ЗЕЛЕНА КАРТА

З Ніком ми домовились близько шістнадцятої на Контрактовій Площі. Тут є декілька добрих кав'ярень, а це саме те, щоб спокійно посидіти й потеревенити про справи. Зазвичай обговорювати з товаришем та соавтором ідею нової історії доволі весело, але чомусь, саме цього разу, настрою зовсім не було. Та й загалом, з силами на будь-що, останні декілька тижнів, коїлась якась маячня. Прокинутись, поїхати на роботу, допрацювати до вісімнадцятої та поплентатись додому, це максимум, на що мене вистачало. Відсвічували білими листками недописані тексти, чекали кращого часу ідеї. Літери не складались у слова, а на душі було порожньо.

З метро я вийшов майже за годину до запланованої зустрічі. Чому так сталось, не розумію. Постояв, прислухаючись до відчуттів та гомону юрби навколо, й вирішив пройтись. Можливо, не по весняному холодний вітер, встигне провітрити думки, вирішив я, та повільно рушив в бік пам'ятника Григорію Сковороді, та вежі Могилянки. Якийсь час послухав молодий гурт панків, які, доволі завзято, волали щось своє й незнайоме. Зупинився навпроти Колеса Огляду. Зачудовано поміркував, що при такому вітрі, у найвищій точці я б опинитись не схотів, навіть якби доплатили мені, не те що віддати грошики за таку от розвагу.

Ноги несли мене вперед, думки спорожніли і я просто крокував старим Подолом ні про що не міркуючи. Одного разу я навіть подивився на годинник та відмітив, що до часу зустрічі лишилось ще добрих п'ятнадцять хвилин, й більше про свої початкові плани не згадував.