові, що Франческа пішла до лісу та не повернулася. Та й повернеться він не скоро. Якщо взагалі повернеться.

Кілька днів тому, Франческа випадково побачила, як мачуха дивилась на карту моря куди пішов на кораблі батько та шепотіла якесь моторошне закляття. Вона знала, що мачуха має магічні здібності. А ще бачила як та розмовляла з чарівним дзеркальцем. А коли те відповіло їй, що Білосніжка, як звали Франческу через надто блідий колір шкіри, красивіша за неї, та почала лютувати та погрожувати знищити не лише Франческу, а й усе навкруги.

Якимось дивом дівчину врятував срібний гребінець, який хотів відібрати Пьєр. Не встиг той промовити:

— Я заберу його, все одно тобі він вже не потрібен, — як миттєво закляк та стояв нерухомий деякий час. Дівчина встигла відштовхнути його, вихопили гребінець та втекти.

Вона любила цей гребінець, оскільки він залишився на пам`ять про її матір, та не підозрювала, що він чарівний.

Нарешті Білосніжка опинилась на околицях якогось невідомого, і як побачила трохи згодом, покинутого міста.

Зруйновані мури, колись певно величного міста, на перший погляд відлякували. Та дівчина крокувала далі, сподіваючись знайти там порятунок. Здавалось в напівзруйнованих будинках ніхто не жив. Та чомусь вона не відчувала страху.

Зненацька відчула на собі погляд, мурахи пробігли по спині. Та нікого не побачила поряд. І тим не менш, хтось слідкував за нею, вона відчувала це. Схопила гребінець, ніби він і зараз міг її врятувати.

З темного провулку до неї прямували дві постаті. Сонце в цей час сідало за небокрай, та ще добре освітлювало околиці.

— Не хвилюйся, не скривдимо, — почувся приємний дівочий голос.

Він належав світловолосій дівчині її віку, одягненій у сіру, забруднену сукню та червоний капелюх. Вона підійшла ближче, та дружньо усміхнулася.

Поряд з нею впевнено крокував, великий вовк. Саме таким вона його уявляла наслухавшись батькових розповідей.

— Не бійся він мене слухається, я зуміла потоваришувати з ним. Хоча спочатку він ледь не зжер мене з бабусею.

Щось дивне побачила Франческа у ньому. Особливо коли подивилась в очі, в якийсь момент здалося, що бачить в очах не лють хижака, а щось інше. Ніби на неї дивиться розумна, але нещасна людина, а не кровожерливий звір. У погляді відчувався і сум, і мудрість, і дика сила. Та Білосніжка відчула, що це створіння зовсім не загрозливе для неї.

— Даніеле, а тобі вона сподобалась бачу, — звернулась дівчина у червоному капелюсі до когось.

Лише коли Білосніжка озирнулась, і не побачила нікого поряд, то зрозуміла, що вона звернулась саме до вовка.

— Белла, — відрекомендувалася дівчина, — для друзів Червона шапочка.

— Франческа, — можеш називати мене Білосніжкою.

Червона Шапочка запросила Білосніжку у гості. Вона непогано облаштувала усе у будинку, який добре зберігся.

Дівчата сіли за стіл вечеряти, вовк чекав біля дверей. Іноді гарчав, коли чув якийсь підозрілий шум. Одного разу навіть погнався за кимось, та потім швидко повернувся, за що отримав на горіхи від Белли.

— Скільки тобі казати не бігай за котиками!

Звір заскавчав, та знову всівся поряд, чекаючи на залишки вечері.

Франческа розповіла дівчині усе, що з нею трапилось. Нарешті знайшла людину, якій можна вилити душу. Згадала як в місті, а потім у замку з’явилися дивна жінка, яка незабаром стала несподівано для всіх дружиною батька.

Спочатку Франческа лише чула плітки ніби її мачуха відьма, яка знається на темній магії. Хоча те, як батько швидко підкорився дружині та охолонув до доньки наводило на такі думки. Нова господарка замку постійно принижувала Франческу, змушувала виконувати брудну роботу, насміхалась з неї. Навіть забороняла згадувати про її матір.

Батько, колись люблячий хоча й суворий, ніби не помічав, як живеться доньці.

Коли мачуха наказала викинути усі речі її матері дівчина встигла приховати гребінець та згорток з якимось, як їй здавалося дивним малюнком. Потім вона зрозуміла, що це якась карта. Причому малюнок на ній іноді змінювався.

Ці речі дівчина прихопила з собою, коли вранці мачуха наказала їй йти з Пьєром до лісу.

Белла уважно вислухала дівчину, щиро співчуваючи через те, що з нею сталось.

— Не ти одна страждаєш від цієї відьми. І в нашому селищі також люди живуть тепер значно гірше ніж раніше, коли усім керував твій батько.

Збирачі податків зовсім з глузду з’їхали. Дехто має голодувати, щоб розплатитися з ними.

Франческа згадала які звані вечері влаштовує мачуха, та ще наймає іноземних майстрів на облаштування замку. А її сукні обшиті діамантами та рубінами, коштують більше ніж проста людина заробляє за життя.

Потім Червона шапочка розповіла, що разом з вірним вовком грабує карети багатіїв. Спочатку вовк лякає коней, які тікають, іноді навіть перевертають карету. Сама вона добре володіє шаблею, та й Данієль завжди поряд.

Франческа нещодавно чула про зграю грізних розбійників, які грабують у лісі. Та й уявити не могла, що це робить ця, тендітна на вигляд дівчина. Хоча з таким помічником, як вовк.

— Данієль не простий вовк, — мовила Червона Шапочка, — колись він був звичайним хлопцем, та його зачарувала зла відьма. Іноді він говорить, але не завжди.

Кожен з цієї трійці ненавидів злу відьму, і Франческа без вагань приєдналась до їхньої зграї.

Коли вона показувала Червоній шапочці мапу, на аркуші несподівано замість схеми її замку з`явилась карта цієї місцини. Це неабияк допомагало грабувати. Тепер вони знали коли хтось їхатиме повз них.

Білосніжка зазвичай стояла на дорозі. Намагалась зупинити карету. Коли кучер зупинявся з чагарів вилетіли Червона шапочка, озброєна шаблею, та лютий вовк.

За кілька місяців ця весела зграя пограбувала понад десять карет зі знатними пасажирами. Місцеві багатії тепер побоювались їхати цією дорогою, особливо вночі.

Чутки про них дійшли й до мачухи Білосніжки, яка вже дізналась, про те, що та жива. Вона ледь не вбила Пьєра за те, що той не спромігся виконати завдання. Та потім наказала відшукати, та отруїти дівчинку.

У своєму чарівному дзеркалі вона одного разу побачила її в компанії нової подруги та вовка. От тільки, де її шукати не знала.

Одного разу Білосніжка спробувала використати чарівний гребінець з вовком. Вона пригадала, як він подіяв на Пьєра, який також, на її думку, був під чарами злої відьми. І все вийшло. Коли вона почухала їм хутро вовка той перетворився на молодого хлопця.

Він розповів як випадково в лісі натрапив на злу відьму і та його зачаклувала.

Та чари були надто сильними. Не пройшло й години, як хлопець знову став вовком. Та він розповів, що знає яке зілля зможе його врятувати.

Білосніжка згадала, що в замку є для нього усі інгредієнти. Розуміла, як це ризиковано, та друзі погодились.

— Рано чи пізно нас спіймають. А так є шанс помститись відьмі у замку, — промовила Червона шапочка.

Наступного дня в них з’явився шанс. Чарівна карта показала, що неподалік їхньої схованки рухається карета. І не проста, а одна з карет її мачухи. Саме в ній їхав Пьєр зі спільниками, який мав відшукати Білосніжку.

Він не повірив очам, коли побачив її на дорозі неподалік невеличкого селища.

— Ходи-но сюди, втікачко! — награно-привітним тоном мовив він.

Четверо кремезних, озброєних чоловіків, поплічників Пьєра, оточили Білосніжку.

— Будь ласка, не везіть мене до мачухи, — заголосила дівчина, і навіть не намагалась втекти.

Та не встиг Пьєр зрадіти, що тепер догодить нарешті господарці, як з кущів вистрибнув величезний вовк, і повалив його на землю. За ним стрімко вибігла дівчина в красному капелюсі з шаблею. Та й Білосніжка миттєво з заляканої тендітної дівчини перетворилась на справжню розбійницю, яка вправно приставила шаблю до горла одному з здорованів.

Трійка друзів швидко впоралась з ворогами та захопила карету, на якій поїхала до замку. Одного з друзів Пьєра захопили з собою, щоб той допоміг при в’їзді у замок. Коли проїхали чергових, друзі вирубили та зв’язали здорованя, і змогли пробратися в середину.

Завдяки чарівній карті вони зуміли пробратися непоміченими до покоїв мачухи.

Вони побачили, як та спілкувалась з дзеркалом.

— Шкода, що цей телепень досі не відшукав ту мерзенну дівку. Нічого, займуся цим сама, особисто, — з ненавистю промовила жінка, а потім додала, — хочу знову побачити як я тоді впоралась з Бертою.

Білосніжка добре бачила як на дзеркалі з’явилось зображення її матері. Та гуляла в лісі. Несподівано за її спиною з`явилась відьма, яка підійшла до неї, та пригостила величезним, смачним на вигляд, та як виявилось, отруйним яблуком. Білосніжка бачила, як та узяла яблуко та зловісну посмішку відьми. Ось-ось та спробує яблуко. Червона шапочка все добре розуміла, та не встигла втримати Білосніжку на місті. А вовк побіг за нею. Ошелешена мачуха не спромоглась нічого вдіяти, аж ніяк не сподівалась побачити свого, здавалося переможеного ворога тут.

Білосніжка махнула відкинула мачуху, доторкнулась до дзеркала, ніби намагаючись сказати матері не їсти отруту. Та сталося диво, несподівано вона опинилась у лісі поряд з відьмою.

В останній момент Білосніжка вихопила з рук герцогині яблуко, та кинула в обличчя відьмі. Та миттєво змінилась, якщо до цього вона виглядала, як звичайна жінка, навіть доволі вродлива, то після цього перетворилась на стару з моторошним обличчям. Вона простягла руку з гострими пазурами до дівчини.

— Тобі кінець, — гримнула вона нелюдським голосом, та спробувала схопити за шию.

Білосніжка спробувала захиститись шаблею, та зброя не завдала шкоди відьмі. Тут на відьму стрибнув вовк, який слідом за Білосніжкою стрибнув в портал, який утворився в дзеркалі.

Істота відкинула вовк, та той кинувся на неї знову. Білосніжка намацала гребінець та з останніх сил встромила в відьму.

Та заволала на весь ліс, спробувала знову схопити дівчину. Та за мить перетворилась на величезну хмару страшного диму, яка поступово розвіялась.

Все навкруги почало швидко обертатися, так, що вона не розуміла де знаходиться, і що робить.

Раптом вона знову опинилась в рідному замку. Та ніби все інакше.

Вона побачила батьків, і зрозуміла, що потрапивши в минуле врятувала мати від відьми.

— У нас сьогодні неочікувані гості. Мій старий товариш разом з сином полювали в лісі неподалік, заблукали та вирішили зупинитись в нас на ночівлю.

За хвилину до зали зайшло двоє, літній, але ще енергійний чолов’яга і молодий хлопець. Коли Франческа придивилась на нього, то впізнала Данієля. Звісно він її не впізнав, і не міг впізнати, оскільки вона змінила історії, і тепер вони не знайомі. Щоправда, він тепер аніякий не вовк, а звичайна людина.

— Ви найчарівніша дівчина з тих, що я бачив, — промовив він згодом, — дивно, що не зустрічав вас раніше.

— Можливо просто не пам’ятаєте, — відповіла вона.