4. Астероїд Софі

Ставно розвалившись у ліжку й попихкуючи електронним кальяном, Ден із блаженною посмішкою милувався Софі, що напинала на себе його футболку. Кумедні істоти ці жінки! І що це за ритуал? Неначе прізвище приміряють. Чи, може, це інстинктивне бажання позначити територію?

Софі рвучко обернулася, блиснувши своїми величезними бурштиновими очима:

– Май на увазі, Бєсе, це був останній раз, коли ти затягнув мене до ліжка, підступно скориставшись ситуацією!

– Звичайно-звичайно, – ліниво відповів Ден чи то подрузі, чи то своїм думкам, ще ширше розпливаючись в іронічній посмішці.

– Закладаємось? – у голосі Софі задзвеніли знайомі нотки азарту.

– Еге ж, еге ж! – розсміявся Ден, похлинувшись кальянною парою. – Знаючи твою впертість… Ти задля перемоги підеш на будь-який піст!

Тепер настала черга сміятися дівчині:

– Стримання від тебе – не велика втрата! Це радше приз! Я за це навіть на дуель згодна!

– Ти… викликаєш... мене… на дуель? Софі Мунтян викликає мене на дуель! Ха! І що, коли я перемагаю – я тебе… А якщо… – Ден знову розсміявся, ляскаючи себе долонею по нозі. – Якщо ти перемагаєш – то ти мене!

– Йолоп… Якщо я перемагаю – ти припиняєш мене переслідувати, – Софі скрушно зітхнула. – Ніяк не можу збагнути, Бєсе, коли ти справжній – коли романтик, чи коли хам придуркуватий?

– Завжди! Але це не важливо. А важливо те, що ти кинула виклик, а я його прийняв! І згідно з дуельним кодексом – вибір місця, часу і зброї за мною. І, до речі, перший постріл – також! Ось так-от, Муні, вуаля, – самовдоволено завершив Ден, роблячи глибоку затяжку.

– Розмріявся! Фора – завдовжки в аферу! – Софі схопилась і зашелепала босоніж у напрямку ванни. І вже через плече кинула: – Дуелі не буде!

«Нікуди ти не подінешся, кішко азартна!» – усміхнувся Ден, заглиблюючись у думки про майбутню справу.

«А що я, власне, втрачаю? – думала Софі під струменями води старомодного душу. – Тільки треба буде висунути свої умови».

– Муні, сонечко! – Ден зустрів посмішкою вкутану рушником Софі, що виходила з душу. – Я вирішив задля справедливості змінити ставки. Два до одного. Зможеш накрутити понад половину від мого – вважай, перемогла. Думаю, це чесно.

– Іще одна умова, Бєсе, – відповіла Софі тоном, що не допускав заперечень. – Адже ти вже зробив свій перший постріл? А я маю право про це знати. Тож давай, викладай мені все про свою задумку. А потім уже – кожен сам по собі.

– Ну, тоді слухай. Усе дуже просто. Колись давно, а може, й недавно, – почав Ден, демонстративно зображуючи казкаря. – В далекій-далекій системі зірки, скажімо, Х, виявили одразу дві планети, придатні для терраформування. Гадаю, тобі не складно буде здогадатися, про що я. Так от… Із часом колонія на райській планеті Х-3 почала суттєво відставати від більш просунутої в промисловому сенсі колонії на Х-4. Між ними навіть стався якийсь інцидент через ресурси, після котрого колоністи Х-3 ініціювали й протягнули через федералів локальний закон про десятикратну компенсацію за навмисне спричинення матеріальних збитків. Відтоді між колоніями зберігаються досить цікаві й напружені стосунки. До речі, цей смішний закон діє й досі. Ну, ось я й подумав…

***

У кабінеті губернатора Техасу запищав зумер секретного зв’язку. Він знехотя відірвався од споглядання мальовничого пейзажу столичної оази посеред пустелі за вікном і кинув погляд на ширяючий над столом напис. «Лінія 2». Служба безпеки колонії. Від Армстронга гарних вістей не чекай.

– Прийом, два-п’ять-сім, – вимовив губернатор, і напис змінився зображенням темношкірого чоловіка, вже в літах, але все ще бадьорого й підтягнутого, з твердим вольовим обличчям. Велика і гладка, мов куля, голова гордо височіла над могутнім торсом у генеральському мундирі.

– Бажаю здоров’я, ваша високодостойносте! – відкарбував генерал, піднявшись із віртуального крісла й виструнчившись.

– Доброго часу, Дієго. Судячи з усього, в тебе щось важливе. Ти ніколи мене не турбуєш через дрібниці. Давай, засмучуй, – і губернатор знову розвернув свою ставну постать, що не поступалась генеральській, до пейзажу за вікном.

– Я щойно відправив вам сьомою лінією файл з інформацією щодо однієї теми. Але хотів би коротко ввести вас у курс справи. Особисто… Почну з того, що п’ять діб тому наші спостерігачі з міграційного відділу засікли появу в нашій системі такого собі Дениса Безхмара, крупного афериста. Під чужим ім’ям, звісно. Стерео і досьє ви знайдете у файлі…

– І що він у нас забув? – не обертаючись, поцікавився губернатор.

– Аналітики розкопали, що півроку тому він прикупив у федералів чималенький астероїд у зовнішньому кільці нашої системи…

– І навіщо цьому шахраєві нікчемна каменюка в такій глушині?

– Ми загадались над тим самим питанням і виявили, що нинішній парад планет вирвав цю «каменюку» з кільця, і тепер вона впевнено набирає швидкість по траєкторії зіткнення з Трансільванією. Вірогідність – дев’яносто дев’ять і дев’ять. І астероїд – не мало не багато, – двісті сорок кілометрів у діаметрі!

– Далі, – губернатор повернувся до столу й навіть подався всім тілом уперед до генеральської стереограми, що вже встигла всістися в крісло.

– Звісно, коли він увійде в територіальну зону Трансільванії, ті з повним правом пересунуть його на безпечну траєкторію. Але тут виникає одна цікава колізія. Власник будь-якого космічного об’єкту має право спорядити його системою метеоритного захисту. І тоді буксирування стає неможливим. Тільки знищення. А згідно із законом про компенсацію…

– Я знаю цей закон, – нетерпляче гаркнув губернатор. – Далі!

– Астероїд, який у зовнішньому кільці коштує півтора-два мільярди, не більше, при входженні в індустріальну зону набуває… Його оцінна вартість зростає в рази. Таким чином, знищення астероїда може потягнути на компенсацію в розмірі близько ста мільярдів. Отже, ці параноїки своїм законом самі загнали себе в пастку. Враховуючи, яка зараз на Трансільванії криза…

– Я в курсі, – губернатор перервав генерала, цього разу задумливо потираючи підборіддя. – Сто мільярдів для трансільванців зараз катастрофічно непідйомна сума. Виплата такої компенсації загрожує їм повним економічним колапсом... І що, цей шахрай направду збирається начепити на астероїд захист?

– Гадаю, в цьому нема особливої потреби. Сама така можливість дає йому козирі для шантажу Трансільванії… Хоча, є ще один цікавий нюанс. Будучи не в змозі виплатити компенсацію, трансільванці мають право розплатитися натурою. Себто, віддати потерпілому один зі своїх малих місяців. Наприклад, Наяду. Вона якраз в одинадцять разів перевершує астероїд.

– А навіщо приватникові голий безживний місяць?

– Йому справді ні до чого. А ось нам не завадив би. Пам’ятаєте, як сімнадцять років тому вони відмовились продати нам Дріаду навіть за двісті мільярдів? Стратегічні інтереси! Наша база на їхньому місяці одразу ж зробить їх згідливішими в усіх питаннях. Гадаю, для Безхмара один із запасних варіантів – продаж Наяди нам. Природно, не за два, і навіть не за двадцять мільярдів.

Губернатор нараз спохмурнів.

– Генерале, а як могло так статися, що якийсь шахрай обскакав нас у такому питанні?

– Ваша високодостойносте! Наші системи стеження сконцентровані на попередженні загроз щодо Техасу! З нами не могло статись таке, як із Трансільванією!

– А от цікаво, як вони таке проґавили? – криво посміхнувся губернатор.

– Ну, що візьмеш із недолугих трансільванців! Системи попередження дають сигнал за три-чотири місяці. Цього часу цілком достатньо, щоб підготуватись. А прорахувати можливість таких афер наперед – та їм просто не до цього з їхньою кризою! До того ж, у них просто мізків на це забракне! – знаючи вдачу губернатора, генерал перевів бесіду в приємну для боса площину. А про себе зауважив: «Треба буде як слід накрутити хвости нашим аналітикам. Проґавили таку нагоду!»

– Гаразд, Дієго, – після слів Армстронга губернатор помітно пом’якшав. – Я ознайомлюся з матеріалами. Але й ти часу не гай. Починай діяти вже зараз. Нам дуже потрібен цей камінчик! Займіться цим, як його?.. Безглуздом? Загалом, можете застосовувати будь-які засоби впливу!

– Боюся, пане губернатор, це буде складно. Річ у тім, що Безхмар улаштувався на станції «Аякс». А це територія федералів. І в нас там зв’язані руки.

– Думайте, Армстронгу, думайте! Ми не повинні змарнувати цей шанс. У крайньому разі, доведеться торгуватись. Але камінь мусить бути наш! І тримайте мене в курсі всіх новин щодо цього питання. Все, кінець зв’язку…

***

Великий шестикутник дзеркального столу для тристоронніх перемовин був поставлений у самому центрі велетенського кратера, на безживній і запорошеній поверхні Нереїди – найбільшого супутника Трансільванії. На його нічному боці. Над головами перемовників у чорному небі величезним світильником нависала куля планети, заливаючи простір тьмяним блідо-зеленим світлом. Материнська зірка зараз перебувала десь «унизу» – в протилежній півсфері. Відображення Трансільванії в дзеркалі столу ще більше посилювало феєричність пейзажу.

За одним із ребер гексагона сидів, навіщось накинувши на себе чорну мантію, організатор зустрічі – Ден Безхмар, блакитноокий, зі світло-русявим волоссям, що стирчало «йоржиком». У правій руці він стискав лакований дерев’яний молоток, а в лівій – електронний кальян.

«Ну й блазень, – подумав Армстронг, що займав місце за іншим торцем столу, через одне від Біса. – Одразу й піп із кадилом, і суддя з якогось стародавнього детективу. Хоча місце обрано ефектно».

З-за спини «блазня» виглядав блакитний диск Наяди, майже повністю осяяний світилом, схованим за обрієм. Лише згори сяючу мордочку місяця прикрашав кокетливий синьо-зелений капелюшок, помітний тільки завдяки відбитому світлу Трансільванії. Ідеальна ілюстрація. Ось, мовляв, що ви, трансільванці, можете втратити, а ви, техасці, можете отримати!

Рівнобічний трикутник за столом замикала серйозна пані без віку в діловому брючному костюмі класичного фасону. Міністр зовнішньої політики автономної колонії Трансільванія Маргарет Глетчер. Її щільно стиснуті губи видавали крайнє невдоволення тим балаганом, що відбувався.

– Доброго часу, леді та джентльмени! – бадьоро проголосив Ден, артистично стукнувши молотком по дерев’яному ковадлу. – Я радий вітати таких поважних осіб на своєму скромному гаражному розпродажі! Даруйте, що просто неба, але негоди, здається, не очікується… – він окинув небосхил стурбованим поглядом і багатозначно додав: – Принаймні, поки що… Отже, приступимо. Не думаю, що є сенс рекомендуватися. Ви й так чудово знаєте і мене, й одне одного. Навіть краще, ніж я вас. На жаль… Так от, не гаятимемо часу, а одразу перейдемо до справи! Увазі поважної публіки пропонується перший лот! – і з удаваним смутком додав: – Він же останній. Позаяк єдиний. Астероїд Софі. Так я його назвав, уже даруйте цю забаганку сентиментальній людині! Майбутній власник, звичайно ж, зможе його перейменувати. Але мені буде дуже шкода… Цей небесний об’єкт дорогий мені як пам’ять. І лише скрутне матеріальне становище змушує мене виставити його на продаж…

– Годі блазнювати! – різко обірвала його Глетчер, яку вже починала серйозно дратувати ця вистава. – Ближче до справи!

Суворе обличчя генерала виказувало повну з нею солідарність.

– Отакої! – Бєс зобразив здивування. – Торги ще не почалися, та атмосфера вже розжарюється! Хоча, пардон, геть забув – тут-бо нема атмосфери, – і він демонстративно випустив у простір хмарку кальянної пари. – Тоді не буду зупинятись на вартостях об’єкта, що виставляється. Тим більше, що його параметри – розмір і маса, а головне – швидкість і траєкторія, вам усім пречудово відомі. Перейдемо, як справедливо зауважила леді Глетчер, ближче до справи! Початкова вартість лота – двадцять мільярдів. Хто більше?

– А чи не занадто круто ви загинаєте, молодий чоловіче? – обурилась пані міністр. – Він у вас, що, паладієвий моноліт?

– Краще спитайте, на що він здатен за такі гроші. А він здатен падати! В потрібному місці і в потрібний час! А це дорого коштує! – і Ден вичікувально витріщився на сердиту мадам, попахкуючи кальяном.

– Ну, що ж, – уперше посміхнувся генерал, який до цього являв собою ідеальний зразок «покерфейса». – Якщо Трансільванію не цікавить ця непотрібна брила «за такі гроші», то я уповноважений від імені влади Техасу запропонувати суму в двадцять п’ять мільярдів.

– Браво! – пожвавився Бєс і схопився за молоток. – Двадцять п’ять мільярдів – суворий джентльмен у погонах – раз, – і енергійно стукнув по ковадлу. – Двадцять п’ять мільярдів – два…

– Тридцять! – різонула Глетчер і знову щільно стиснула губи, свердлячи поглядом пустуючого афериста.

– Тридцять мільярдів – міз дипломат – раз! (Бах!) Тридцять…

– Сорок! – кинувся в атаку генерал, вирішивши морально пригнітити супротивника, нестримно нарощуючи вогневу міць.

– Ще раз браво! Сорок мільярдів – містер генеральський мундир – раз! (Бах!) Сорок мільярдів – два! (Бах!)

Глетчер задумливо дивилася за спину Безхмара, неначе чекаючи підказки від Наяди, що безтурботно висіла в небі.

– Сорок мільярдів… – Ден здійняв над столом молоток, роблячи паузу.

– П’ятдесят! – видихнула мадам, продовжуючи дивитись у порожнечу відсутнім поглядом.

– Мої овації, пані міністр! – вигукнув Бєс, усе більше входячи в раж. Але десь у глибині його душі вже пробуджувалися тривожні передчуття. – Отже, п’ятдесят мільярдів – залізна леді Трансільванія – раз…

– Шістдесят! – тон Армстронга не залишав жодних сумнівів, що він готовий битися до переможного кінця.

– Шістдесят мільярдів – тверда рука Техасу…

– Прошу мене пробачити, джентльмени, – раптом прочнулася Глетчер. – Але цей цирк зайшов уже досить далеко, щоби втратити для мене будь-який інтерес. На все добре!

І пані міністр зникла.

За дзеркальним столом тристоронніх перемовин в примарному світлі Трансільванії зосталися лише двоє – Армстронг, що задоволено посміхався, і приголомшений Бєс, застиглий із піднятим молотком.

– А ти, Бєсе, чекав чогось іншого? – поблажливо поцікавився Армстронг. – Розчарований?

Ден опустив молоток, відкинувся в кріслі й завзято приклався до кальяну.

– Щиро кажучи, так! – він випустив важку фразу разом із легкою хмаринкою пари. – Ціна питання – мінімум у півтора рази вища. Чи вони самогубці?

– Тож угоду укладено? – генерал проігнорував питання, вже не сумніваючись у своїй перемозі й розмірковуючи лише над умовами контрибуції.

– Не факт. Залишився один покупець, із яким я готовий поторгуватися, – Ден відчайдушно намагався чинити опір. – Мій дорогоцінний камінчик коштує набагато дорожче! Понад сто... Пропоную вам вісімдесят... Тільки з поваги…

– Ой, облиште! Він коштує стільки, скільки за нього готові заплатити! – жорстка іронія в погляді Армстронга не обіцяла нічого доброго. – Я готовий дати шістдесят. Чи є інші пропозиції?

– Будуть! Коли трансільванці розпорошать мою Софі, я здеру з них мінімум сто!

– Попередньо встановивши систему захисту, для чого доведеться влізти у ще більші кредити, ніж зараз. Чи не так? А потім отримати непотрібний місяць? І по вуха в боргах ви прийдете до нас із пропозицією купити Наяду? Ми купимо… Мільярдів за десять... Якщо зволимо зглянутися на ваше скрутне становище... А зараз я пропоную вам шістдесят!

Слухаючи переможну промову генерала, Бєс нервово посмоктував кальян, удивляючись у своє відображення в дзеркалі столу й гарячково намагаючись знайти правильний хід.

– Гаразд, ви маєте рацію. Але ж вам-бо дали карт-бланш мільярдів на сто, не менше... Навіть більше! Приз – підім’яти сусідів – хоч економічно, хоч територіально – для Техасу це вартує набагато більше! Нехай ваші заплатять мені сто, а ми з вами поділимо різницю навпіл. Двадцять мільярдів – непогана сума для суперзабезпеченої старості!

– Для вам подібних це типово, – погляд Армстронга набув серйозного, і навіть сумного виразу. – Вам не збагнути, чого варті такі примарні речі, як обов’язок, роки чесної служби, бездоганна репутація. Крім того, я достатньо вмотивований. Я отримаю свої відсотки від різниці – але у вигляді премії, причому цілком законно й чесно. Отож зараз у моїх інтересах розвинути торг у зворотному напрямі…

– Ну, цим ви мене, генерале, не залякаєте! Будь-якої миті я можу зв’язатися з мадам Глетчер і прийняти її пропозиції! – відповів Ден, уже скидаючись на потопаючого, що хапається за соломину.

– Ну то як, по руках? – дотискуючи переможеного, підсумував Армстронг.

– Чорт з вами, – здався Бєс, знову глибоко затягуючись кальяном. – Засилайте ваших юристів на «Аякс». Гадаю, вам не складно буде знайти мене там. Усіх благ…

У центрі кратера Нереїди більше не було ні столу, ні інших артефактів. Лише кумедна мордочка Наяди здивовано поглядала на спорожнілу поверхню старшої сестри, залитої примарним світлом Трансільванії…

***

Від’єднавшись од конференції й залишившись наодинці у своєму кабінеті, Маргарет Глетчер на декілька хвилин поринула у важкі роздуми. А чи все зроблено правильно? З одного боку, пропонувати сімдесят було безглуздо – генерал пішов би далі. З другого – хоч ця аферистка і просить усього п’ятдесят, але де гарантії, що вона зможе впоратися з проблемою? Ну та нехай, що зроблено, те зроблено. Тепер лише один вихід. І Маргарет заковзала пальцями по тачскріну. Мелодійне цигикання виклику урвалося, ледь розпочавшись.

– Доброго часу, пані міністр! – навпроти Глетчер з’явилося зображення молодої жінки в кріслі, вдягненої більш ніж «украй кежуал». Темно-синій шовковий халат, усипаний зірками та спіральними галактиками, а на ногах – під тон халатові оксамитові кімнатні капці. Легка лукава посмішка прикрашала ідеальне обличчя зі злегка примруженими бурштиновими очима. – Ви вирішили пристати на мою пропозицію?

Стрункий стан, гарненький писочок. Аватарка, до ворожки не ходити. Ще б пак! Яка жінка, тим більше авантюристка, встоїть перед спокусою прикрасити свою зовнішність у стереомережі. Втім, усе з’ясується при особистій зустрічі.

– Вітаю, міс Селено. Радше, навпаки. Телефоную поцікавитись, раптом ви вгамували свої апетити, скажімо, десь удвічі, й готові погодитися на двадцять п’ять мільярдів. Усе ж таки це більше, ніж нічого! – Глетчер щосили намагалася надати голосові якомога байдужішого й навіть нудьгуючого звучання.

– Ваша правда, це більше, ніж нічого, та мені треба більше, ніж щось. Бачу, ви почали торгуватись, а це вже хороша ознака. Проте, боюсь, я не зможу обговорити з вами конкретні цифри, поки не дізнаюся результати минулого торгу.

– Ого! – мадам здивовано підняла брову. – А ви чудово обізнані!

– Не так добре, як хотілося б.

– Ну що ж, я бачу, ви все одно дізнаєтесь бажаного. Позбавлю вас од зайвого клопоту: Техас купує астероїд за шістдесят. Можете повірити, мені немає сенсу брехати.

– Вірю, але потім обов’язково перевірю. А зараз... Якщо вони справді зупинились на шістдесяти... – дівчина зробила паузу, нахиливши голову, немов щось подумки прикидаючи. – Тоді я погоджусь, далебі, на сорок.

– Ні, сорок – це теж багато, – виявивши, що Селена готова торгуватись, Маргарет відчула себе впевненіше. – Від сили тридцять.

Дівчина знову взяла паузу на кілька секунд, після чого заявила тоном, яким оголошують остаточне рішення:

– Тридцять п’ять, і ні на йоту менше!

– Добре. Але нам слід буде обговорити деталі. В більш конфіденційному режимі.

На обличчі Селени знову з’явилася посмішка, цього разу – слабо прихованого тріумфу.

– Я зрозуміла. Особиста зустріч. Що ж, призначайте час і місце…

***

А тим часом генерал Армстронг зв’язувався з губернатором.

– Привіт, Дієго! Ну, які новини? – губернатор навіть не намагався приховати своє нетерпіння, нервово потираючи підборіддя.

– Все гаразд, босе! Трансільванці здохли вже після п’ятдесяти. Отже, шістдесят – і камінь у нас у кишені! Тепер нам треба терміново організувати виготовлення системи…

– Не метушися, Дієго, – тоном мудрого наставника зупинив його губернатор, на обличчі якого блукала самовдоволена посмішка володаря, що повністю взяв ситуацію під контроль. – Я вже думав над цим питанням. Виробництво системи захисту, навіть для такого дрібного об’єкта, забере деякий час. А в нас його нема! Трансільванці будь-якої миті можуть щось утнути й зірвати наші плани! Захист потрібно ставити негайно! Вихід один – купити готовий. Можна якийсь старенький, уживаний і недорогий. Адже річ не в потужності й боєздатності. Головне – його наявність. Отож займися цим – перешерсти вторинний ринок. Гадаю, ти швидко знайдеш щось відповідне.

– Зрозуміло, ваша високодостойносте! Зараз же організую пошук. Задію всіх аналітиків!

– Добре, ти правильно втямив важливість моменту. Успіху. І тримай мене в курсі…

***

На «Аяксі», в готельному номері, який винаймав Безхмар, дві пари очей мірялися силою, загрожуючи викликати електричний розряд. Ден і Софі стояли одне проти одного, майже впритул.

– Взагалі-то, я міг би давно звідси забратися. Тим паче, що, на відміну від тебе, мій-бо гонорар уже при мені! – єхидна посмішка не сходила з обличчя Дена.

– Справді? Ну й чому ж не забрався? – з награним здивуванням запитала Софі. – Щось забув?

– Звичайно! Мій приз! – посмішка розпливлася ще ширше.

– Ти що, Бєсе, рахувати розучився? Тридцять п’ять більше ніж половина від шістдесяти!

– Стоп-стоп-стоп! А видатки? Відніми свої витрати: підставним – за фірму, хакерам – за прихований код, чиновникам – за приймання «крізь пальці», технарям – за перевірку «абияк». Залишиться значно менше тридцяти! – і Ден з виглядом переможця обняв Софі за плечі.

– Двадцять дев’ять, – сердито пробурчала дівчина, вириваючись з обіймів.

– Ну от!

– Що ну от? А ти відняв свої витрати на покупку астероїда і на відсотки по кредиту? Залишиться точно не більше п’ятдесяти восьми! – і Софі, хоч і звільнилась, але присунула обличчя ще ближче, лукаво примруживши очі.

– Отож, виходить, нічия? – і Бєс знову по-змовницьки всміхнувся.

– Навіть і не думай, – прошепотіла самими губами Софі, хоч її очі вже говорили зовсім про інше…

***

Генерал Армстронг нервово міряв кроками ширину й довжину кабінету, не знаходячи собі місця. Тривожні думки не полишали його ні на мить. Ось уже година, як астероїд увійшов у трансільванську територіальну зону, й… нічого. Екран наче завис, транслюючи з розвідстанції одну й ту саму картинку. Жодного руху, жодних дій. Чого вони чекають? Саме час рознести його на друзки, спопелити, поки він знаходиться на безпечній відстані од колонії та її станцій! Чи вони щось задумали? Але що?

І раптом якийсь рух знову привернув його увагу до екрану. Простір, що оточував астероїд, почав розквітати яскравими блакитними цятками, що простягнули свої щупальця до його поверхні. Через декілька секунд астероїд став чимось схожим чи то на залп феєрверку, чи то на гігантську блакитну кульбабу. Система захисту методично знищувала об’єкт, який мала охороняти!

Генерал зачаровано втупився в екран, не в змозі повірити очам. Це кінець! Астероїд знищується їхньою ж системою! Тепер трансільванцям не буде що закинути!

Він підскочив до столу й почав нервово ритися в електронних копіях документів. Продавець – дрібна фірмочка «Селена Трейд Інтерстіллар». Богемська. А в Богемії давно напружені стосунки з Трансільванією! Тоді хто, Безхмар? Ні, цей узагалі на Богемії – персона нон ґрата. Виходить, хтось третій! Можна було б і розшук улаштувати... Однак тепер на це не буде часу... Все... Службове розслідування... Відставка... З ганьбою!

І генерал кинув тужливий запитливий погляд на сейф, де вже давно без діла порошився табельний «миротворець»…

***

– Ні, Бєсе, ну яка ж ти, все-таки, тварюка! Якщо нічия – про який приз можна говорити! А ти знову порушив усі правила й повівся як типовий шахрай без честі й совісті! – обурювалася Софі, зайнята при цьому виконанням традиційного ритуалу підготовки до водних процедур.

– Щось я не пригадую, щоб ти опиралася. Може, в тебе почуття? – ліниво заперечив Ден, блаженно попахкуючи електронним кальяном.

– І не сподівайся! Нічого особистого! Просто твоя присутність викликає в мені азарт, котрий безглуздий організм, як завжди, хибно інтерпретує. Але я з цим упораюсь! – і Софі, всім своїм виглядом демонструючи праведний гнів, зашелепала в напрямку душу.

«Цікаво, що б ти заспівала, якби взнала, чого мені вартувало потайки перетягнути мій астероїд у потрібну точку?! – розмірковував Ден, проводжаючи солодким поглядом струнку фігурку подруги. – А ще через це безглузде парі недорахуватися як мінімум добрих тридцять мільярдів у такій блискуче спланованій афері! І задля чого?»

Але споглядання руху двох прекрасних небесних півсфер, ледь прихованих краєм його футболки, повернули думки Бєса в інше русло.

«А все-таки, воно того варте! Бо гроші – що? Пил! Зоряний пил, якого в Галактиці навалом. Нашкребемо ще…»

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.