Темні води

Зробивши наступний крок, Андрій з гуркотом полетів униз.

Клятий старий льох без дверей та драбини! Так і шию звернути не довго.

Опритомнів Чуб посеред густого лісу. Кістки наче цілі, от тільки місця навколо геть не знайомі. Підвівшись, Андрій роззирнувся навсібіч, ані доріг тобі, ні стежок. Та й ліс якийсь темний, неначе сонце за обрій сіло, або й не сходило зовсім…

Придивився козак уважніше і побачив поперед себе ледь помітну стежку, нею і покрокував. Лісова природа, яку так любив Чуб наразі зовсім не тішила. Андрій не помітив, як зачепив одну із сухих гілок і хрускіт цей здавалося прокотився всім лісом, відбившись луною від навколишньої тиші.

Чуб підвів очі, побачивши посеред самісінької гущавини, невелике лісове озеро і водяний млин, що неначе мовчазний вартовий нерухому стояв поряд.

Андрій підійшов ближче до води, поглянувши на її гладку поверхню. По краях озера височів очерет, а сама водойма суттєво покрилась зеленим лататтям.

Поглянувши у каламутну воду неначе у лісове дзеркало, Чуб від несподіванки відсахнувся. На якусь мить козакові здалося, що з води на парубка споглядають великі жаб'ячі очі. Струснувши головою, Андрій знову поглянув у воду. Цього разу на її поверхні з'явилося обличчя сивого подорожнього, а згодом і Матвія, після чого козак, Чуб врешті побачив своє відбивання.

Не воліючи більше споглядати на дивну воду, Андрій підійшов до млина, упершись правицею в дерев'яну стіну. Потрібно було добряче поміркувати.

— І вітру геть не має, — задумливо мовив сам до себе, Чуб піднявши догори вказівний палець.

Думки не йшли, а протяжне квакання жаби, що раптово почало долинати зі сторони озера, відверто дратувало.

— Та щоб ти скисла! — вилаявся Чуб, і підхопивши із землі камінь, жбурнув його до водойми.

Почувся сплеск і на кілька секунд все стихло, втім невдовзі клята жаба знову взялася за старе.

Андрій не витримав та стрімко рушив до озера. Зупинившись біля води, Чуб почав уважно вдивлятись у бік латаття, воліючи знайти й покарати зухвалу нахабу. Втім роздивитися водойму, як слід Андрієві не вдалося.

Потужний гуркіт колеса, яке зненацька почало обертатися, приводячи у дію старий млин змусило хлопця на мить озирнутись, а наступної секунди, Чуб незчувся, як міцні зелені руки цупко вхопили його за барки, поваливши до водойми.

Ошелешений, Андрій пручався, жадібно хапаючи ротом повітря. Щось невідоме і сильне завзято намагалося затягти його на глибину і Чуб не встиг помітити, як опинився на середині водойми.

Наступної миті перед очима потемніло, голова козака пірнула до каламутної води, а міцні руки навіть й не думали давати спокій щойно спійманій здобичі.

На силу випірнувши на поверхню, Чуб зробив глибокий ковток повітря, а опісля з усіх сил вдарив міцним кулаком по воді, поціливши у щось тверде. Наступний свій удар, Андрій наніс більш цілеспрямовано, відчувши, як жахливі зелені руки дещо послабили свій хват. Вдаривши утретє, Чуб нарешті усвідомив, що звільнився від бридких холодних пальців і щодуху погріб до протилежного берега озера.

Чимдуж діставшись заповітною суші, Андрій поспіхом відповз якомога далі від нещодавньої водяної пастки, жадібно відсапуючись. Здавалося у ці миті, Чуб ладен був пів життя віддати, аби лишень змінити ворожий темний ліс, на лагідну напівтемряву добре знайомої корчми.

Намагаючись прийти до тями, козак раптом почув, що за його спиною щось відбувається. Озирнувшись, Андрій побачив, як посередині водойми квапливо здіймаються численні бульбашки. Спочатку дрібні, а згодом відчутно більші. Чуб поволі здійнявся на втомлені ноги, уважно споглядаючи у бік озера.

Мить! І з води з'явилася темно-зелена голова та широкі плечі. Великі жаб'ячі очі відразу спрямували лихий погляд на Чуба.

— Водяник?! — сам не вірячи, що каже це в голос мовив Андрій.

Бувши дитиною, парубок вже чув історії у яких розповідали про це створіння. Цар водойм і злий дух, якого здавна пов'язували із водною стихією. Та хіба він не вигадка для залякування дітлахів?

Сумніви Андрія почали танути на очах, коли «зелений» поволі рушив до берега, продовжуючи вдивлятися у бік Чуба своїми величезними очима.

Козак поспіхом вхопився за руків'я шаблі із жахом зрозумівши, що втратив у воді свою єдину зброю. В раз підхопивши із землі чималий камінь, Чуб з несамовитою силою жбурнув його в голову, що пливла до берега, влучивши своєму нещодавньому кривднику у самісіньке око.

Істота завила від болю і через цей протяжний стогін в Чуба на кілька секунд заклало вуха. Водяник пірнув до озера, а приголомшений від побаченого Андрій не ставши очікувати, допоки озерний володар прийде до тями, чимдуж побіг геть, із жахом уявляючи кого ще може зустріти, мандруючи небезпечними лісовими шляхами…

Чуб і сам не знав, скільки часу біг, відчайдушно прокладаючи собі шлях крізь гілки дерев й думати забувши про те, щоб озирнутись. Протяжний стогін змовк, втім, Андрій не волів зупинятись, поринаючи усе глибше до загадкового лісу. Врешті, промайнувши крізь густі кущі, Чуб побачив вдалині невеликий дерев'яний будиночок із вікна якого миготів, помаранчевий вогник. Під ногами парубка, вкотре зрадницьки хруснула зламана гілка. Андрій поглянув на землю, із жахом усвідомивши, що стоїть на людських кістках.

Шалене бажання Андрія чимдуж дістатися заповітного прихистку, змінилося на раптову пересторогу. Що саме чекає мене по той бік дверей таємничого будинку? Омріяний шлях додому, або лиха доля того, хто наразі лежить під його ногами.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.