Ну, привіт!
Стіни провулку розступались. Натовп ставав все щільнішим. За декілька кроків я вже прокладав собі шлях плечем, не сильно переймаючись ввічливістю. Люд навкруги рухався мовчки, а звук, якого тут не могло бути, наростав. У відкриту, відпихаючи руками останніх з людей, я зробив декілька кроків та ошелешено сповільнився.
Переді мною, тихе у своїй красі, розкинулось безкрає, до горизонту й ще далі, море. Я зробив декілька кроків, босоніж, по ледь теплому, приємно шорсткому, піску й остаточно зупинився.
У моря, навіть в абсолютний штиль, завжди є власний, притаманний лише йому одному, звук. Бурхливе море звучить войовничо. Весело грає хвилею море літнього відпочинку. Але зараз я стояв на вранішньому, ще порожньому від відпочивальників пляжі, ловлячи ледь помітний шурхіт дрібних хвильок, що тихо-тихенько торкались берега, ніби цілуючи кохану. Лишень набираюче силу, ще не пекуче, сонце приємно зігрівало шкіру. Кудись зникла одіж та обважнілий, за час вештання, рюкзак. Я розкинув руки.
— Ну привіт! — Промовив я голосно. — Дякую, за неочікувану зустріч!
Літня пані, у картатому купальнику, що сиділа під великою, червоною парасолею, на одному з багатьох порожніх шезлонгів, відсалютувала мені келихом з кольоровим коктейлем, з якого стирчала довга, вигнута на кінці, соломина.
Я побіг, долаючи останні метри піску, влетів у прохолодну воду, і прокинувся.
На годиннику була сьома двадцять ранку. Час будити малого до школи і їхати на роботу.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!