Ода смиренності

Спустився Ангел додолу,

Щоб узяти мене з собою угору.

І зблідло личко моє поворушитися не міг

І раптом гострий меч пронизав,

Як боляче якби Ти тільки знав.

І двадцять сім дощів на мене Ти послав,

Грішну мою плоть покарав.

Землі під ногами я не відчував

І втратив все що мав

І серце хотіло кричати від болю

За те, що сам зламав собі долю.

Знань в цій голові вже нема, добра нема

І стигне від крові земля.

У цю тяжку хвилину якорем іду на дно

І думаю як статися таке могло,

Що гнити душа моя почала,

До смерті й пекла мене вона довела.

Смирення мені бракує

Можливо саме це мене і врятує

І знов мир у моєму серці запанує.

Ангел на пагорбі стоїть і вирок Божий читає,

До страти мене приговорює.

Зі страху я тікаю,

А куди і сам не знаю.

І влучає Ангельська стріла- я падаю,

Свої тяжкі гріхи я згадую,

Так болить нестерпно

І стає в душі моїй так мертво.

Падаю на коліна і плачу,

Врятуй мене Боже, якщо я для тебе щось значу!

Прокинувся від жаху і болю

Не хотів би я собі такої долі.

І став справлятись я в покорі

Й довго дякував я знакам долі.